Українське цивільне право - Ромовська З.В. - Притримання чужого майна

Арешт (лат. - судова постанова) є обмеженням права користування і (або) розпорядження річчю.

Згідно зі статтею 55 Закону України "Про виконавче провадження", арешт майна складається із проведення його опису, оголошення заборони розпоряджатися ним, а у разі необхідності - обмеження права користування майном або його вилучення у боржника і передачі на зберігання іншим особам.

Отже, можна дійти висновку, що за цим Законом є обов'язкові та факультативні елементи арешту майна. До першої групи насамперед належить опис майна. Такий опис державний виконавець робить для:

1) забезпечення збереження майна боржника, яке підлягає реалізації або подальшій передачі стягувачеві;

2) виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

3) виконання рішення суду про накладення арешту на майно боржника.

Особа, яка провела опис, має "оголосити" про заборону розпоряджатися цим майном. Однак невідомо, якою має бути процедура такого оголошення. Очевидно, йдеться про усне оголошення.

Варто було б наголосити на тому, що арешт мав би полягати у забороні розпорядження у будь-якій формі, зокрема і передачі майна в оренду чи у заставу. Адже укладення, наприклад, договору оренди описаного майна на тривалий строк створить, у разі передачі цього майна кредиторові, для нього певні незручності у зв'язку з тим, що до нового власника переходять права та обов'язки попереднього власника як орендодавця.

Ефективним виявився арешт автомобілів у власників, які мають заборгованість за комунальні послуги.

Виїмка

У Кримінально-процесуальному кодексі поняття виїмки немає. Відповідно до частини 1 статті 178 КПК, виїмка проводиться у випадках, коли є точні дані про те, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться у певної особи чи у певному місці. А у частиш 4 цієї ж статті зазначено, що "примусова виїмка" із житла чи іншого володіння особи здійснюється лише за вмотивованою постановою суду.

Треба, насамперед, сказати, що виїмка - завжди акт примусового характеру216. Згідно із частиною 1 статті 179 КПК, громадянин не має права відмовити слідчому у видачі того, за чим той прийшов. Якщо ж він відмовився-таки добровільно видати певну річ, вона буде у нього забрана примусово, зокрема, шляхом відмикання замків.

У частині 1 статті 186 КПК зазначено, що при виїмці можуть бути вилучені предмети і документи, які мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого чи підозрюваного з метою забезпечення цивільного лозову або можливої конфіскації. Найперше, слово "можуть" у цій статті зайве, адже виїмка - уже доконаний факт. Крім цього, використання у нецивілістичних законах цивілістичних термінів ("цінності", "майно") вимагає обережності.

Оскільки предметом такої виїмки можуть бути речі (предмети), вона, з цивілістичного погляду, маг розглядатися як правомірне позбавлення права володіння і права користування. Таке позбавлення може бути строковим: у разі постановления судом виправдувального вироку вилучене майно слід повернути. V разі ж засудження особи вилучена річ може бути конфіскована або піддана шпилиш.

Притримання чужого майна

Термін "притримання" було вперше вжито у статті 594 ЦК, хоча право кредитора (потерпілого) не повертати певної речі боржникові (заподіювачеві шкоди) містилося у римському цивільному праві, українському звичаєвому праві, а також було закріплене в окремих нормативно-правових актах радянського періоду. Так, колгосп мав право затримати худобу, яка потравила його посіви, доти, доки її власник не відшкодує завдані йому збитки. Залізничний перевізник мав право не видавати власникові вантаж до повного з ним розрахунку.

За частиною І статті 594 ЦК, притримати можна лише ту річ, яка опинилася у кредитора правомірно, тобто за волею власника. Це значить, що притриманий корови, яка потравила посіви, стало уже незаконним. Отже, суть притримання полягає не у позбавленні власника права володіння річчю на певний строк, адже власник сам передав (залишив) її іншій особі, а у продовженні на невизначений строк стану неволодіння власником своєю річчю.

Притримання може стосуватися не лише рухомої речі. Притримання нерухомості може полягати у відмові звільнити приміщення чи у відмові повернути ключі від нього до моменту вчинення власником відповідних дій на користь кредитора (потерпілого).

Предметом спору є можливість притримання речей, наділених родовими ознаками.

Притримання чужої речі - це не лише вид забезпечення виконання договірного чи недоговірного обов'язку. Є воно і специфічним мораторієм на вимогу власника про повернення речі, тому торкається не лише зобов'язального права, а й права власності, оскільки у результаті такої правомірної дії кредитора власник певний час не матиме можливості ні володіти, ні користуватися річчю.

Власник притриманої іншою особою речі може відчужити її за договором. При цьому на нового власника пошириться дія зазначеного обмеження.

Якщо факт притримання речі був невідомий її набувачеві, останній має право вимагати визнання договору недійсним у зв'язку з помилкою обманом щодо предмета.