Українське цивільне право - Ромовська З.В. - 3. Здійснення права розпорядження

Право відчуження

Слово "відчужувати" в українській мові тлумачиться як "робити щось чужим, далеким кому -, чому-небудь".

У цивільному праві "відчуження" - це передача (перехід) права власності за волею власника іншій особі, новому власникові. Тому конфіскація чи реквізиція - це не відчуження, оскільки вчиняються без волі власника. Отже, воля власника має вважатися обов'язковим, конститутивним елементом відчуження. Відсутність волі власника характеризує інші юридичні ситуації - крадіжку, грабунок, відібрання, позбавлення тощо.

У Цивільному кодексі визначена низка договорів про передання права власності, відповідно до яких здійснюється його обмін на гроші (купівля-продаж, поставка), на іншу річ (міна) або на "віртуальну вдячність", як це відбувається за договором дарування. Отже, за допомогою цих договорів одна особа (сторона), розпорядившись своїм правом власності, втрачає його, а друга, навпаки, одержує його, стаючи власником, що і засвідчує рух права власності.

Знищення речі

У цьому контексті знищення речі є результатом вольової дії власника: річ або взагалі щезає, або перестає існувати у первинному виді. Знищенням речі може бути її спалення або розібрання на дрібні частинки.

Споживання речі, якщо вона зникає як матеріальна субстанція, це, як уже зазначалося, не знищення її, а використання за цілевим призначенням.

Капітан морського судна, який є законним представником власника вантажу, що перевозиться, має право викинути цей вантаж за борт у разі спільної небезпеки для судна, фрахта і вантажу (загальна аварія).

Знищення своєї речі не завжди є безпечним як для самого власника, так і для інших осіб. Екологічно шкідливим є спалювання побутових відходів, сухого листя тощо. Власник половини будинку не зможе розібрати її, оскільки це неодмінно завдасть шкоди іншим власникам.

Знищення може бути результатом протиправної поведінки іншої особи, але ця ситуація перебуває уже в іншій площині - як акт агресії проти права власності.

Знищення речі самим власником може статися випадково, що також не є актом розпорядження. Власник, який застрахував своє майно, може умисно знищити його і цим сприяти настанню страхового випадку. У разі доведення цієї обставини страхова компанія має право відмовитися від здійснення страхової виплати (ст. 991 ЦК).

Передання права володіння

Власник може передати річ у володіння іншому, зокрема на підставі договорів зберігання, перевезення. Як зазначено у частині 2 статті 942 ЦК, за відплатним договором зберігай зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну. Отже, якість виконання охоронцем обов'язку за цим договором залежить від його особистих рис. А це значить, що до якості виконання ним договору не може бути пред'явлено вимог, вищих, ніж ті, які визначають його ставлення до власних речей. Ця норма стимулює власника до уважності при виборі контрагента.

Передання права користування

Власник може передати річ у користування іншій особі з одночасною передачею їй права володіння річчю чи без неї. Якщо, наприклад, особа навчається грі на піаніно у приміщенні музичної школи чи у квартирі вчителя, вона користується цим інструментом, але не володіє ним. Адже дотикання до клавішів чужого музичного інструменту ще не означає володіння ним.

Передання права користування може відбутися за договором найму (оренди, прокату, позички, лізингу) або на іншій правовій підставі. Договір про надання навчальних послуг, наприклад, між університетом та студентом передбачає право користування аудиторіями та іншими приміщеннями, бібліотечним фондом.

У разі укладення договору оренди власник продовжує користуватися річчю, визискувати її, але уже у формі одержання обумовленої плати.

Передання у заставу

Умова про заставу речі може бути включена у текст основного договору, наприклад, позики чи банківського кредиту або передбачена окремим, додатковим договором. Заставлене майно може бути передане кредиторові. У цьому разі останній матиме щодо нього право володіння. До заставодержателя може перейти право користування річчю, якщо це зазначено у договорі.

Передаючи річ у заставу, власник, безумовно, розуміє, що у разі невиконання ним забезпеченого зобов'язання можливим наслідком є накладення стягнення на річ (примусовий продаж) або перехід до кредитора права власності щодо неї.. Отже, домовленість про заставу речі є особливим актом розпорядження нею.