Фінансове право - Мацелик М.О. - Тема 14. ТЕОРІЯ ПОДАТКОВОГО ПРАВА: ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ

Тема 14. ТЕОРІЯ ПОДАТКОВОГО ПРАВА: ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ

14.1. Податкові правовідносини: поняття, суб'єкти та об'єкти.

14.2. Принципи податкового права.

14.3. Джерела податкового права.

14.4. Елементи податку як юридичної категорії.

14.1. Податкові правовідносини: поняття, суб'єкти та об'єкти

Податкове право — підгалузь фінансового права, в якій закріплюються принципи побудови податкової системи, права, обов'язки та відповідальність учасників податкових правовідносин, види податків та ін., а також визначення податкових дефініцій, явищ, обставин тощо. Це також сукупність правових норм, якими регулюються відносини в галузі податків.

Суспільні відносини, які виникають під час сплати податків та інших платежів і врегульовані нормами права, є податковими правовідносинами між державними фінансовими органами й особами щодо обов'язкових платежів у бюджети всіх рівнів.

Податкові правовідносини визначають широке коло питань, і перш за все, форми платежу, контроль за правильністю його нарахування і вчасного внесення в бюджет. Вони мають свої особливості, насамперед щодо їх суб'єктів та об'єктів: платників податків і державних податкових органів. Вони становлять механізм правового регулювання, дія якого починається від правової норми і до учасника правовідносин. Правова схема має такий вигляд: правова норма — правосуб'єктність — юридичний факт. Об'єктом податкових правовідносин є доходи платників податків у двох формах: коштів (прибутку) та майна.

В особливій формі зв'язку з учасниками (види сплати податків, пільги тощо) проявляється зміст податкових правовідносин. Цей зв'язок виражається в суб'єктивних правах та відповідних юридичних обов'язках платників податків.

Суб'єктивне податкове право — вид і обсяг можливої поведінки платників податків та податкових органів, що охороняються державою. Суб'єктивному податковому праву завжди відповідає суб'єктивний податковий обов'язок, тобто вид і обсяг обов'язкової поведінки, які мають відповідати вимогам закону.

Предметом податкового права є система фінансово-правових відносин, яка регулює податкові відносини державних податкових органів і платників податків щодо встановлення, зміни та сплати платниками відповідних податків у відповідний бюджет. Доходи при цьому обчислюються в грошовій формі.

Метод податкового права характеризується як владно-майновий, зумовлений необхідністю застосування імперативних (таких, що не допускають вибору) норм податкового права з метою формування державного бюджету за рахунок коштів платників податків, тобто імперативний метод.

Імперативні норми податкового права зобов'язують платників податків жорстко дотримуватися виконання вимог податкового законодавства і не допускати будь-якого суб'єктивного впливу (крім податкового компромісу).

Об'єкти і суб'єкти

Суб'єкт податкового права — особа, яка є учасником податкових правовідносин, носієм суб'єктивних прав і обов'язків. Суб'єктами податкових правовідносин є держава (органи влади, які встановлюють та регулюють механізм оподаткування), ОДПС, платники податків.

Об'єкт податкового права — матеріальні блага фізичних і юридичних осіб, з яких в установленому законом порядку стягуються податки, тобто доходи (прибутки), додана вартість, окремі види діяльності платників податків, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних та фізичних осіб, передача майна та інші визначені об'єкти.

Платники. У фінансовому праві найбільш традиційною є класифікація платників податків на юридичних і фізичних осіб та інших платників, які не мають статусу юридичних осіб. Відповідно до цього у законодавстві визначено, що платниками податку є юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичних осіб, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню і штрафні санкції.

Законодавство у ст. 80 ЦКУ визначає, що юридична особа — це організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 ЦКУ. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування.

Також юридична особа може мати у власності, господарському веденні або оперативному управлінні відокремлене майно, може від свого імені придбавати та здійснювати майнові й особисті немайнові права, нести зобов'язання, бути позивачем і відповідачем у суді.

Платники податків наділені певними правами та обов'язками. Законодавче визначення обов'язків платників податків міститься в ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування", прав платників податків — уст. 10.

Обов'язки платників податків і зборів. Одним із головних обов'язків платників податків є вчасна сплата їх у встановлених розмірах. Крім цього платники мають:

1) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання протягом часу, установленого законом;

2) подавати до ДПІ декларації, бухгалтерську звітність та інші відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків;

3) сплачувати належні суми податків у встановлені законами строки;

4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Керівники і відповідні посадові особи, юридичні та фізичні особи під час перевірки, що проводиться державними податковими органами, зобов'язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів стосовно усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписувати акт про проведення перевірки.

Обов'язок юридичних осіб щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або після його скасування. У разі ліквідації юридичної особи заборгованість із податків та зборів (обов'язкових платежів) сплачується у порядку, встановленому законами України.

Обов'язок фізичних осіб щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податку і збору (обов'язкового платежу) або після його скасування, а також у разі смерті платника.

Права платників податків. Платники податків та зборів (обов'язкових платежів) мають право:

1) подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги 3 оподаткування в порядку, встановленому законами України;

2) отримувати й ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

3) оскаржувати в установленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їхніх посадових осіб.

Оскарження рішень податкових органів можуть здійснюватись шляхом:

1) адміністративного оскарження — звернення зі скаргою до вищого за рівнем податкового органу;

2) судового оскарження — звернення із позовом до суду.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні" рішення, дії або бездіяльність органів Державної податкової служби та їх посадових осіб можуть бути оскаржені в установленому законом порядку. Цей порядок визначає Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

У п. 5.2.2. Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" йдеться: "у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу зі скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга має бути подана контролюючому органу протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги — до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного 10-денного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного 20-денного строку для відповіді на нього".

Керівник відповідного контролюючого органу (або його заступник) може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені в абзаці першому цього підпункту, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення 20-денного строку.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків із дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту.

Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.

Процедура адміністративного оскарження здійснюється тим контролюючим органом, який надіслав платнику податків податкове повідомлення, відповідно до своєї компетенції, визначеної законом.

Заява, подана із дотриманням відповідних строків, зупиняє виконання платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання такої заяви до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Процедура адміністративного оскарження закінчується:

• останнім днем строку для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, якщо така заява не була подана у зазначений строк;

• днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної у заяві;

• днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. Під час звернення платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

З урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення. У цьому випадку зазначене рішення контролюючого органу не підлягає адміністративному оскарженню. Платник податків зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган про кожний випадок судового оскарження його рішень.

Судове оскарження здійснюється адміністративним позовом до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надіслана до адміністративного суду поштою.

Адміністративний позов може містити вимоги про:

1) скасування або визнання нечинним рішення ОДІїС повністю чи окремих його положень;

2) зобов'язання ОДПС прийняти рішення або вчинити певні дії чи утриматися від них;

3) утримання з ОДПС коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

4) виконання зупиненої або невчиненої дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) ОДПС.

Як у скарзі до вищого за рівнем податкового органу, так і в заяві до суду платник податків має право вимагати відшкодування збитків, заподіяних у результаті виконання вказівок, які містяться в рішенні державних податкових адміністрацій.

Поряд із державними податковими адміністраціями, платниками податків — суб'єктами податкових правовідносин є також податкові агенти. Податковий агент — юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента — юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм закону.

Наприклад, згідно зі ст. 8 Закону України "Про податок із доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 р. податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 7 цього Закону.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.