Судова процедура встановлення опіки та піклування над відповідними категоріями осіб цілком виправдана, оскільки саме суд приймає рішення про визнання повнолітньої особи недієздатною або обмежено дієздатною.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦК суд призначає опікуна фізичній особі у разі визнання її недієздатною в одному провадженні. Частина 2 ст. 60 ЦК передбачає імперативну норму, яка відносить встановлення піклування до компетенції суду.
Вирішуючи питання про призначення повнолітній особі опікуна або піклувальника суд не діє самостійно. Орган опіки та піклування зобов'язаний надати суду висновки про необхідність встановлення опіки та піклування щодо повнолітніх осіб, а також висновок щодо кандидатур опікунів та піклувальників.
Встановлення опіки над малолітньою особою та встановлення піклування над неповнолітньою особою має певні особливості. Так, встановлення опіки над малолітньою особою або встановлення піклування над неповнолітньою особою можливе у судовому порядку лише у тому випадку, якщо під час розгляду судом будь-якої пов'язаної з дитиною справи стане відомо, що дитина позбавлена батьківського піклування. У всіх інших випадках встановлення опіки або піклування над особою, яка має статус дитини, відбувається за рішенням органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржене в судовому порядку.
Встановлення опіки та піклування органом опіки та піклування
Опіка та/або піклування над дитиною встановлюється органом опіки і піклування, якщо дитина є сиротою або позбавлена батьківського піклування (ст. 243 СК). Орган опіки та піклування - уповноважений встановлювати опіку або піклування у випадку, якщо батьки: 1) померли; 2) невідомі; 3) визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими; 4) позбавлені судом батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини; 5) визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах); 6) понад шість місяців не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди 1-II групи) тощо); 7) понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи; 8) підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; 9) відмовились від дітей в установленому законом порядку; 10) виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні; 11) перебувають під слідством (п. 2.2 Правил опіки та піклування ). Правила опіки та піклування регламентують і процедуру встановлення опіки та/або піклування.
Важливим питанням під час встановлення опіки або піклування є питання місця встановлення опіки або піклування. У ст. 62 ЦК зазначено, що опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
На сьогодні ЦК встановлює, що у фізичної особи може бути кілька місць проживання (ч. 6 ст. 29 ЦК). Місцем проживання фізичної особи є жилий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Як правило, опіка та/або піклування встановлюється за місцем постійного або переважного проживання фізичної особи. Однак у деяких випадках, коли йдеться про осіб без визначеного місця проживання, малолітніх та неповнолітніх осіб, які не можуть зазначити, де вони проживають, опіка та/або піклування може встановлюватися за місцем встановлення фізичної особи. Це саме стосується і випадку, коли йдеться про іноземних громадян.
У ЦК України передбачено також альтернативний підхід стосовно встановлення опіки та піклування. Так, у разі необхідності місцем встановлення опіки та/або піклування може бути місце проживання опікуна або піклувальника.
Встановлення опіки або піклування над фізичною особою впливає і на визначення місця проживання підопічного, оскільки: 1) місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. З ст. 29 ЦК); 2) місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК); 3) місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч. 5 ст. 29 ЦК).
Призначення опікуна або піклувальника
Опіка або піклування над фізичною особою, яка перебуває у спеціальному закладі
3. Права й обов'язки опікуна, піклувальника
4. Припинення опіки та піклування
Глава 16. Юридичні особи
1. Поняття та ознаки юридичної особи
2. Правоздатність юридичної особи
3. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб
Порядок виникнення юридичних осіб