Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 1. Концепція цивільного права України

1. Концепція цивільного права України

Концепція галузі права - це провідна ідея, на якій ґрунтується визначення суті та змісту відповідних правових явищ, що охоплюються галуззю права.

У процесі дискусій щодо поняття та суті цивільного права України концепція останнього формується на основі європейських уявлень про приватне право, що грунтується на рецепції римського приватного права, яке є першоджерелом більшості західних кодифікацій, з коригуванням відповідно до національних уявлень про окремі інститути (А. Довгерт, Є. Харитонов).

Головні риси концепції цивільного (приватного) права України у сучасному його розумінні виглядають так:

1. Цивільне право України за своєю суттю є приватним правом, що охоплює всі відносини за участю приватної особи - як майнові, так і немайнові.

2. "Приватна особа" є основною категорією цивільного (приватного) права. На захист прав такої особи спрямовані всі інститути цивільного права.

3. Усі особи та інші учасники цивільних відносин є рівними у цих відносинах.

4. Цивільне право України виходить 3 можливості всебічної цивільно-правової охорони немайнових відносин.

5. Ядром цивільного права України є ЦК, котрий за своєю суттю є кодексом приватного права і призначений регулювати всю сукупність відносин у цій сфері.

6. При регулюванні цивільних відносин використовуються як приватноправові, так і публічно-правові засоби.

7. У визначенні засобів цивільно-правового регулювання перевага надається договорам перед актами законодавства.

2. Сучасне розуміння предмету цивільного права України

Цивільне право - це поєднання концепції, ідей (принципів) та правових норм, що встановлюють на засадах диспозитивності, юридичної рівності та ініціативи сторін підстави набуття та порядок реалізації й захисту прав та обов'язків фізичними та юридичними особами, а також соціальними утвореннями, що виступають як суб'єкти немайнових та майнових (цивільних) відносин, з метою задоволення матеріальних і духовних потреб приватних осіб та захисту їх інтересів.

Цивільне право с проявом приватного права на рівні національних правових систем, виступаючи як галузь національного права.

Оскільки на цьому рівні на зміну елементарному поділу права на приватне і публічне приходить більш складна класифікація, виникає потреба використання більшої кількості критеріїв розмежування галузей права, особливо тих, що мають деяку схожість.

Критеріями виокремлення цивільного права як галузі національного права є його предмет, метод, засади правового регулювання, а також функції, які на нього покладаються.

Природно, що практично всі вони були предметом наукових досліджень (Ч. Азімов, С. Алексеев, С. Братусь, О. Пушкін, Ю. Червоний, В. Яковлев та ін.).

Проте трансформація концепції українського цивільного права, яка відбувається зараз, вимагає перегляду низки положень.

Почати розгляд їх доцільно з уточнення поняття предмету цивільного права. Предметом цієї галузі у радянському цивільному праві традиційно визнавалися: майнові відносини; особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими; інші особисті немайнові відносини. Зокрема, такий підхід був відображений у ст. 1 ЦК 1963 р.

У зв'язку з цим визначенню поняття майнових відносин і встановленню критеріїв віднесення їх до сфери цивільного права свого часу у радянській цивілістичній літературі приділялася значна увага. Як такий критерій одні автори називали то парно-грошовий характер майнових відносин (О. Пушкін), інші - майнову самостійність суб'єктів і те, що останні виступають "як самостійні товаровласники" (Ю. Червоний).

З прийняттям нового ЦК 2003 р. підґрунтя для таких спорів практично ліквідоване, оскільки ст. 1 ЦК відносить до предмету цивільно-правового регулювання лише ті з майнових відносин, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Отже, головним критерієм встановлення галузевої приналежності відносин стає не предмет, а метод правового регулювання. Для цивільно-правового методу якраз і характерні юридична рівність та вільне волевиявлення учасників регульованих відносин.

Отже, ЦК регулює як майнові, так і особисті немайнові відносини. Ці відносини у ст. 1 ЦК 1963 р. фактично поділялися на дві групи: особисті немайнові відносини, що пов'язані з майновими, та суто особисті немайнові відносини. Але ЦК 1963 р. не містить підстав для такого поділу, вказуючи, що немайнові відносини належать до сфери цивільно-правового регулювання.

Для цих відносин характерним є те, що вони не мають безпосереднього економічного змісту. їх предметом є: ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя, авторство на твори літератури, науки та мистецтва, свобода пересування та інші блага, невід'ємні від особистості. Деякі з особистих немайнових прав можуть належати також юридичним особам: право на честь, гідність, ділову репутацію, фірмове найменування, виробничу марку, товарний знак тощо.

Як особисті немайнові, так і майнові відносини є відносинами цивільними.

Цивільні відносини, котрі є предметом цивільного права, характеризуються такими ознаками:

1) суб'єктами.

Учасники цивільних правовідносин стосовно один одного виступають як юридично рівні суб'єкти, відокремлені один від одного у організаційно-правовому і майновому відношенні. До майнових відносин, що засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, цивільне законодавство застосовується лише у випадках, коли це прямо передбачене законом. Такі відносини не є цивільними, оскільки регулюються за допомогою імперативного методу, котрий не властивий цивільному праву;

2) характером зв'язку між суб'єктами.

Цивільні правовідносини - це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, що належать приватній особі;

3) змістом.

Учасники цього виду відносин виступають як носії цивільних прав і обов'язків;

4) характером захисту суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єктивних обов'язків.

Це відбувається за допомогою специфічних заходів впливу і, як правило, у судовому порядку;

5) особливістю підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин.

Зокрема, такими підставами є не лише обставини, передбачені законом чи іншими актами, але також дії суб'єктів, які хоча і не передбачені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини.

З'ясувавши головні особливості цивільних відносин як предмету цивільно-правового регулювання, перейдемо до особливостей методу цивільно-правового регулювання, тобто способу впливу на учасників цивільних відносин з метою забезпечення їхньої належної поведінки.