Цивільне право України - Харитонов Є.О. - Глава 5. Цивільне законодавство України

1. Поняття цивільного законодавства

Важливою складовою поняття "цивільне право" є цивільне законодавство, тобто сукупність норм, що регулюють цивільні відносини.

Якщо цивільне право - це поєднання концепції, правових ідей, юридичних норм, якими визначається статус приватної особи, то цивільне законодавство - система правових форм, у яких виражаються норми, що регулюють цивільні відносини.

На думку деяких цивілістів, цивільне право може бути розцінене як таке, що становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права (О. Дзера, Д. Боброва). Однак таке визначення співвідношення цивільного права і законодавства є неточним, оскільки тоді ці поняття виглядають практично як рівнозначні, хоча й перебувають в різних площинах.

Поняття "цивільне законодавство" не охоплює повністю поняття "цивільне право", оскільки останнє включає не лише правові норми, але також і доктрину цивільного права, ідеї та інші досягнення цивілістичної думки, котрі набувають практичного значення при застосуванні аналогії (особливо, аналогії права), при тлумаченні судами норм цивільного законодавства тощо.

Тому слід взяти до уваги, що, хоча цивільне право й становить зміст цивільного законодавства, але останнє є сукупністю форм вираження лише нормативної частини цивільного права.

При визначенні поняття цивільного законодавства виникає практично важливе питання: що слід розуміти під терміном "законодавство"?

Відповідь на це питання, насамперед, слід шукати у площині співвідношення категорій "закон" і "законодавство", з'ясовуючи, чи стосується поняття "законодавство" тільки законів, чи ним охоплюються також і підзаконні акти загально нормативного характеру.

Тлумачення поняття "законодавство" (хоча й стосовно трудового права) дав Конституційний Суд України, який роз'яснив, що термін "законодавство", котрий міститься у ч. З ст. 21 Кодексу законів про працю України (КЗпП), слід розуміти "широко", включаючи в нього не тільки закони, але й інші відомі нині нормативні акти.

При цьому Конституційний Суд зазначив, що подібне тлумачення стосується саме ч. З ст. 21 КЗпП і не є єдино правильним у інших випадках використання цього терміна. Так, в деяких нормативних документах під "законодавством" варто розуміти тільки закони, а в інших - увесь спектр нормативних документів. Щоправда, Конституційний Суд не пояснив, за якими ознаками має визначатися, що мав на увазі законодавець, використовуючи цей термін в тому або іншому випадку.

Цікаво також зазначити, що, застосувавши до наявного у ст. 21 КЗпП терміна "законодавство" розширене тлумачення, Конституційний Суд зазначив, що не вважає такий стан справ правильним.

Поширювальне тлумачення поняття "законодавство" є характерним і для концепції цивільного права України, де цією категорією охоплюються не лише закони і підзаконні акти, але і договори, і звичаї.

Зокрема, як випливає з гл. 1 ЦК "Цивільне законодавство України", у Кодексі термін "цивільне законодавство" означає сукупність норм і правил, що регулюють цивільні відносини, а не лише законів чи актів цивільного законодавства.

Основу усього цивільного законодавства України (як і інших галузей національного права) становить Конституція. На основі її норм, котрі стосовно цивільного права є закріпленням на конституційному рівні положень природного права, формуються і застосовуються (а стосовно звичаїв - тільки застосовуються, бо вони сформувалися раніше прийняття Конституції) різноманітні форми цивільного законодавства.

За змістом гл. 1 ЦК цивільне законодавство України може існувати у таких формах:

1) акти цивільного законодавства України;

2) договори суб'єктів цивільного права;

3) звичаї;

4) міжнародні договори;

5) інші форми цивільного законодавства ("неформалізовані" прецеденти, корпоративні норми тощо).

Слід зазначити, що наведений перелік форм цивільного законодавства, котрий грунтується на тлумаченні положень ЦК, не дає чіткого критерію для класифікації за тими чи іншими ознаками. Але, враховуючи ті чи інші специфічні властивості вказаних форм цивільного законодавства, такі класифікації можливі за різними підставами.

Наприклад, залежно від суб'єкта, що створив норму цивільного законодавства, виділяються:

1) акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законодавства);

2) дії суб'єктів приватного права (договори, корпоративні норми);

3) змішані форми (міжнародні договори, звичаї).

З урахуванням юридичної сили акта законодавства можлива вибудова такої ієрархії:

1) Конституція;

2) договори суб'єктів цивільного права, укладені на підставі і на розвиток положень Конституції;

3) закони України та ратифіковані міжнародні договори у галузі цивільного права;

4) підзаконні нормативні акти;

5) звичаї;

6) усталена судова практика.

Такі класифікації форм цивільного законодавства являють певний інтерес, оскільки дають змогу краще зрозуміти і суть, і характерні особливості цієї категорії. Разом із тим методологічні засади аналізу поняття і форм цивільного законодавства ще потребують спеціального дослідження, оскільки розмаїття форм цивільного законодавства вперше отримало легальне закріплення в Україні лише у новому ЦК. До його прийняття і доктрина радянського цивільного права, і практика нормотворчості в УРСР виходили з того, що головним (і загалом єдиним) видом форм цивільного законодавства є закони і підзаконні нормативні акти.