Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 3. Зміст права власності

Зміст права власності в цілому включає такі елементи: І) право на власну поведінку (право на здійснення права власності на власний розсуд); 2) право вимагати "від усіх і кожного" не створювати перешкод у здійсненні права власності (не порушувати його);

3) право звернутися до суду за захистом порушеного права власності з речовим позовом (віндикаційним, негаторним тощо).

Концепція ЦК з цього питання, зафіксована у ст. 319, виходить з того, що зміст права власності у суб'єктивному значенні складається з 3 "прав" власника: 1) права володіння річчю; 2) права користування річчю; 3) права розпорядження річчю.

1. Право володіння - це юридична можливість фактичного впливу на річ.

У зв'язку з тим, що володіння буває законним - таким, що грунтується на законі, і незаконним - протиправним, іноді в літературі з цивільного права зазначають, що цей поділ може стосуватися володіння взагалі, тобто і володіння як елементу права власності1. Проте необхідно мати на увазі, що оскільки йдеться про право володіння, то воно завжди може бути тільки законним. Поняття "незаконне володіння" може застосовуватись тільки до фактичного володіння.

2. Право користування - це юридична можливість видобувати корисні (споживчі) властивості речі.

Користування може здійснюватися шляхом вчинення фактичних дій (користування особистими речами, проживання в будинку, користування автомашиною тощо). Але воно може полягати й у використанні споживчих властивостей речі за допомогою дій юридичних (надання речі в оренду і одержання відповідних прибутків). Слід зазначити, що свого часу у римському приватному праві право на одержання плодів і прибутків розглядалася як самостійна правомочність власника - jus fruendi. Проте з огляду на українську ш тіл і стичну традицію, можна (з деякою мірою умовності) вважати, що така можливість охоплюється правомочністю користування шляхом вчинення юридичних дій.

3. Право розпорядження полягає в юридичній можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі.

Визначення фактичної долі речі полягає в можливості зміни її фізичної суті аж до повного знищення. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ.

Варто звернути увагу на те, що розпорядження річчю полягає в передачі права власності, одержання плодів і прибутків (наприклад, надання речі в найом), тому його іноді оцінюють як реалізацію права розпорядження. Проте передаючи річ в найом, власник не має на увазі передачу права власності. Він передає річ лише у тимчасове користування. Його право власності на річ не припиняється, а реалізується шляхом використання можливості лише тимчасової передачі речі за плату іншій особі. Отже, одержання плодів, доходів, прибутків не може розглядатися як будь-який різновид права розпорядження речами.

Як зазначалося, у сукупності 3 правомочності власника утворюють класичну для українського цивільного права "тріаду", що характеризує право власності в суб'єктивному сенсі.

Слід, однак, зазначити, що таке тлумачення змісту (визначення переліку елементів) права власності не є досконалим з 2 позицій.

Перша з них полягає в тому, що визначення змісту права власності проводиться без врахування загального тлумачення суб'єктивного цивільного права як такого, що включає 3 правомочності* 1) право на власні дії (поведінку); 2) право вимагати певних дій від інших осіб; 3) право звернутися за захистом у випадку порушення права.

Не важко помітити, що всі елементи традиційної "тріади права власності" практично повною мірою стосуються лише першої правомочності суб'єктивного цивільного права - права на власну поведінку. Такий акцент виглядає достатньо природним, оскільки у багатьох випадках саме поведінка власника дозволяє йому реалізувати його право власності. Звісно, не заперечується, що при цьому власник може вимагати, щоб інші особи не порушували право власності, а також має право звернутися до відповідних органів за захистом порушеного права. Але ці вимоги вже розглядаються як такі, що стосуються, головним чином, тієї чи іншої правомочності: порушення права володіння, порушення права користування, порушення права розпорядження.

Отже, виникає питання, чи йдеться про право власності як єдине суб'єктивне право, чи кожний окремий елемент тріади розглядається як окреме суб'єктивне право, що включає три правомочності?

Якщо йдеться про єдине суб'єктивне право власності, то маємо аналізувати усі правомочності саме стосовно цього поняття - не лише власну поведінку, але й право вимагати відповідної поведінки від інших осіб та правомочність вимагати захисту порушеного права власності.

Звідси випливає висновок про необхідність розгляду змісту права власності у 2 площинах: 1) як суб'єктивного права взагалі; 2) як змісту права на власну поведінку власника, котра у багатьох випадках є вираженням права власності.

Таким чином, зміст права власності в цілому має включати такі елементи:

1) право на власну поведінку (право на здійснення права власності на власний розсуд);

2) право вимагати "від усіх і кожного" не створювати перешкод у здійсненні права власності (не порушувати його);

3) право звернутися до суду за захистом порушеного права власності з речовим позовом (віндикаційним, негаторним тощо).

У свою чергу, змістом права здійснення права власності є право володіння, право користування, право розпорядження тощо.

Слід зазначити, що друга неточність стосується визначення переліку елементів права здійснення права власності. Річ у тім, що традиційна "тріада", як вже зазначалося, є дуже приблизною і не містить згадки про деякі важливі елементи. Наприклад, важливим елементом права власника на здійснення його права є право управління майном.

Свого часу в літературі пропонувалося виділяти правомочність управління власністю (майном) стосовно колективних утворень щодо майна, що належить їм. Разом з тим деякі науковці зазначали, що більш правильним є вважати управління не четвертим елементом змісту права власності, а функцією органу управління колективної юридичної особи, яку та здійснює в процесі реалізації права користування або розпорядження майном2.

Як здається правильно виходити з того, що зазначене право не охоплюється ні правом користування, ні правом розпорядження майном. Наприклад, господарське товариство має право власності на майно, передане його учасниками як вклад до статутного капіталу (ст. 115 ЦК). Товариство як власник може володіти цим майном, використовувати його як гарантію інтересів кредиторів. Разом з тим воно не має права повного розпорядження цим майном (наприклад, не може провести повне відчуження статутного капіталу; зменшувати його нижче рівня, встановленого законом, тощо), а також не має права використовувати його у процесі своєї діяльності для власних потреб. Натомість господарське товариство через свої органи може управляти цим майном відповідно до засновницького договору та вимог закону. Отже, можна зробити висновок, що змістом права власності як права на власну поведінку (права здійснення права власності) є: 1) право володіння майном; 2) право користування майном; 3) право управління майном; 4) право розпорядження майном.