Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 3. Елементи зобов'язань

Елементами зобов'язання як і будь-якого цивільного правовідношення є суб'єкти, об'єкт, зміст.

Суб'єктами зобов'язання є кредитор і боржник (дебітор). Кредитор - це особа, яка управомочена вимагати від іншої особи (боржника) виконання певної дії (дій) або утримання від них. Боржник - це особа, яка зобов'язана вчинити на користь кредитора певну дію (дії) або утриматися від вчинення певної дії (дій) на вимогу кредитора.

Якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч. З ст. 510 ЦК).

Як кредитором, так і боржником у зобов'язанні можуть виступати фізичні особи, юридичні особи, держава та інші соціальні утворення (Автономна Республіка Крим, територіальні громади та інші суб'єкти публічного права).

Залежно від кількості суб'єктів на тій або іншій (або на кожній) стороні зобов'язань розрізняють зобов'язання прості і складні (з множинністю осіб).

Простими є зобов'язання, в яких є один боржник і один кредитор. Складними (зобов'язаннями з множинністю осіб) є зобов'язання, де на одній чи декількох сторонах виступають декілька осіб.

Якщо в зобов'язанні кілька кредиторів, - це активна множина, якщо кілька боржників, - пасивна множина, якщо декілька тих і інших - змішана множина осіб.

Залежно від характеру розподілу прав або обов'язків між декількома кредиторами або боржниками, розрізняють зобов'язання часткові, солідарні і субсидіарні.

У часткових зобов'язаннях кожен боржник повинен виконати зобов'язання в певній частині, а кожен кредитор має право вимагати виконання певної частини зобов'язання. У солідарних зобов'язаннях кожному кредитору у повному обсязі належить право вимоги, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у повному обсязі. У субсидіарних зобов'язаннях є основний кредитор або боржник і додатковий кредитор (боржник).

За загальним правилом, між сторонами встановлюються часткові зобов'язання. Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, коли це передбачене договором або встановлено законом, зокрема, при неподільності предмета зобов'язання (ст. 541 ЦК). Наприклад, солідарні зобов'язання виникають у випадках завдання шкоди, коли неможливо встановити, чиїми діями і в якому конкретно розмірі заподіяні збитки кількома особами.

ЦК досить детально регулює порядок виконання солідарного обов'язку і реалізації солідарної вимоги.

Так, ст. 543 ЦК передбачає, що за солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Встановлення такого правила має на меті максимально повне задоволення вимог кредитора і захист його інтересів.

Зокрема, кредитор, який не отримав повного задоволення від одного з солідарних боржників, має право вимагати неотриманого від інших співборжників.

Цю ж мету переслідує і збереження пов'язаності зобов'язанням усіх солідарних боржників доти, доки зобов'язання не буде виконане повністю. Якщо хтось з них виконає частину зобов'язання, що припадає на його частку, але інші солідарні боржники не погасять свою частину боргу, то і той, що виконав, вважається зобов'язаним, доки не відбудеться погашення в повному обсязі.

Виконання зобов'язання одним з солідарних боржників припиняє його в повному обсязі і погашає обов'язок цих боржників щодо загального кредитора.

Однак слід зазначити, що йдеться лише про припинення обов'язку щодо загального кредитора (кредиторів). Сам по собі обов'язок зберігається, але змінюється його уповноважений суб'єкт: право вимоги переходить до боржника, що виконав зобов'язання. Він дістає право регресу, тобто зворотної вимоги до інших боржників. Ця вимога може бути адресована до кожного із солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлене законом або договором. При цьому здійснюється своєрідний розподіл боргу, що залишився, в похідному (ступінчатому) порядку: несплачене одним зі солідарних боржників боржнику, що виконав солідарне зобов'язання, переходить у рівній частці до того, хто не сплатив, і на решту співборжників (ч. 2 ст. 544 ЦК). Тобто, в цьому випадку начебто виникає нове солідарне зобов'язання, у якому беруть участь як солідарні боржники ті, хто не виконав обов'язок за першим зобов'язанням, і як кредитор - той боржник за першим зобов'язанням, що виконав його в повному обсязі. Відбувається перехід права вимоги до нового кредитора і перерозподіл обов'язків між колишніми співборжниками.

Об'єктом зобов'язання є певна поведінка боржника. Частіше за все, вона виражається в діях. Це може бути передача речі і відповідна ЇЇ оплата за договором купівлі-продажу, надання послуг за договором підряду, повернення боргу в договорі позики тощо. Однак не виключена ситуація, коли об'єктом зобов'язання може бути і бездіяльність. Наприклад, з власником земельної ділянки укладено договір про те, що він не буде перешкоджати випасанню худоби на його ділянці.

Від об'єкта зобов'язання слід відрізняти предмет зобов'язання. Якщо об'єкт - це певна поведінка його учасників, то предмет - ті речі або майно, нематеріальні блага, щодо яких існує інтерес учасників цього правовідношення.

Право вимоги кредитора і відповідний цій вимозі обов'язок боржника становлять зміст зобов'язального правовідношення.

Спірним є питання: чи може існувати зобов'язання з немайновим змістом?

Зокрема, певне поширення отримала точка зору, згідно з якою зобов'язання завжди є майновими цивільними правовідносинами1.

На нашу думку, зобов'язання можуть бути як майнового, так і немайнового характеру2. Класичним прикладом зобов'язального немайнового правовідношення можуть бути зобов'язання, що виникають з безоплатного договору доручення, договору про спільну діяльність тощо. Немайновий зміст можуть мати зобов'язання, що виникають при реалізації немайнових прав у галузі інтелектуальної власності. Запровадження у ЦК книги 2 "Особисті немайнові права фізичних осіб" робить ще більш актуальним визнання існування зобов'язань з немайновим змістом. В іншому випадку залишається припустити, що стосовно прав, передбачених у книзі 2 ЦК, можуть виникати тільки охоронні, але не регулятивні цивільні правовідносини.