Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 2. Зміст і виконання договору управління майном

Підстави виникнення управління майном

Цивільним кодексом України встановлено виключний перелік підстав виникнення відносин з управління майном. Управління майном може виникати внаслідок закону або договору управління майном. ЦК України не передбачає можливості виникнення управління майном на підставі одностороннього правочину, юридичного вчинку чи інших правових форм волевиявлення власника з передання належного йому майна в управління.

Залежно від характеру волі управління майном може бути створене за волевиявленням власника або за відсутності самостійної волі власника майна, що передається в управління.

Договір управління майном є єдиною підставою виникнення управління за волею власника майна, який реалізує повноваження на передачу в управління належного йому майна. За відсутності самостійної волі власника управління майном може бути створене у випадках, коли необхідність управління майном наявна, а воля власника з причин, від нього незалежних, не виявлена. У цьому разі підставою виникнення управління майном є юридичний склад, до якого входять адміністративний акт про створення управління (рішення суду, органу опіки тощо) і договір, укладений з управителем, що безпосередньо породжує управління майном. В такому договорі, в інтересах власника майна, установником управління може виступати інша особа (орган опіки та піклування, виконавець заповіту тощо). Однак безпосередньою підставою виникнення управління майном є договір управління, укладений між установником та управителем.

Предмет договору управління майном

ЦК України (ст. 1030) містить правила щодо предмета договору управління майном. Згідно з ч. 1 ст. 1030 ЦК предметом договору управління майном може бути практично будь-яке майно та майнові права, оскільки законодавець не наводить виключного переліку об'єктів управління.

У зв'язку з відкритим характером цінностей, здатних виступати предметом договору управління майном, поряд з речами та іншим майном об'єктами управління можуть бути й інші об'єкти цивільних прав. ЦК України застосовує термін "інше майно" в широкому розумінні слова. Під іншим майном, що виступає об'єктом управління, слід розуміти не лише матеріальні предмети навколишнього світу. В управління можна передавати й нематеріальні блага. Зокрема законодавець вказує на можливість управління майновими правами та іншим майном, специфічним різновидом яких є результати творчої діяльності.

Враховуючи відкритий перелік об'єктів в управління можуть передаватися документи, що не є цінними паперами та засвідчують право на управління та одержання відповідної частки прибутку юридичної особи у вигляді паїв та часток у статутному фонді (капіталі) підприємницьких товариств.

Зрозуміло, що не всі суб'єктивні цивільні права можуть передаватися в управління. Згідно з ч. 2 ст. 1030 ЦК не можуть бути предметом договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено законом.

"Грошове управління" відрізняється від управління індивідуально-визначеними речами, про яке говориться в ЦК, і не повністю підпадає під його дію, що обумовлено особливостями правової природи грошей. Грошові кошти виступають особливим об'єктом управління. Більша частина грошових коштів існує в безготівковій формі, правова природа яких зумовлює обмеження і особливості передачі їх в управління. У безготівковій формі гроші виступають у вигляді права вимоги в результаті видачі або перерахування визначеної суми. Поступаючи в банк, купюри "перетворюються" в банківський рахунок або вклад, а по закінченні всіх необхідних операцій клієнт отримує зовсім інші купюри На необхідну суму. При внесенні на рахунок готівкових грошей вони поступають у власність банка або іншої кредитної організації і знеособлюються. Тобто, грошові кошти в безготівковій формі являють собою зобов'язальне право вимоги, яке може бути об'єктом майнового обороту і навіть включається до складу майна, втілюючи в себе певну товарну (економічну) цінність.

Сучасний грошовий оборот створив механізми відокремленого враховування грошових коштів на окремому рахунку, балансі та/або місці (приміщенні тощо), що робить припустимим в окремих випадках говорити про довірче управління грошовими коштами. Індивідуалізація безготівкових грошей відбувається у випадку їх перерахування та зберігання на окремому грошовому рахунку. Такий рахунок повинен відкриватися для ведення операцій тільки з безготівковими коштами конкретного довірителя, не допускаючи одночасного використання цього рахунку для грошових операцій з коштами інших довірителів. У деяких випадках економічно вигідно об'єднувати на одному рахунку кошти різних довірителів. Зокрема, з метою інвестування вигідно об'єднувати грошові кошти різних власників і створювати таким чином взаємні (колективні) фонди грошових коштів, які підлягають вкладенню у визначені майнові об'єкти інвестування.

При спільному (колективному) інвестуванні відбувається змішування грошових коштів різних довірителів. Враховуючи неможливість фізичного відокремлення коштів кожного довірителя при колективному інвестуванні, практика довірчих відносин виробила своєрідний спосіб індивідуалізації грошових коштів різних довірителів, закумульованих на грошовому рахунку спільного (колективного) інвестування. Його суть полягає у видачі довірителем цінних паперів колективного інвестування в підтвердження їх права вимоги коштів, пропорційно їх частці в колективному грошовому фонді.

У законодавстві багатьох країн такий спосіб відокремлення грошових коштів отримав назву "кошти інвестування". Незважаючи на змішування коштів різних довірителів і неможливість їх фізичної індивідуалізації, нормативно допускається передача коштів інвестування в довірче управління, оскільки вони передаються довіреній особі виключно для наступного вкладення в індивідуально визначене майно (цінні папери, нерухомість тощо).

Сучасне законодавство дозволяє управління грошима лише спеціалізованим фінансовим установам (комерційним банкам та інвестиційним фондам). Оскільки управителями грошовими коштами можуть бути тільки спеціалізовані організації, йдеться про управління безготівковими грошима або різновид майнових прав, які являють собою зобов'язальне право вимоги, що може бути об'єктом майнового обороту і навіть включається до складу майна, втілюючи в себе певну товарну (економічну) цінність. За договором управління грошовими коштами установник (клієнт комерційного банку чи іншої фінансової організації) передає йому визначену суму грошей з тим, щоб останній за своїм розсудом вчинив з цими коштами різні дії, направлені на збільшення їх вартості. Такими діями можуть бути: купівля цінних паперів, валюти (з наступним поміщенням її у вклади), придбання валютних цінностей і зберігання їх, розміщення грошових коштів у різного роду фінансових активах.

Управитель повинен повідомити третіх осіб про свій статус. Кошти, передані йому в управління, повинні бути відокремлені на окремому рахунку. Договір може передбачати обов'язок управителя передавати частину доходів від використання грошових коштів установнику або визначеному ним вигодонабувачу. За відсутності такої умови в договорі обов'язок управителя полягає в постійному управлінні всією сумою з метою її збільшення і повернення установнику по закінченні строку договору.

Наведене в ч. 3 ст. 1030 ЦК правило про відокремлення майна, переданого в управління, досягається двома способами - технічним та юридичним відокремленням.

Технічне відокремлення майна, що знаходиться в управлінні, здійснюється шляхом його відображення на окремому балансі. По ньому має вестись самостійний облік. Для розрахунків за діяльністю, пов'язаною з управлінням, управителеві відкривається окремий банківський рахунок.

Юридичне відокремлення майна досягається в силу правила ст. І040 ЦК, згідно з яким допускається обмежений порядок звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника управління.

Частиною 4 ст. 1030 ЦК передбачено правило, згідно з яким майно і майнові права, набуті управителем в результаті вчинення дій щодо управління, включаються до складу майна, отриманого в управління, а обов'язки, що виникли в результаті таких дій, виконуються за рахунок цього майна. Таким чином, будь-який приріст та збитки належать до результатів діяльності з управління, зменшують, збільшують або змінюють склад майна, яке знаходиться в управлінні. Оскільки власником такого майна залишається установник управління, то плоди, продукція і доходи від використання майна також поступають у Його власність. Тобто, окрім переданого в управління майна, управитель зобов'язаний повернути установнику плоди, продукцію і доходи, якщо вони не були передані, виплачені або іншим чином відчужені в процесі управління, зокрема у вигляді доходів, адресованих вигодонабувачеві.