Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Форма договору управління майном

Важливе значення мають положення про форму договору управління майном.

Правила щодо форми договору управління майном регулюються ст. 1031 ЦК. Згідно з ч. 1 цієї норми ЦК договір управління майном має укладатися в простій письмовій формі. Недодержання письмової форми договору управління рухомого майна не є підставою для визнання його недійсним, але позбавляє його учасників права підтверджувати факт, наприклад, управління рухомим майном. У разі виникнення спору підтвердженням укладення такого договору можуть виступати письмові та інші докази (листування тощо, показання свідків).

Частина 2 ст. 1031 ЦК передбачає особливості форми договору управління нерухомим майном, що в цілому притаманно для угод з обігу нерухомого майна. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Однак Законом України від 11 лютого 2010 р. з ч. 2 ст. 1031 ЦК вилучено правило про державну реєстрацію такого договору, що призведе до певного перегляду поглядів на це питання.

Правовий статус установника управління майном

Правовий статус установника управління регулюється ст. 1032 ЦК України.

Ця норма визначає перелік осіб, які можуть виступати установниками управління майном.

Відповідно до ст. 1032 ЦК установником управління може бути власник майна, яке знаходиться в управлінні, а у випадках, прямо передбачених законом, - особа, яка не є власником (орган опіки та піклування, опікун, піклувальник, нотаріус тощо), коли необхідність управління наявна, а воля власника з причин, від нього незалежних, відсутня. Не може виступати установником особа, якій майно належить на іншому правовому титулі, ніж право власності, якщо інше не передбачено в силу прямої вказівки закону. Право власності в особи виникає на підставах, визначених законом. Право власності на нерухоме майно має підтверджуватися правовстановлювальними документами, згідно з переліком, визначеним законодавством. Право власності на рухоме майно презюмується в особи і в разі його оспорювання може підтверджуватися будь-якими припустимими доказами належності володільцю. У випадку відсутності в установника титулу власника на момент укладення договору управління майном така угода може бути визнана недійсною як укладена неналежною стороною. Презюмується добросовісність володіння третіх осіб за угодами, укладеними управителем з такими особами на виконання договору управління майном, визнаного недійсним.

Установником управління можуть виступати і невласники - суб'єкти зобов'язальних та виключних прав, близькі за обсягом з правами власника, належні вкладникам кредитних організацій і уповноваженим по "бездокументарним цінним паперам" особи, авторам і патентоволодільцям. Результат творчої діяльності, грошова сума та цінні папери в бездокументарній формі, які знаходяться на банківському рахунку чи на рахунку у зберігача, являють собою виключне право або зобов'язальне право вимоги, а не річ, щодо яких установники наділяють управителю можливістю реалізації належних їм прав, залишаючись уповноваженими особами. Установник управління в цьому випадку виступає не як власник, а як володілець виключного або зобов'язального права. Однак це не впливає на обсяг його прав як установника управління, які у даному випадку близькі за обсягом до прав власника.

За змістом ч. 2 ст. 1032 ЦК не може виступати установником управління фізична особа, місце перебування якої невідоме або її визнано безвісно відсутньою. 6 цьому випадку установником управління є орган опіки та піклування, оскільки відсутня самостійна воля власника з причин, від нього незалежних, і наявна необхідність управління майном.

Відповідно до ст. 56 ЦК на органи опіки та піклування покладено здійснення опіки та піклування. їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з Правилами опіки та піклування, (пункти 1.3, 1.4, 1.6) органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад. Для допомоги у роботі при органах опіки та піклування створюються опікунські ради, що мають дорадчі функції і до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і громадськості. Обов'язки секретаря опікунської ради виконує штатний інспектор опікунської ради.

У Цивільному кодексі прямо не визначено критерій і порядок визнання особи, місцеперебування якої невідоме. Під місцем перебування необхідно розуміти місцезнаходження фізичної особи у відповідному населеному пункті чи іншому місці, де фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

За змістом ч. 1 ст. 43 і ч. 2 ст. 44 ЦК фізична особа може бути визнана такою, місцеперебування якої невідоме, якщо протягом тривалого часу (який визначається в конкретному випадку, з урахуванням необхідності належного виконання цивільних обов'язків та управління майном), але не більше одного року, в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦК за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення рішення про визнання її безвісно відсутньою.

Визнання особи такою, місцеперебування якої невідоме, є факультативною підставою встановлення опіки над майном фізичної особи, яка застосовується до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою, незалежно від того, чи відкрито судове провадження про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Опіка над майном такої особи припиняється у разі скасування рішення нотаріуса про встановлення опіки, а також у разі появи фізичної особи, місцеперебування якої було невідоме.

За змістом ч. 2 ст. 1032 ЦК установником управління є орган опіки та піклування, якщо власником майна є фізична особа, яку визнано безвісно відсутньою.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ЦК фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК місцем проживання фізичної особи визнається жилий будинок, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

У разі необхідності професійного управління майном, над яким встановлено опіку, орган опіки та піклування може виступати установником управління і укласти за правилами цієї глави договір управління майном з опікуном чи іншою особою, що можуть виступати управителем відповідно до ст. 1033 ЦК.

Відповідно до ч, 3 ст. 1032 ЦК установником управління може бути опікун або орган опіки та піклування, якщо власником майна є малолітня особа або фізична особа, яка визнана недієздатною. Зазвичай опікун з дозволу органу опіки та піклування може виступати установником управління майном, власником якого є малолітня особа або особа, яка визнана недієздатною.

Частина 4 ст. 72 ЦК передбачає, що, якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.

Орган опіки та піклування може виступати установником управління майном у разі здійснення опіки відповідним органом опіки та піклування до встановлення опіки і призначення опікуна над фізичною особою (ст. 65 ЦК).

Малолітня особа (тобто фізична особа, що не досягла 14 років) не може виступати установником, оскільки в силу ст. 31 ЦК така особа не має права самостійно здійснювати переважну більшість правочинів, за винятком дрібних побутових та пов'язаних із здійсненням особистих немайнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Не може бути установником управління фізична особа, яка визнана недієздатною. Фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Договір управління майном може бути визнаний недійсним залежно від часу виникнення недієздатності фізичної особи - установника такого управління. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним договору управління майном, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого така особа визнається недієздатною. В разі визнання установника управління-фізичної особи недієздатною після укладення договору управління майном, здійснення повноважень і виконання обов'язків установника від імені недієздатної особи та в її інтересах покладається на її опікуна або орган опіки та піклування.

Як зазначено в ч. 4 ст. 1032 ЦК, якщо власником майна є неповнолітня особа, установником управління є ця особа за дозволом батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Неповнолітня фізична особа (тобто особа у віці від 14 до 18 років) має неповну цивільну дієздатність і має право самостійно вчиняти правочини, прямо передбачені ч. 1 ст 32 ЦК, до яких договір управління не входить. Тому неповнолітня особа вчиняє договір управління майном та інші правочини за згодою батьків (усиновителів) або піклувальників.

На вчинення неповнолітньою особою договору управління транспортними засобами або нерухомим майном повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Згода на вчинення неповнолітньою особою договору управління майном має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, договір може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

На випадки переходу до неповнолітньої особи права власності на майно, яке знаходиться в управлінні, в тому числі в порядку спадкування або на підставі договору дарування, поширюються положення ч. 4 ст. 32 ЦК про отримання згоди на вчинення неповнолітньою особою правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 ЦК неповнолітня особа-установник управління майном особисто несе відповідальність за порушення договору управління, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

Згідно із ч. 5 ст. 1032 ЦК, якщо власником майна є особа, цивільна дієздатність якої обмежена, установником управління є її піклувальник.

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи допускається в судовому порядку, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, або якщо фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Наведене у ч. 5 ст. 1032 ЦК правило не повною мірою відповідає загальним положенням ЦК про правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, оскільки згідно з ч. 3 ст. 37 ЦК правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. У даному випадку повинні застосовуватися положення ч. 5 ст. 1032 ЦК, які є спеціальною нормою і мають перевагу над нормами Загальної частини ЦК.

Відповідно до ч. 6 ст. 1032 ЦК, у разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управління, від установника управління до іншої особи, договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення.

Дана норма закріпила притаманне договору управління майном, як і будь-яким речовим договорам у цілому, правило слідування. Воно полягає в тому, що право управителя слідує за річчю в чиїх би руках воно не знаходилося, обтяжуючи річ певним речовим правом на чужу річ, яке слідує за річчю. Тому при відчуженні майна, що перебуває в управлінні, вступає в силу правило зберігання права управління при переході права на майно, передане в управління, іншій особі. Право управителя, як і будь-яке речове право на чужу річ, слідує за річчю, обтяжуючи річ і значно обмежуючи повноваження володіння такою річчю. Правило слідування в договорі управління не застосовується і договір припиняється у випадку, коли право власності на майно, що перебуває в управлінні, переходить до набувача внаслідок звернення на нього стягнення. Право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення за зобов'язаннями власника у випадку придбання майна у порядку, встановленому для виконання судових рішень (з публічних торгів, аукціону тощо, проведених на виконання судового рішення).

Окрема норма ЦК - ст. 54 присвячена регулюванню відносин з управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності, органом опіки та піклування. Згідно із ч. 1 ст. 54 ЦК, якщо фізична особа-підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовується у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна.

За змістом ч. 1 ст. 54 ЦК у випадку призначення управителя цього майна орган опіки та піклування виступає установником управління. Відповідно до ч. 3 ст. 54 ЦК у договорі про управління майном встановлюються права та обов'язки управителя з урахуванням особливостей прав і обов'язків опікуна та піклувальника, передбачених Правилами про опіку та піклування. Зокрема орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника, передбачених Правилами про опіку та піклування.

Крім того, обсяг прав управителя майном підопічного не може бути ширшим за обсяг прав опікунів і піклувальників, а відтак на дії управителя повинні поширюватися правила, встановлені статтями 68, 70-72 ЦК. Управитель буде розпоряджатися майном, переданим в управління, а опікун чи піклувальник зберігає свої обов'язки щодо іншого майна. Згідно із ч. 4 ст. 54 ЦК договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений. У зв'язку з цим управління майном припиняється у випадку припинення опіки і піклування, а також за підставами, передбаченими законом для припинення договору управління майном.

Отже, на відносини з управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності органом опіки та піклування, поширюються положення гл. 70 "Управління майном" ЦК, з урахуванням особливостей управління таким майном, передбачених Правилами про опіку та піклування.