Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 4. Елементи, виконання і динаміка позикового зобов'язання

Сторонами договору позики можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права - фізичні та юридичні особи, держава, інші публічно-правові утворення. Обмеження щодо можливості бути позикодавцем встановлено для установ, що не мають права розпоряджатися закріпленим за ними майном.

Надання грошових коштів у позику юридичними особами є фінансовою послугою (відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 червня 2001 р.).

Здійснювати діяльність із систематичного надання грошових позик має право юридична особа, що має статус фінансової установи. До останніх належать комерційні банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди, а також компанії та інші юридичні особи, виключним або переважним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Якщо така особа надає гроші в позику за рахунок залучених коштів, вона повинна мати відповідну ліцензію.

Предметом договору позики можуть бути гроші або речі, визначені родовими ознаками. Речі, обмежені в обороті, можуть виступати як предмет зазначеного договору, якщо його сторони належать до кола учасників обороту, що мають дозвіл на здійснення правочинів з такими речами. Речі мають бути взаємозамінними і споживаними, наприклад продукти харчування, будівельні матеріали тощо. Предметом грошової позики є гроші. Відповідно до ст. 524 ЦК України грошове зобов'язання, у тому числі за договором позики, має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні Сторони договору позики, який укладається в письмовій формі, можуть визначати в іноземній валюті еквівалент суми договору в гривнях.

Форма договору позики має відповідати вимогам, передбаченим ст. 1047 ЦК України. Договір позики укладається як в усній, так і в письмовій формі. Нотаріальне посвідчення для зазначених договорів не є обов'язковим. Така форма може бути надана договору за бажанням сторін.

Цивільний кодекс України передбачає два випадки обов'язкової письмової форми договору позики. Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України встановлюється письмова форма для договорів позики: (1) сума яких перевищує не менш як у десять разів встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та (2) у випадках, коли позикодавцем є юридична особа.

Розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян може встановлюватися законами або постановами Верховної Ради України, Указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України.

В обов'язковій формі мають укладатися будь-які договори позики за участю юридичної особи, незалежно від того, в якості якої сторони виступає юридична особа - позикодавця чи позичальника, оскільки договір позики не може бути повністю виконаний сторонами в момент його вчинення, що випливає із змісту статей 206 і 208 ЦК України.

У всіх інших випадках договір позики може бути укладений в усній формі.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами, телеграмами, з допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Складання позичальником боргового документа - розписки, та її передача позикодавцеві не є підтвердженням письмової форми договору позики і не замінює її. Розписка є лише борговим документом, що підтверджує укладання договору позики, оскільки зазначений документ посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей, що випливає із змісту ч. 2 ст. 1047 ЦК України.

Розписка або інший документ (акт передання та прийняття, рахунок-фактура на товари тощо), якщо вони знаходяться у позикодавця, засвідчують лише факт отримання грошей або речей позичальником.

У зв'язку з цим укладання договору, який має вчинятися в письмовій формі, що підтверджується лише розпискою, вважається укладеним з порушенням письмової форми.

Боргові документи мають підтверджувати дві обставини: по-перше, факт отримання боржником грошей або речей, їх кількість, рід та якість; по-друге - точно визначений чи визначений моментом витребування обов'язок повернути речі.

Обов'язковим реквізитом боргового документа є власноручний підпис боржника (позичальника) чи його уповноваженого представника, а факультативними - дата, місце видачі, вказівка про свідків тощо.

Недодержання сторонами обов'язкової письмової форми договору позики не має своїм наслідком визнання недійсним такого правочину, однак ускладнює його підтвердження.

Якщо договір позики має бути укладений в письмовій формі і її не було додержано, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (ст. 1051 ЦК України). У цьому випадку факт укладання договору позики може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами.

Стаття 1048 ЦК України містить правила про відсотки за договором позики. Договір позики може бути оплатним або безоплатним. Відносини позики вважаються оплати йми, якщо їх безоплатний характер прямо не встановлений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Відсутність у договорі умови про винагороду не означає, що договір є безоплатним. Свідченням безоплатного характеру договору позики може бути пряма вказівка закону або застереження в умовах договору про його безоплатний характер (наприклад: "договір позики є безоплатним і проценти на суму позики не нараховуються"). В іншому випадку договір вважатиметься оплатним, навіть за відсутності в договорі умов щодо конкретно визначеної суми винагороди.

Винагорода для позикодавця встановлюється у формі відсотків від суми, що надається у позику.

Якщо розмір відсотків у договорі не визначений, він визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України. Облікова ставка НБУ - це один із монетарних інструментів, з допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розміщених грошових коштів.

Розмір відсотків передбачається сторонами у договорі позики на їх власний розсуд. Розмір відсотків, який буде встановлений у договорі, законом не обмежується, однак їх максимальний розмір не повинен виходити за межі розумного. Якщо відсотки встановлені надто високі, договір може бути визнано недійсним як укладений під впливом тяжкої для позичальника обставини і на вкрай невигідних для нього умовах (ст. 233 ЦК), з порушеннями принципу справедливості, розумності й добросовісності (ст. З ЦК) і меж здійснення цивільних прав неприпустимості зловживання правом (ст. 13 ЦК).

Зазначене правило видається доцільним у зв'язку з неприпустимістю "кабальних" правочинів у сфері лихварства, які можна розглядати способом зловживання правом. Такими позиковими угодами порушуються права позичальника і дестабілізується майновий оборот у кредитній сфері, позаяк дії позикодавця спрямовані на отримання ненормально великої винагороди за надану в борг суму, оплата якої унеможливлює або надмірно ускладнює здійснення цілей, для яких отримано позику, або непропорційно погіршує майновий стан боржника.

Відсотки за договорами позики можуть сплачуватися позикодавцем в будь-якому погодженому сторонами порядку (у тому числі й однократно), а якщо такий порядок сторонами не визначений, відсотки мають сплачуватися щомісяця до дня фактичного повернення грошового боргу (п. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

У частині 2 ст. І 048 ЦК України закріплено два випадки, коли договір позики вважається безоплатним і, отже, відносини позики є безоплатними. У силу закону безпроцентним вважається договір позики, укладений на суму, що не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян між фізичними особами не у зв'язку із здійсненням ними підприємницької діяльності, а також договір позики, предметом якого є речі, визначені родовими ознаками.

При тлумаченні цього положення ЦК має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на момент укладання договору позики (тобто на момент реальної передачі коштів в борг, вчинення новації тощо).

Договір позики вважається укладеним у зв'язку із здійсненням його сторонами підприємницької діяльності, якщо одна чи обидві сторони зазначеного договору виступають суб'єктами підприємницької діяльності, сума позики надана чи використана позичальником для цілей підприємницької діяльності (власної чи третіх осіб).

Оскільки предметом договору "негрошової" позики виступають речі, визначені родовими ознаками, при встановленні підстав безоплатності зазначеного договору позики доведенню підлягає факт передачі в позику речі, що не має індивідуалізуючих її з-поміж інших однорідних речей ознак, і така річ має ознаки, властиві всім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою відповідно до вимог ч. 2 ст. 184 ЦК України.

Визначене ч. 2 ст. 1048 ЦК правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін. У випадку якщо зазначені договори позики укладені на оплатних засадах, останні вважаються безоплатними, якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд не визнає такі угоди недійсними в цілому.

Виконання договору позики передбачає належно виконати обов'язок позичальника повернути позику в порядку, передбаченому ст. 1049 ЦК України. Договір позики є одностороннім, оскільки обов'язки виникають лише в однієї сторони - позичальника, а права - лише у позикодавця.

На позичальника покладається обов'язок повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такої самої якості та такого самого роду, що були передані йому позикодавцем.

Позичальник зобов'язується також сплатити винагороду (проценти за користування позикою), якщо договір не є безоплатним.

Позикодавцеві належить право вимагати від позичальника повернення позики та сплати процентів за оплатним договором позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник має повернути позикодавцеві предмет позики у строк і в порядку, передбаченими договором. Договором, зокрема, можуть передбачатися час і місце повернення, особа, якій необхідно повернути позику. На договір позики поширюються положення ЦК України про місце виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 532 ЦК, згідно з якою, якщо місце виконання грошового зобов'язання не встановлене у договорі, виконання проводиться за місцем проживання кредитора (позикодавця), а якщо позикодавцем є юридична особа, - за ЇЇ місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання.

Якщо позикодавець на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження), на нього покладається обов'язок повідомити про це позичальника (ст. 532 ЦК України). За відсутності в договорі умови щодо строку вимоги позичальник повинен повернути гроші або речі протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це.

Сторони в договорі можуть встановити інші умови повернення позики, якщо строк повернення не визначений або визначений моментом пред'явлення вимоги. У цьому випадку договором може бути передбачено більший або менший від 30 днів строк повернення позики.

Частиною 2 ст. 1049 ЦК України передбачено правило, яким дострокове повернення позики допускається лише за договором безпроцентної позики. При достроковому поверненні грошових коштів за оплатним договором позикодавець позбавляється частини свого прибутку у вигляді процентів за користування наданими в борг грошовими коштами. Тому дострокове повернення боргу за оплатною позикою допускається, якщо таке право прямо передбачене договором.

Сторони можуть прямо встановити в договорі неприпустимість дострокового повернення позики незалежно від того, нараховуються проценти чи ні.

У частині 3 ст. 1049 ЦК України закріплено імперативне правило щодо моменту повернення позики, згідно з яким позика вважається повернутою в момент передання речей, зарахування грошових коштів, що позичалися, на банківський рахунок позикодавця. Це правило є імперативним і не може бути змінене волею сторін договору позики. Тому моментом повернення позики не можна вважати, наприклад, момент списання банком відповідної суми з рахунку позичальника або момент надходження грошових коштів на кореспондентський рахунок банку, що обслуговує позикодавця.

Виконання за безоплатним договором позики полягає в поверненні позичальником отриманої в борг суми. Якщо договір позики є оплатним, його належне виконання (позичальником) передбачає також оплату в повному обсязі процентів за користування грошовими коштами.

Згідно з передбаченим ст. 545 ЦК України загальним правилом на позикодавця як кредитора покладається обов'язок підтвердити прийняття виконання. Позикодавець має видати позичальникові розписку в отриманні виконання або повернути отриманий при укладанні договору борговий документ (розписку позичальника тощо). У випадку неможливості повернення боргового документа позикодавець повинен вказати про це у розписці, яку він видає позичальникові. У разі відмови позикодавця повернути борговий документ або видати розписку, позичальник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому випадку позикодавець вважається таким, що прострочив відповідно до вимог ст. 545 ЦК' України (тобто визнається простроченням кредитора).

У статті 1050 ЦК України закріплено наслідки порушення договору позичальником, згідно з цією статтею на позичальника, що прострочив, покладається обов'язок сплатити проценти за порушення позикового зобов'язання (проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно), неустойку за прострочення зобов'язання щодо повернення отриманих в борг речей, визначених родовими ознаками, а у випадку надання позики на умовах розстрочення, - достроково повернути частину позики, що залишилася, і сплатити проценти, належні позикодавцю за договором позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК.

За змістом ст. 625 ЦК якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Для цілей сплати зазначених процентів боргом визнається сума позики, тобто надані в борг грошові кошти. Відсотки від простроченої суми позики нараховуються лише на суму позики і не нараховуються на відсотки суми позики за користування коштами відповідно до ст. 1048 ЦК.

Згідно із ст. З Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Передбачені ч. 1 ст. 1050 ЦК України три відсотки річних від простроченої суми не варто змішувати з неустойкою. Вони є не мірою відповідальності, а платою за користування чужими коштами відповідно до вимог ст. 536 ЦК і, отже, стягуються незалежно від вини боржника. Тому сплата зазначених трьох процентів річних провадиться без урахування положень ст. 513 ЦК, згідно з якою боржник не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Нарахування двох різновидів відсотків (індексу інфляції та трьох процентів річних) здійснюється кумулятивно, шляхом складання процентів за користування сумою позики та процентів від простроченої суми (так звані проценти відповідальності).

Три проценти річних нараховуються на суму позики (основного боргу) без урахування вже нарахованих процентів за користування основним боргом (основним капіталом), якщо в договорі не встановлено інше.

Три проценти річних від суми простроченої позики нараховуються від дня, коли сума позики мала бути повернена, до дня її фактичного повернення позикодавцеві - незалежно від сплати процентів, передбачених договором позики.

Договором може бути встановлений інший розмір процентів за прострочення повернення суми позики та процентів за користування нею (сумою позики).

Якщо позичальником прострочене повернення позики, предметом якої є визначені родовими ознаками речі, на нього покладається обов'язок сплатити неустойку у вигляді штрафу відповідно до вимог статей 549-552 ЦК.

За природою штраф є нетривалою неустойкою, що одноразово застосовується і обчислюється у відсотках суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. У випадку прострочення повернення "родової" позики пеня не може бути застосована, позаяк остання нараховується на суму несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання і стягується за кожний наступний період прострочення (наприклад за кожний день) невиконаного в строк зобов'язання.

Ця неустойка (штраф) нараховується у грошовій або майновій формі від дня, коли речі мали бути повернені, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів за договором позики відповідно до ст. 1048 ЦК.

Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом такої неустойки може бути грошова сума, рухоме чи нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відсотки на неустойку не нараховуються, а сплата (передання) неустойки не звільняє боржника (позичальника) від виконання свого обов'язку в натурі. У разі прострочення повернення позики речей, визначених родовими ознаками, не нараховуються проценти та індекс інфляції, передбачені ст. 625 ЦК України.

Цивільний кодекс України передбачає окремий наслідок як санкцію за неналежне виконання зобов'язання позики на умовах розстрочення платежу. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики передбачено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

У випадку застосування позикодавцем зазначеного вище права, умова про розстрочення втрачає силу.

З цього ж моменту позикодавець набуває право нарахування на суму, що залишилася, процентів від простроченої суми. Крім того, позикодавець має право отримати винагороду за надання предмета позики в користування у вигляді процентів відповідно до ст. 1048 ЦК.

Наведене правило щодо процентів стосується лише відносин "грошової" позики, предметом якої виступають грошові кошти, позаяк позика речей, визначених родовими ознаками, є безпроцентною.