Цивільне право. Том 1 - Борисова В.І. - 2. Речі

Речами визнаються предмети матеріального світу, які задовольняють відповідні потреби учасників цивільних правовідносин завдяки їх фізичним, хімічним, біологічним та іншим властивостям, що визначають їх товарний характер, а також сферу та напрями використання в людській діяльності.

Речі є одним із найбільш поширених у цивільному обороті видів об'єктів цивільних прав. Закріплення чинним законодавством України вичерпного переліку речей є неможливим і недоцільним. Невпинний розвиток науково-технічного прогресу та зростання потреб людей обумовлюють постійне виникнення все нових і нових різновидів речей. Відносини між учасниками цивільних відносин, які виникають із приводу речей (а також інших об'єктів цивільних прав), об'єктивно потребують упорядкування. Порядок правового регулювання цивільних відносин стосовно відповідного різновиду речей, визначений певною сукупністю встановлених законодавством способів та засобів регламентацій його впливу, називають правовим режимом речей. Він встановлюється у відповідних законах та підзаконних актах, визначаючи порядок набуття або примусового припинення прав на них у випадках, визначених чинним законодавством України, а також особливості та межі здійснення речових прав. Наприклад, правовий режим нерухомих речей передбачає особливий порядок набуття, здійснення, переходу та захисту прав на об'єкти нерухомості.

Інтерес учасників цивільних відносин до речей визначається їх фізичними, хімічними, біологічними та іншими природними властивостями. Можливість безперешкодного та незалежного від волі й бажання сторонніх осіб використання цих властивостей у межах, визначених законом, обумовлює встановлення щодо них права власності та інших речових прав. Право власності на річ, з урахуванням наведеного, є одним із найбільш повних та автономних (незалежних від волі та бажання інших осіб) суб'єктивних цивільних прав. Речі, з урахуванням їх природних властивостей та особливостей встановленого для них правового режиму, поділяють на такі види: тварини: нерухомі та рухомі; подільні та неподільні; визначені індивідуальними та родовими ознаками; споживні та неспоживні; головні речі та їх належності: речі, які складаються із складових частин; складні речі; продукція, плоди та доходи; майно; підприємство як єдиний майновий комплекс тощо.

Тварини (ст. 180 ЦК).

Згідно зі ст. 180 ЦК тварини визнаються особливим об'єктом цивільних прав. Тварини можуть бути дикими та домашніми. Дикими є тварини, які живуть у природі у вільному стані. Дикі тварини можуть бути вилучені із вільного природного стану і використовуватись у зоопарках, дельфінаріях, океанаріях для наукового вивчення особливостей їх поведінки та задоволення пізнавальних потреб широкої громадськості. Дикі тварини використовуються також у цирках для дресирування та участі у циркових виставах. Дикі тварини, які утримуються в домашніх умовах, вважаються одомашненими. Утримання в домашніх умовах диких хижих тварин, які вилучені з дикої природи і належать фізичним особам на праві власності, на практиці визнається діяльністю, пов'язаною з підвищеною небезпекою для оточуючих. У випадку спричинення шкоди майну або здоров'ю оточуючих одомашненими дикими тваринами майнову відповідальність несе їх власник або інша особа за правилами, встановленими для володільця джерела підвищеної небезпеки.

Для збереження популяцій рідкісних та зникаючих видів тварин в Україні створюються заповідники та заказники. На тварин поширюється правовий режим речей, крім випадків, установлених законом (ч. 1 ст. 180 ЦК). Тварини можуть бути предметом відповідних цивільних правочинів. Відповідно до ч. 2 ст. 181 ЦК правила поводження з тваринами визначаються законом. Такий підхід обумовлюється необхідністю забезпечення правового захисту тварин від негуманного, жорстокого поводження з ними. Положення законодавства деяких країн у таких випадках встановлюють можливість примусового припинення права власності на тварину. Зокрема ст. 242 ЦК Республіки Беларусь передбачає можливість примусового викупу домашніх тварин за умови неналежного (жорстокого, негуманного) поводження з ними. Правила щодо визначення долі затриманих бездоглядних домашніх тварин та порядок набуття права власності на них встановлено статтями 340-342 ЦК.

Нерухомі та рухомі речі (ст. 181 ЦК).

Поділ речей на нерухомі та рухомі обумовлений перш за все їх фізичними властивостями. Нерухомі речі постійно знаходяться на одному і тому ж місці (земля, житлові будинки, інші будівлі, споруди тощо), а їх переміщення у просторі або неможливе зовсім, або може призвести до їх істотного знецінення. Рухомі речі підлягають вільному переміщенню у просторі.

Нерухомими речами ч. 1 ст. 181 ЦК визначає земельні ділянки та все, що розташоване на них і нерозривно з ними пов'язане. Нерухомими речами законодавством визнаються, таким чином, об'єкти, переміщення яких у просторі без їх пошкодження або непропорційного знецінення є неможливим. Земельними ділянками є визначені відповідними межами частини земної поверхні (тобто її верхній поверхневий шар). Земні надра мають свій, особливий правовий режим. Характерною ознакою нерухомих речей (нерухомості) є їх значна вартість і особливий правовий режим. Нерухомі речі, як правило, мають багато індивідуальних ознак, які визначають їх юридичну своєрідність. У зв'язку з цим нерухомі речі визнаються юридично незамінними.

Правовий режим нерухомої речі може бути поширений законодавством і на інші об'єкти, які не обов'язково тісно пов'язані із землею. Зокрема, правовий режим нерухомих речей може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти та інші речі, права на які підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 181 ЦК). Встановлення щодо речей, основним призначенням яких є переміщення у просторі, правового режиму нерухомості є одним із прикладів юридичних фікцій (умовних припущень) у цивільному праві. Правовий режим нерухомості поширюється на ці об'єкти у зв'язку з тим, що права на них також підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Обов'язковість державної реєстрації прав на об'єкти нерухомості пояснюється високою споживчою вартістю, а також їх соціальною та загальнодержавною значущістю. Так, відповідно до ст. 182 1 (К право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною. Вона здійснюється відповідним державним органом, який зобов'язаний надавати уповноваженим органам інформацію про реєстрацію прав на нерухоме майно у порядку, визначеному законом. Згідно з положеннями ст. 210 ЦК для правочинів. які підлягають обов'язковій державній реєстрації, остання є умовою їх чинності.

Рухомими визнаються речі, які вільно перемішуються у просторі без істотної шкоди їх господарському призначенню. Правочини з такими речами не підлягають державній реєстрації і здійснюються суб'єктами цивільного права вільно, на їх власний розсуд.

Подільні та неподільні речі (ст. 183 ЦК).

Речі, які внаслідок поділу в натурі не втрачають свого господарського або іншого призначення, називаються подільними. Гак, без шкоди для їх господарського призначення можуть бути поділені продукти харчування, паливо, сировина, більшість напівфабрикатів та матеріалів. Ці речі і після їх поділу можуть використовуватися за призначенням.

До неподільних належать речі, які при поділі втрачають первісне призначення або істотно знецінюються. Неподільними речами є, наприклад, магнітофон, холодильник, автомобіль та ін. При виділі частки з майна, яке знаходиться у спільній власності двох або більше осіб (ст. 355 ЦК), щодо неподільних речей законодавство визначає такі правила. Відповідно до ч. 2 ст. 364 ЦК якщо виділ частки із спільного майна в натурі не допускається законом або є неможливим у разі неподільності речі, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Стаття 367 ЦК визначає можливість поділу майна, що є спільною частковою власністю, але не визначає особливостей його здійснення стосовно неподільних речей. На практиці у таких випадках неподільні речі за згодою співвласників можуть бути відчужені за оплатними правочинами, а одержані кошти підлягають поділу між співвласниками.

Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками (ст. 184 ЦК).

Згідно з ч. І ст. 184 ЦК річ визнається визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй притаманними властивостями, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей та індивідуалізують цю річ у цивільному обороті. До визначених індивідуальними ознаками належать речі, що мають декілька характерних ознак, які індивідуалізують їх у цивільному обороті (наприклад, годинник, магнітофон, автомобіль та ін.); які мають багато ознак, що дозволяють відрізнити їх від інших речей (наприклад, будинок, пароплав, супутник та ін.); а також речі, єдині у своєму роді (наприклад, скульптура або картина відомого автора, унікальна антикварна річ та ін.). У зв'язку з цими особливостями та відповідно до чинного законодавства речі, визначені індивідуальними ознаками, є юридично незамінними.

Визначеними родовими ознаками є речі, які мають ознаки, властиві всім речам того ж роду і вимірюються числом, вагою, мірою (наприклад, 1 т борошна, ї м3 дров, 1 л молока, 1 м тканини тощо). Слід зазначити, що у деяких випадках речі, які за своєю фізичною сутністю належать до родових, можуть вважатися індивідуально визначеними. Наприклад, 15 мішків борошна, що мають позначки про їх належність відповідному суб'єкту і складовані окремо, можуть визнаватися речами, визначеними індивідуальними ознаками. Відповідно до ч. 2 ст. 184 ЦК України речі, що визначаються родовими ознаками, є замінними.

Правове значення поділу речей на визначені індивідуальними та родовими ознаками полягає у такому. При фізичному знищенні речей, визначених індивідуальними ознаками, боржник звільняється від обов'язку передати їх кредитору в натурі, якщо це було передбачено відповідним зобов'язанням, але зобов'язаний виплатити останньому грошову компенсацію їх вартості. При загибелі речей, визначених родовими ознаками, боржник, як правило, не звільняється від виконання зобов'язання в натурі, оскільки є можливість замінити річ, яка була предметом зобов'язання, іншою річчю такого ж роду та якості.

Споживні та неспоживні речі (ст. 185 ЦК).

Речі, які внаслідок одноразового їх використання припиняють своє фізичне існування або переходять в інший стан, є споживними. При їх використанні за призначенням споживні речі споживаються повністю (наприклад, продукти харчування, паливо тощо) або перетворюються на іншу річ (наприклад, сировина та напівфабрикати набувають значення готової продукції). Споживні речі можуть бути предметом договору позики.

Неспоживчими називають речі, які використовуються за їх призначенням тривалий час і втрачають свої споживні якості поступово (наприклад, одяг, взуття, обладнання тощо). Неспоживні речі можуть бути предметом договорів майнового найму, оренди, побутового прокату, лізингу тощо.

Головні речі та їх приналежності (ст. 186 ЦК).

Речі можуть перебувати в такому господарсько-цільовому зв'язку, що одна з них є головною, а інша - її приналежністю (наприклад, музичний інструмент і футляр до нього, автомобіль і комплект інструментів тощо). Приналежністю є річ, яка призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність не є складовою частиною головної речі і у відповідних випадках може бути предметом самостійної угоди. Утім у більшості випадків приналежність поділяє долю головної речі, якщо інше не визначено законом або договором (ч. 2 ст. 186 ЦК). Приналежність до головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, якими визначається комплектність продукції, стосовно якої укладається відповідний правочин.

Складові частини речі (ст. 187 ЦК).

Більшість речей складаються з відповідної кількості складових частин. Складовими частинами речі є окремі деталі її конструкції, які не можуть бути відокремлені від неї без її пошкодження або істотного знецінення. Наприклад, будь-який побутовий прилад (пральна машина, холодильник, телевізор тощо) складається з відповідної кількості визначених його функціональним призначенням та технічними характеристиками складових частин. Відокремлення деяких частин (деталей), з яких він складається, може призвести до неможливості його застосування за призначенням і, як наслідок, істотного знецінення. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження та істотного знецінення самої речі. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Складні речі (ст. 188 ЦК).

Складними законодавство визначає певну сукупність речей, які у цивільному обороті та при їх використанні утворюють єдине ціле. Складні речі об'єднані єдиним господарським або споживчим призначенням, що дає змогу використовувати їх за призначенням як одну річ (наприклад, меблевий гарнітур, столовий сервіз, колекція монет, марок та ін.). Кожна із речей, з яких вони складаються, може використовуватися за призначенням і окремо одна від одної, але в цьому випадку втрачає своє призначення як складова частина складної речі. Дія правочину, вчиненого щодо складної речі, поширюється на всі окремі речі, які її складають, якщо договором не визначено інше.

Продукція, плоди і доходи (ст. 189 ЦК).

Продукцією визнаються результати виробничої діяльності суб'єктів цивільного права. Продукція є результатом переробки сировини та напівфабрикатів у речі з готовими споживчими якостями, обумовленими їх господарським призначенням. Право власності на продукцію, якщо інше не передбачене законом або договором, належить власнику (власникам) підприємства як цілісного майнового комплексу, з використанням якого її виготовлено.

До плодів відносять все те, що є результатом органічного розвитку самої речі (плоди фруктових дерев, інших рослин). Результатом життєдіяльності тварин є їх приплід. Доходи - це, як правило, грошові кошти (інколи інші матеріальні цінності), які здатна приносити річ, перебуваючи у господарському обороті (орендна плата, дивіденди по акціях тощо). Плоди, приплід тварин, доходи, що приносять речі, належать власникові речі, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою (ч. 2 ст. 189 ЦК).

Майно (ст. 190 ЦК).

Майном як особливим об'єктом законодавство визначає окрему річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Термін "майно" вживається у цивільному праві для термінологічного визначення як окремих речей, так і їх сукупності. Майном найчастіше визначається сукупність всіх матеріальних цінностей відповідного суб'єкта, враховуючи речі, гроші, цінні папери, а також майнові права та обов'язки. Про майно йдеться у нормах, що визначають об'єкти права власності, спадкову масу, предмет договорів дарування, майнового найму тощо. У такому ж значенні термін "майно" вживається також у нормах, спрямованих на захист майнових прав особи, наприклад, у нормах про охорону майна громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим. Поняття "майно" використовують також для визначення окремих майнових прав і обов'язків особи або їх сукупності. У такому значенні цей термін застосовують у нормах, що визначають частку не тільки майнових прав, а й обов'язків юридичних і фізичних осіб (наприклад, у нормах щодо наслідків реорганізації юридичних осіб і спадкоємства, коли до правонаступників переходять не тільки права, а й обов'язки).

Підприємство як єдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК).

Підприємством вважається єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності (ч. і ст. 191 ЦК). Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦК до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи та послуги (фірмові найменування, знаки для товарів і послуг) та інші виключні права, якщо інше не передбачене законом або договором. Незалежно від того, чи є у складі підприємства традиційне нерухоме майно (земельні ділянки, будівлі, споруди, тощо), як єдиний майновий комплекс воно визнається нерухомістю (ч. З ст. 191 ЦК). Поширення режиму нерухомості на підприємство як єдиний майновий комплекс обумовлене його значущістю в цивільному обороті, значною вартістю та необхідністю державної реєстрації правочинів щодо нього. Визнання підприємства як єдиного майнового комплексу нерухомим майном не означає, що режим нерухомості поширюється і на рухоме за своїми властивостями майно, а також на зобов'язальні, особисті немайнові та виключні права, які можуть входити до його складу. Режим нерухомості поширюється тільки на підприємство в цілому як цілісний майновий комплекс, а не на окремі види майна, яке входить до його складу. З моменту відчуження рухомих речей у результаті здійснення підприємством господарської діяльності чи з інших визначених законодавством підстав, на них не поширюється режим підприємства як єдиного майнового комплексу. На нерухоме майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, поширюється загальний правовий режим, встановлений законодавством для нерухомості.

Підприємство як єдиний майновий комплекс (тобто сукупність майна, майнових та немайнових прав) є особливим об'єктом цивільних прав. Його особливості полягають у такому. Як єдиний майновий комплекс підприємство містить у своєму складі певну сукупність об'єктів цивільного права. Кількість та склад цих об'єктів визначаються статутними цілями діяльності комерційної юридичної особи, відокремлене майно якої він складає. Підприємство як єдиний майновий комплекс має складну динамічну майнову структуру, яка постійно змінюється в результаті здійснення підприємницької діяльності за вартістю, а також у якісних та кількісних показниках. Майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, пов'язане єдиним господарським призначенням, яке визначається напрямом його підприємницької діяльності, визначеним засновницькими документами. Підприємство як єдиний майновий комплекс у цілому визнається матеріальним об'єктом цивільних прав, до складу якого відповідно до закону (ч. 2 ст. 191 ЦК України) можуть входити нематеріальні за своєю правовою природою блага - особисті немайнові та виключні права. Підприємство в цілому або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів, пов'язаних із встановленням, зміною та припиненням речових прав.