Цивільне право. Том 2 - Борисова В.І. - 1. Загальна характеристика видів забезпечення виконання зобов'язання (забезпечень)

1. Загальна характеристика видів забезпечення виконання зобов'язання (забезпечень)

У радянському праві видам забезпечення виконання зобов'язання не приділялася достатня увага, оскільки при плановій системі господарювання особливе значення мало реальне виконання договірних зобов'язань і у разі їх порушення до соціалістичних організацій застосовувалися міри цивільно-правової відповідальності, які перш за все стимулювали сторони до належного виконання зобов'язань у майбутньому.

Цей період став зірковим для неустойки, вона зазнала детального вивчення і була названа царицею видів забезпечення виконання зобов'язань саме тому, що є формою цивільно-правової відповідальності. Інші ж забезпечення майже не досліджувалися в зв'язку з їх незатребуваністю на .практиці, і це, безумовно, негативно вплинуло на розвиток інституту видів забезпечення виконання зобов'язань.

З переходом до ринкових відносин, який характеризується рівністю всіх форм власності та розвитком підприємництва, даний інститут цивільного права зазнав бурхливого розвитку.

Безумовно цінність зобов'язання полягає в його виконанні. Оскільки зобов'язання є різновидом правовідносин, воно охороняється примусовою силою держави, і щодо боржника у разі порушення зобов'язання застосовуються міри цивільно-правової відповідальності. Однак можливість стягнення збитків не завжди здатна задовольнити інтереси кредитора. Трапляються випадки, коли боржник не виконує свої зобов'язання, але кредитор ніяких збитків не зазнає, або якщо і зазнає, то з тих чи інших причин не може довести їх розмір. Можливо також, що суд (господарський суд) винесе рішення про примусове стягнення боргу, але це рішення залишиться без виконання у зв'язку з відсутністю у боржника коштів та майна, на яке може бути звернено стягнення.

У зв'язку з цим закон передбачає спеціальні міри, що стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання та забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов'язання боржником.

Ці міри на відміну від стягнення збитків, застосовуються не у всіх випадках невиконання або неналежного виконання зобов'язань, а лише щодо тих зобов'язань, для забезпечення яких вони спеціально встановлені законом або домовленістю сторін, і тому є додатковими забезпечувальними мірами. Закон іменує ці міри видами забезпечення виконання зобов'язань (в юридичній літературі їх ще називають забезпечувальними зобов'язаннями або просто забезпеченнями).

Згідно зі ст. 546 ЦК забезпеченнями є: неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава та притриманий. Крім названих пойменованих забезпечень договором або законом можуть бути встановлені й інші види забезпечення виконання зобов'язання (ч. 2 ст. 546 ЦК). При цьому, встановлюючи договором новий вид забезпечення виконання зобов'язання, сторони повинні враховувати вимоги щодо загальних положень про забезпечення виконання зобов'язань, а саме: акцесорний характер останніх та їх функціональну спрямованість (стимулювання боржника до належного виконання зобов'язання та захист майнових інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання).

Доцільність використання того чи іншого виду забезпечення виконання зобов'язання залежить від сутності забезпеченого зобов'язання. Зокрема, для зобов'язань, що виникають з договору позики чи кредитного договору, найбільш прийнятними є такі забезпечення, як застава, порука, гарантія. Якщо ж мова йде про зобов'язання з виконання робіт чи надання послуг, доцільніше використовувати неустойку, оскільки тут інтерес кредитора полягає не в отриманні від боржника певної суми грошей, а в одержанні певного результату. Можливе встановлення щодо забезпечення виконання одного зобов'язання одночасно декількох видів забезпечення виконання зобов'язань (наприклад, застави та неустойки, поруки та застави).

За загальним правилом підставою для встановлення та застосування виду забезпечення виконання зобов'язання є домовленість сторін про певне забезпечення. Крім договору, підставою виникнення неустойки може виступати закон, а застави-закон та рішення суду. Притримання сконструйовано законодавцем як законне забезпечення.

Закон встановлює обов'язкову письмову форму правочину щодо видів забезпечення виконання зобов'язань. Згідно з ч. 2 ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. При цьому сторони можуть укласти як договір про встановлення того чи іншого забезпечення (договір про заставу, поруку, завдаток та інші забезпечення), так і включити домовленість про певне забезпечення як одну з умов основного договору. Так, наприклад, договір позики може містити умову про поруку, що забезпечить виконання договору позичальником. У цьому випадку договір позики підписують позикодавець, позичальник та поручитель.

Кредитор за основним і забезпечувальним зобов'язанням - це завжди одна й та ж особа. Реалізація його прав за забезпечувальним зобов'язанням пов'язана з моментом порушення боржником основного зобов'язання, виконання якого і забезпечувалося певним видом забезпечення виконання зобов'язання.

Забезпечувальне зобов'язання має акцесорний (додатковий) характер щодо основного (забезпеченого) зобов'язання. Акцесорність означає, що забезпечувальне зобов'язання не може існувати само по собі, без зв'язку з основним зобов'язанням. Воно виникає виключно для забезпечення певного зобов'язання і поділяє долю останнього (ст. 548 ЦК). Єдиним винятком щодо акцесорності серед видів забезпечення виконання зобов'язання є гарантія; сконструйована законодавцем у ЦК як самостійне, незалежне від основного зобов'язання забезпечення.

Забезпечення класифікуються за різними критеріями. Зокрема, вони можуть бути поділені на 1) особисті та 2) майнові (речові,) види забезпечення виконання зобов'язань. У разі встановлення особистого забезпечення (неустойка, порука, гарантія) кредитор покладається на ділову репутацію, порядність боржника або третьої особи (поручителя чи гаранта), від яких має отримати задоволення своїх вимог у разі порушення зобов'язання боржником. При заставі ж та притри манні кредитор "вірить" не особі, а певному майну, на яке у разі необхідності буде звернене стягнення для задоволення його інтересів.

Забезпечення може надаватися; 1) боржником за основним зобов'язанням (неустойка, завдаток); 2) третьою особою (гарантія, порука); 3) як боржником, так і третьою особою (застава).

Крім того, розрізняються види забезпечення виконання зобов'язань як такі, що 1) є мірами цивільно-правової відповідальності, та такі, які 2) не виступають ними. До перших належить неустойка та завдаток, стягнення яких можливе лише за наявності вини боржника. При реалізації застави, притримання, поруки та гарантії вина боржника не має значення, береться до уваги лише факт порушення останнім забезпеченого (основного) зобов'язання.

З огляду на функціональне призначення забезпечень останні поділяють на такі, що: 1) стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання (неустойка, завдаток); 2) захищають майнові інтереси кредитора у разі порушення боржником зобов'язання (порука, гарантія); 3) як стимулюють боржника до виконання зобов'язання, так і захищають майнові інтереси кредитора у разі порушення боржником зобов'язання (застава, притримання).

Неустойка та завдаток стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання під загрозою сплати штрафу чи пені або втрати завдатку на випадок порушення зобов'язання. Ці забезпечення спрямовані саме на виконання зобов'язання або, іншими словами, забезпечують права кредитора шляхом створення умов, які підвищують вірогідність належного виконання зобов'язання боржником.

Сплата грошової суми поручителем або гарантом надає кредитору те, що він мав отримати від боржника, захищаючи у такий спосіб майнові інтереси кредитора у зв'язку з порушенням боржником зобов'язання. Оплата ж боржником послуг поручителя (ст. 558 ЦК) чи гаранта (ст. 567 ЦК), незалежно від того, чи доведеться ними скористатися, і сплата останнім за зворотною вимогою у разі виконання ними обов'язку перед кредитором того, що боржник мав сплатити за основним зобов'язанням, враховуючи виграний час, ставлять під сумнів наявність у поруки та гарантії стимулюючої функції.

Такі види забезпечення виконання зобов'язань, як застава і притримання, стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання можливістю звернення стягнення на майно боржника і захищають майнові інтереси кредитора у разі порушення зобов'язання боржником шляхом одержання задоволення за рахунок заставленого (притриманого) майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.