Цивільне право. Том 2 - Борисова В.І. - Договори, що укладаються на користь сторін та на користь третіх осіб

Оскільки договори укладаються певними особами (сторонами цього договору) для досягнення певної мети, то, як правило, її досягненням охоплюється набуття певних прав самими сторонами, у чому й полягає корисність цих договір для них. Водночас це не обов'язково, і хтось зі сторін договору, укладаючи його, може піклуватися про іншу особу, сторонню для цього договору. Такі договори укладаються на користь третьої особи, яка встановлюється у договорі або не встановлена в ньому. Це можуть бути випадки, коли кредитор призначив третю особу в інший спосіб, ніж шляхом вказівки у договорі, або сторони взагалі визначили укладений між ними договір як договір на користь третьої особи, без її індивідуалізації (договір на користь майбутньої дитини, дружини, чоловіка кредитора, пред'явника страхового свідоцтва та ін.). Невизначеною третьою особою може виступати й установа, яку буде створено у майбутньому (наприклад, установа, створена на підставі заповіту кредитора) і якій будуть передані права третьої особи. При цьому слід мати на увазі, що такий договір повинен містити чіткі ознаки, які б дозволили при виконанні індивідуалізувати таку третю особу, інакше не можна говорити про існування в цьому випадку договору на користь третьої особи. Так, при укладенні договору страхування на користь майбутньої дитини, необхідно вказати її батьків, з тим щоб згодом, з настанням страхового випадку, чітко визначити суб'єкта виконання страхового зобов'язання1.

Отже, на користь третьої особи можна "виговорити" право, яким ця особа може скористатися чи відмовитись від нього2. Оскільки третя особа стороною договору не є, але вигоду набуває саме вона, ця особа йменується вигодонабувачем.

Найпоширенішим є укладення на користь третьої особи договору страхування (ст. 985 ЦК), управління майном (ст. 1034 ЦК), банківського вкладу (ст. 1063 ЦК). Є бачення, що на користь третьої особи також можуть укладатися договори перевезення та лізингу3. Крім того, окремі договірні конструкції можуть передбачати встановлення зобов'язань на користь третьої особи як самостійного положення договорів купівлі-продажу (ст. 655 ЦК), найму (ст. 759 ЦК), зберігання (ст. 936 ЦК), спільної діяльності (ст. 1130 ЦК), спадкового договору (ст. 1302 ЦК).

По-перше, третя особа набуває лише прав за цим договором і не наділяється обов'язками (за певними винятками, коли прийняли на себе обов'язки або ці обов'язки покладені на них законом, наприклад, за договором перевезення). Ці права стосуються того, чи приймати від боржника за договором виконання, чи відмовитися від цього; вимагати від боржника виконання чи ні. Адже це право і його здійснення відбувається виключно за волею носія (частини 1-3 ст. 12 ЦК).

По-друге, специфічність такого становища, за яким третя особа, не будучи стороною договору, має певні права, що слідують з цього, відрізняє її від третіх осіб, які отримують виконання. Відповідно розрізняються й договори (а) на користь третіх осіб та (б) про виконання третій особі. Третя особа за останнім договором вимагати його виконання не має права.

По-третє, боржник за таким договором зобов'язаний виконати свій обов'язок не кредитору, а третій особі, на користь якої укладався цей договір (ч. 1 ст. 636 ЦК).

По-четверте, у свою чергу, остання може вимагати виконання договору, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору (ч. 2 ст. 636 ЦК). Проте внаслідок цього заміни кредитора у зобов'язанні не відбувається, і вигодонабувач не витісняє кредитора з зобов'язання'.

По-п'яте, якщо третя особа виявила намір скористатися наданим їй за договором правом, з цього моменту сторони договору не можуть розірвати або змінити його без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. З ст. 636 ЦК України). При цьому вираження третьою особою наміру скористатися правом є юридичним фактом, з яким норма ЦК пов'язує настання правових наслідків, вольовою дією.

Цивільне законодавство не визначає форми, в якій третя особа може виразити намір скористатися своїм правом. Тому це може бути зроблено й усно, і письмово, і шляхом конклюдентних дій. Наприклад, третя особа може виразити намір надісланням відповідної заяви сторонам договору, прийняттям належного їй (страхової виплати, відшкодування) тощо. У зв'язку з викладеним постає питання щодо наслідків дій сторін з розірвання чи зміни договору, вчинених без згоди третьої особи вже після виразу нею наміру скористатися правом.

Оскільки надати виконання третій особі зобов'язаний боржник, то і намір її повинен бути спрямований саме до нього. Однак не буде порушенням і повідомлення про намір скористатися правом не боржника, а кредитора.

Зміну чи розірвання договору сторонами з порушеннями приписів ч. З ст. 636 ЦК України третя особа може оскаржити в суді і вимагати недійсності цих правочинів. Так, недійсним може визнаватися відступлення кредитором права вимоги іншій особі, вчинене після виразу наміру третьої особи прийняти належне їй за договором.

По-шосте, при відмові третьої особи від права, наданого їй за договором, сторона, яка уклала договір, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору. Так, якщо третя особа за укладеним на її користь договором про управління майном або банківського вкладу тощо відмовиться від отримання виплат, установник управління або відповідно вкладник має право вимагати виплат йому.

По-сьоме, у разі коли третя особа вимагає від боржника виконання за договором, останній може висувати проти цього такі само заперечення, як і кредиторові, тобто поведінка боржника в цьому разі не відрізняється від того, кому ним надається виконання.