Цивільне право. Том 2 - Борисова В.І. - 1. Поняття та загальна характеристика договору факторингу

1. Поняття та загальна характеристика договору факторингу

Розвиток ринкових відносин передбачає значне прискорення товарного та грошового обігу. З метою збільшення обсягу реалізації товарів (робіт, послуг) суб'єкти підприємництва вимушені надавати своїм покупцям (замовникам) пільгові умови виконання укладених договорів, зокрема придбання товарів (робіт, послуг) на умовах товарного кредиту, який передбачає відстрочення кінцевого платежу за вже одержаний товар (роботи, послуги). Застосовуючи такий порядок розрахунків, продавці стикаються з цілою низкою проблем, як-то: обмеження обігових коштів для власного розвитку, необхідність постійного контролю за здійсненням боржниками платежів за укладеними договорами, а також ймовірністю неодержання, несвоєчасного одержання або одержання не в повному обсязі оплати від дебіторів, що значно підвищує комерційні ризики продавців та вимагає додаткових витрат. Одним із ефективним інструментів, спрямованих на подолання вказаної проблеми, є договір факторингу1.

Договір факторингу є новим для національного законодавства. Перша згадка про можливість здійснення факторингових операцій у законодавстві України міститься у Законі України "Про банки та банківську діяльність" від 20.03.1991р., в ст. З якого встановлено, що банки можуть виконувати банківські операції з придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасацію цих вимог (факторинг)2. Проте світова практика надання факторингових послуг має багаторічну історію.

Серед спеціалістів немає єдиного підходу щодо питання виникнення факторингу. Одні автори вважають, що окремі елементи факторингових операцій виникли ще у XIII-XIV ст., проте широкого розвитку факторинг набув лише до початку XX ст., що було викликано "посиленням інфляційних процесів, які вимагали прискорення реалізації продукції і переведення капіталу із товарної форми в грошову. Саме ці причини призвели до витіснення факторингом комерційного кредиту у вексельній формі"'. Інші стверджують, що джерелом сучасних факторингових операцій служить практика, яка склалась в першій половині XIX ст., з надання торговельними компаніями, що займались збутом товарів, їх виробникам (постачальникам) різноманітних комерційно-фінансових послуг. Треті вважають, що дослідження історії виникнення даної діяльності доцільно проводити з XVIII ст., оскільки саме в цей час мав місце активний розвиток бізнесу факторів, що визначило появу сучасного факторингу3. Відносини, як підкреслює О.С.Комаров, що виникли як виключно торговельна діяльність, переродилися у фінансову операцію з надання та гарантування кредиту і стали складовою частиною діяльності комерційних банків. В Європі факторинг одержав розвиток, починаючи з 50-х років XX ст. Саме в цей час підприємства почали активно застосовувати відстрочення платежу за поставками товарів своїм покупцям. У цей же час почав розвиватись і міжнародний факторинг.

Вперше на теренах колишнього Радянського Союзу спроби застосування факторингу були здійснені ще наприкінці 80-х років минулого століття. Листом від 12.12.1989 р. № 252 "Про порядок здійснення операцій з відступлення постачальниками банку права одержання платежу за платіжними вимогами за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги" Держбанк СРСР дозволяв банкам здійснювати на договірних засадах торговельно-комісійні (факторингові) операції. Проте це стосувалось лише випадків відступлення вже прострочених вимог. Зміст факторингових операцій на той час був ще досить віддалений від міжнародної практики. Факторингове обслуговування носило характер разових правочинів.І лише з набранням чинності ЦК (1.01.2004 р.) договірні факторингові відносини набули повноцінного законодавчого закріплення.

В основі факторингової операції лежить відступлення грошової вимоги, яка була відома ще римським юристам як загальноцивільна цесія. Проте факторинг не можна розглядати як різновид останньої, бо в сучасному вигляді він, зокрема, крім заміни кредитора у зобов'язанні, включає можливість надання клієнту (первісному кредитору) цілого спектру послуг, у тому числі і фінансових.

Правова сутність факторингу полягає в одержанні клієнтом від фінансової установи - фактора грошових коштів в обмін на відступлення останньому належного йому права грошової вимоги до третьої особи (боржника) за укладеним між клієнтом та боржником договором. Іншими словами, клієнт (кредитор), якому належить грошова вимога до свого контрагента, не чекаючи оплати за проданий товар (роботу, послугу), відступає свою вимогу банку або іншій фінансовій установі, одержуючи при цьому відразу грошові кошти. Таким чином, факторинг, як зазначає Д. А. Медведєв, - це спосіб кредитування однієї особи іншою з умовою платежу у формі право наступництва ("купівлі" або передачі прав вимоги до третьої особи).

"Економічний інтерес сторони, що відступає вимогу, - стверджує Л.О.Новосьолова,-як правило, полягає в негайному одержанні грошей, зменшенні витрат на обслуговування дебіторської заборгованості і частковому або повному звільненні від ризику неплатоспроможності боржника. Сторона, що фінансує (фактор) одержує винагороду за надані послуги і в низці випадків одержує додатковий дохід у вигляді різниці між виплаченими кредитору і одержаними від боржника сумами"2.

Зазвичай, фактор виплачує клієнту суму, меншу за розмір одержаної вимоги, враховуючи при цьому як ступінь ризику невиконання боржником свого зобов'язання за від ступленою вимогою, так і розмір своєї винагороди. Однак, враховуючи ризики неодержання (несвоєчасного або в неповному обсязі одержання) платежу від боржника, клієнт може одержати значну вигоду від такої угоди з фактором. Так, одержавши від фактора грошові кошти, клієнт має можливість негайно спрямувати їх на подальший розвиток своєї підприємницької діяльності, підтверджуючи правило, що "гроші сьогодні завжди коштують дорожче, ніж гроші завтра". Крім одержаних грошових коштів, важливим для клієнта може бути також і те, що, відповідно до умов договору факторингу, фактор буде зобов'язаний надавати клієнтові послуги, пов'язані з грошовою вимогою, право якої він відступає. Як правило, надання фактором клієнту фінансових послуг, пов'язаних із грошовими вимогами клієнта та його дебіторською заборгованістю, має місце при систематичній довготривалій співпраці між фактором і клієнтом, коли фактор викуповує у клієнта всі або значний обсяг грошових вимог.

Враховуючи досить широку сферу та особливості застосування факторингу, можна виділити, зокрема, його наступні види: внутрішній і зовнішній; відкритий або закритий (конфіденційний); з правом регресу або без нього; повний та факультативний; з повним сервісом або агентський3.

При внутрішньому факторингу всі його учасники (фактор, клієнт та боржник) здійснюють свою діяльність на території однієї держави. Якщо хоча б один із учасників факторингових відносин здійснює свою діяльність на території іншої держави, то має місце міжнародний (зовнішній) факторинг1.

При відкритому факторингу передбачається обов'язок сторін договору (фактора або клієнта) повідомити боржника про відступлення фактору права вимоги до нього. При цьому у боржника виникає обов'язок з оплати фактору заборгованості за одержану від продавця (клієнта) продукцію (виконану роботу, надану послугу). При закритому (конфіденційному) факторингу боржнику не повідомляється про відступлення права вимоги до нього і він зобов'язаний здійснити виконання (платіж) безпосередньо кредитору, який у свою чергу зобов'язаний передати одержану від боржника заборгованість фактору.

Факторинг з правом регресу має місце тоді, коли фактор управі одержати від клієнта грошові кошти, які з певних причин (за винятком недійсності відступленої клієнтом вимоги до боржника) не можуть бути одержані від боржника (напр., у разі неплатоспроможності останнього). При факторингу .без права регресу (безоборотному факторингу) клієнт несе відповідальність перед фактором лише за недійсність відступленого ним права вимоги. У всіх інших випадках невиконання боржником свого зобов'язання з оплати заборгованості всі негативні наслідки несе фактор.

В залежності від обсягу дебіторської заборгованості, яка відступається фактору, факторинг поділяють на повний, коли клієнт відступає фактору всю заборгованість щодо всіх або певних боржників, та факультативний, коли клієнт відступає лише частину дебіторської заборгованості за вибором фактора.

Факторинг з повним сервісом передбачає укладення між його сторонами договору рамкового типу, за яким клієнт під фінансування, що йому надається фактором, зобов'язується відступати свої вимоги по мірі їх виникнення у спрощеному порядку, а фактор надає клієнту послуги з бухгалтерського обліку та опрацювання його рахунків. Агентський факторинг полягає в тому, що фактор не здійснює будь-якого контролю за дебіторською заборгованістю клієнта, який сам одержує платежі від боржника на користь фактора.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК).

З наведеного визначення випливає, що договір факторингу, в залежності від вибраного сторонами варіанту поведінки, може носити як консенсуальний, так і реальний характер. За консенсуальної (ч. 1 ст. 640 ЦК) моделі договору, фактор зобов'язується надати клієнту грошові кошти, а останній приймає на себе обов'язок відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). В даному випадку договір факторингу є двостороннім (ч. З ст. 626 ЦК). Коли сторони пов'язують укладення договору факторингу (набрання ним чинності) або з фактичною передачею фактором грошових коштів клієнту, або з фактичним відступленням останнім свого права грошової вимоги до боржника, договір факторингу є реальним (ч. 2 ст. 640 ЦК). При цьому такий договір слід вважати одностороннім (ч. 2 ст. 626 ЦК)2, оскільки обов'язок виникає лише в однієї сторони: або у клієнта, який одержав від фактора грошові кошти, або у фактора, якому клієнт відступив належне йому право грошової вимоги, а інша сторона лише вправі вимагати виконання зобов'язання від свого контрагента. В той же час і реальний договір факторингу, який набирає чинності з моменту фактичної передачі фактором грошових коштів клієнту, може бути двостороннім. Так, відповідно до ч. 2 ст. 1077 ЦК договором факторингу може бути передбачено зобов'язання фактора надавати клієнтові послуги, пов'язані із грошовою вимогою, право якої він відступає. В даному випадку правами та обов'язками наділені обидві його сторони.

Договір факторингу є оплатним. За надання послуги, що полягає у здійсненні фінансування (передачі грошових коштів в розпорядження другої сторони) клієнта, фактор одержує плату (винагороду).

Договір факторингу визначається чинним законодавством як самостійний цивільно-правовий договір з надання фінансових послуг.