Цивільне право. Том 2 - Борисова В.І. - Предмет договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

Оскільки об'єкт інтелектуальної власності є нематеріальним, то передати його в традиційному розумінні неможливо. До того ж сам об'єкт інтелектуальної власності взагалі не може бути предметом навіть договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Для набувача цінність являють майнові права інтелектуальної власності на результат творчої діяльності, які охороняються в силу приписів законодавства. Тому правоволоділець може розпоряджатися лише належними йому майновими правами інтелектуальної власності на об'єкт, а не самим об'єктом.

Щоб не виникало ніяких сумнівів, наприклад, у п. 4 ст. 129 Цивільного кодексу Російської Федерації "Оборотоздатність об'єктів цивільних прав" зазначено: "Результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації (ст. 1225) не можуть відчужуватися або іншим способом переходити від однієї особи до іншої. Однак права на такі результати і засоби, а також матеріальні носії, в яких виражені відповідні результати чи засоби, можуть відчужуватися або іншими способами переходити від однієї особи до іншої у випадках і в порядку, які встановлені цим Кодексом".

Хоча в законодавстві України відсутня подібна норма, однак уже сама назва договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, закріплених у главі 75 ЦК України, свідчить, що договори укладаються з метою вирішення юридичної долі майнових прав інтелектуальної власності, а не об'єктів інтелектуальної власності. Отже, якщо особа дотрималась встановлених у законодавстві умов і набула особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності на певний об'єкт, то вона має можливість розпорядитися не цим об'єктом інтелектуальної власності, а саме майновими правами на нього.

Той факт, що ЦК розширив предмет договорів купівлі-продажу (ст. 656 ЦК), дарування (ст. 718 ЦК) та найму (оренди) (ст. 760 ЦК) майновими правами, зовсім не свідчить про віднесення сюди майнових прав інтелектуальної власності. При проведенні розмежування між зазначеними договорами, з однієї сторони, і договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та ліцензійним договором, з другої сторони, необхідно враховувати сферу застосування цих договорів. Правовою формою реалізації прав інтелектуальної власності є договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та ліцензійний договір1. Тому в положеннях ЦК стосовно купівлі-продажу, дарування, найму (оренди) доречно зазначити, що їх предметом можуть бути майнові права, за винятком майнових прав інтелектуальної власності щодо яких застосовуються спеціальні договірні конструкції, передбачені главами 75 та 76 ЦК.

Сторони договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

Суб'єктами правовідносин, які виникають стосовно об'єктів інтелектуальної власності, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Оскільки, мова йде про наділення іншої особи правами стосовно об'єкта права інтелектуальної власності, то однією зі сторін договору повинна бути особа, що має майнові права на результат творчої діяльності. Зазвичай, це автор, власник охоронного документа (патенту чи свідоцтва) чи їх правонаступники.

Оскільки автором чи винахідником може бути неповнолітня особа, то норми законодавства надають можливість фізичній особі у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом (ч. 1 ст. 32 ЦК).

Укладаючи зазначені правочини, сторони керуються принципом свободи договору. Однак є певні обмеження у випадку специфіки об'єкта. Зокрема, стосовно секретного винаходу чи секретної корисної моделі можна видати ліцензію чи передати майнові права тільки за погодженням із Державним експертом з питань таємниць (п. 6, 7 ст. 28 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі").