Цивільний процес України - Харитонов Є.О. - 2. Метод цивільного процесуального права

Метод цивільного процесуального права разом із предметом правового регулювання характеризує цивільне процесуальне право як окрему, самостійну галузь права.

Метод є системою правових способів і прийомів регулювання, за допомогою яких галузь права здійснює вплив на предмет правового регулювання, тобто на суспільні відносини у відповідній сфері.

Під методом цивільного процесуального права розуміється сукупність юридичних способів і засобів впливу цивільних процесуальних норм на відносини, що виникають у зв'язку з розглядом і розв'язанням цивільних справ судами.

Визначення методу цивільного процесуального права зумовлюється 2 обставинами. По-перше, виникнення цивільного процесу, його розвиток, перехід з однієї стадії в іншу залежить від волі заінтересованих осіб. По-друге, суд, який є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних відносин, має владні повноваження у цих правовідносинах, що мають публічно-правовий характер. Тому в методі правового регулювання поєднуються методи субординації та координації. Субординаційний (імперативний) метод дістає вияв у тому, що:

• процесуальні норми забезпечують належне становище суду як органу державної влади;

• суд має право контролю за діями сторін;

• усі дії відбуваються відповідно до чітко встановленого нормами права порядку здійснення правосуддя;

• рішення суду у необхідних випадках виконується за допомогою примусу.

Координаційний (диспозитивний) метод дістає вияв у такому:

• встановлення рівності сторін перед законом і судом;

• свобода користування сторонами своїми процесуальними правами;

• встановлення гарантій прав суб'єктів цивільного процесу.

Зміст цього методу, таким чином, визначається особливостями, притаманними цивільному процесуальному праву, і обумовлений специфікою цивільних процесуальних відносин.

Зокрема, це процесуальне становите суб'єктів цивільних процесуальних відносин, підстави виникнення, зміни та припинення, зміст процесуальних правовідносин, що містять як диспозитивні, так і, насамперед, імперативні елементи.

Щодо процесуального становища суб'єктів відносин, що регулюються цивільним процесуальним правом, слід зазначити, що обов'язковим учасником таких відносин є суд, тобто орган державної влади. Його становище у процесі може бути охарактеризоване через предметну компетенцію (підвідомчість і підсудність), а також через функціональну компетенцію, тобто ті права і обов'язки, які реалізує суд у процесі судової діяльності.

Імперативний елемент методу цивільного процесуального права дістає вияв у тому, що суд здійснює судову діяльність як діяльність державну, від імені держави, керує процесом і виносить владне рішення, що має обов'язковий, імперативний характер. Виконання цього рішення забезпечується примусовою силою держави.

Але оскільки основними учасниками цивільного процесу є сторони, суд зв'язаний в процесі їх діяльністю.

У процесуальних юридичних фактах, тобто підставах виникнення цивільних процесуальних правовідносин, також втілюються і імперативне, і диспозитивне начала методу правового регулювання. Це пояснюється навіть не стільки тим, хто виступає ініціатором виникнення цивільного процесуального відношення (заінтересована особа чи суд), скільки поєднанням приватного і публічного у методі правового регулювання. Наприклад, сторона подає клопотання про виклик свідка. Вона має таке процесуальне право, і у ініціативі сторони дістає вияв диспозитивний елемент. Але для виникнення правовідношення необхідною є відповідна дія судді щодо розгляду цього клопотання і його задоволення, тобто прийняття клопотання і мотивована відповідь на нього, у чому дістає вияв імперативний елемент'.

Нарешті, зміст цивільних процесуальних правовідносин також характеризується поєднанням диспозитивних та імперативних елементів, що зумовлено правовими можливостями сторін, з одного боку, і участю і роллю суду в процесуальному право-відношенні — з іншого.

Цивільна процесуальна відповідальність є яскравим прикладом прояву імперативного методу в регулюванні відповідних відносин. Так, ст. 90 ЦПК встановлює підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу. Заходи процесуального примусу є формою процесуальної відповідальності учасників процесу за невиконання процесуальних обов'язків.