Цивільний процес України - Харитонов Є.О. - Відкриття наказного провадження.

Стиди наказного провадження — це сукупність процесуальних дій, здійснюваних у порядку, визначеному цивільним процесуальним законодавством, та спрямованих на досягнення самостійної найближчої мети у межах загальної мети наказного провадження.

Характерні особливості стадій наказного провадження:

1. Стадії наказного провадження мають скорочений строк спливу.

2. Стадії наказного провадження характеризуються спрощеним порядком: кожна стадія складається з невеликої кількості процесуальних дій.

3. Процесуальні дії у стадіях наказного провадження не протоколюються.

4. У наказному провадженні відсутні стадії, притаманні для інших видів цивільного судочинства (судовий розгляд, апеляційне оскарження тощо).

5. Наказне провадження характеризується особливою стадією скасування судового наказу суддею, який його виніс3.

У процедурі наказного провадження необхідно виділити такі З стадії:

1) відкриття наказного провадження;

2) видача судового наказу;

3) скасування судового наказу.

Відкриття наказного провадження.

У порядку наказного провадження можуть бути захищені не будь-які права, свободи та інтереси заявника, а лише ті, що встановлені законодавцем, за якими може бути видано судовий наказ. Такі вимоги називаються об'єктивними умовами або підставами для видачі судового наказу. Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦПК об'єктивною умовою для видачі судового наказу є заявлення однієї з таких вимог:

1) про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) про присудження аліментів на дитину в розмірі 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

5) про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

Зважаючи на те, що інститут судового наказу є новелою цивільного процесуального законодавства, детального аналізу вимагають деякі із зазначених у ст. 96 ЦПК підстав видачі судового наказу.

Судовий наказ може бути виданий, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати.

Такі категорії справ досить поширені нині в Україні, тому з метою захисту прав працівників та оперативного стягнення нарахованої, але не виплаченої зарплати запроваджено спрощений порядок розгляду справ у порядку наказного провадження.

Положення ст. 43 Конституції встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У ст. 115 Кодексу законів про працю України (КЗпП) зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше 2 разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів'.

Для отримання судового наказу за вимогою про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати необхідно надати до суду документи, що безспірно підтверджують факт перебування заявника в трудових відносинах з боржником (трудову книжку, довідку з місця роботи тощо) та розмір заборгованості роботодавця із заробітної плати (довідку про заборгованість із заробітної плати, яку видає бухгалтерія підприємства, установи, організації або фізична особа-підприємець, де або у якої працює чи працював заявник). Часто працівникам необґрунтовано відмовляють у видачі такої довідки'. Працівник з метою звернення до суду за захистом своїх порушених прав вправі отримати таку довідку з місця роботи відповідно до ст. 1 Закону України від 2 жовтня 1996 р. "Про звернення громадян".

Для видачі судового наказу суддя на підставі ознайомлення з наданими заявником документами має встановити такі обставини:

—- чи виплачена працівникові нарахована заробітна плата;

— нарахування заробітної плати здійснено відповідно до чинного законодавства та умов трудового договору (контракту), колективного трудового договору і штатного розкладу;

— із наданих заявником документів можна чітко визначити розмір невиплаченої заробітної плати.

Працівник (кредитор) може і не дотримуватись наказного порядку і подати до суду звичайну позовну заяву про стягнення заборгованості із заробітної плати на загальних підставах, однак в такому випадку він втратить можливий при отриманні судового наказу виграш у часі.

Судовий наказ може бути виданий, якщо заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.

Розшук відповідача передбачений у цивільному процесі ст. 78 ЦПК, якщо місце перебування відповідача невідоме, і здійснюється він лише за окремими категоріями цивільних справ, зокрема за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи.

У таких випадках суд своєю ухвалою оголошує розшук відповідача, що проводиться органами внутрішніх справ. Водночас ст. 78 ЦПК зазначає, що витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду. Отже, крім позовного провадження, тут можливе й наказне провадження, коли стягнення витрат на розшук буде здійснюватися з відповідача і за судовим наказом. Заяву про видачу судового наказу вправі подавати органи внутрішніх справ, що здійснювали розшук відповідача, до якої додається документально підтверджений розрахунок витрат на розшук.

У виконавчому провадженні розшук боржника, дитини або транспортних засобів боржника здійснюється у порядку ст. 42 Закону "Про виконавче провадження", який здійснюється також органами внутрішніх справ.

Залежно від категорії винесеного судом рішення розшук боржника, його транспортних засобів або дитини у виконавчому провадженні може бути обов'язковий та факультативний. Залежно від цього критерію можна визначити суб'єкта звернення із заявою про видачу судового наказу, яким не завжди буде орган внутрішніх справ.

Обов'язковий розшук здійснюється лише за виконавчими документами, що видані на підставі судових рішень винятково з категорій, перерахованих у Законі "Про виконавче провадження". Так, до них віднесені рішення судів про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або у зв'язку з втратою годувальника, а також рішення про відібрання дитини, якщо у виконавчому провадженні розшукується дитина. Розшук за такими категоріями справ може бути оголошений як за заявою стягувача, так і з ініціативи державного виконавця, проте у будь-якому випадку державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду за зазначеними категоріями рішень за наявності для цього відповідних підстав.

У разі обов'язкового розшуку витрати, пов'язані з розшуком боржника-громадянина, його транспортних засобів та розшуком дитини, належать до витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, та стягуються з боржника за ухвалою суду. У таких випадках можлива й видача судового наказу, при цьому заяву про видачу судового наказу, як і під час розшуку у цивільному процесі, вправі подавати органи внутрішніх справ, що здійснювали розшук відповідача, до якої додається документально підтверджений розрахунок витрат на розшук.

Факультативний розшук можливий за виконавчими документами, що не зазначені в Законі "Про виконавче провадження", за умови письмової згоди стягувача на відшкодування витрат на розшук та авансування їх, чому передує клопотання стягувача про оголошення розшуку. Стягувачеві пропонується вимагати від боржника компенсації витрат, пов'язаних з проведенням розшуку, в судовому порядку.

Узагальнюючи правові ознаки вимог, які можуть бути задоволені в порядку наказного провадження, слід зазначити, що всі вони виникають з цивільно-правових зобов'язань або відносин, які мають подібну до зобов'язань правову конструкцію, тобто складаються між кредитором (особою, яка має право вимоги) та боржником (зобов'язаною особою) з приводу виконання боржником на користь кредитора дії у вигляді передачі певної грошової суми або майна1.

Розглядаючи перший етап наказного провадження — відкриття наказного провадження, слід визначити, хто саме може бути ініціатором подачі заяви про видачу судового наказу.

Суб'єктами, що мають право ініціювання відкриття справи про видачу судового наказу, виступають:

1) особа, якій належить право вимоги згідно зі ст. 96 ЦПК, тобто заявник — кредитор за зобов'язанням, працівник тощо. При цьому можлива активна співучасть на стороні заявника, зокрема кілька кредиторів можуть звертатися за видачею судового наказу в разі, якщо вони пов'язані з боржником єдиним матеріальним правовідношенням. Співучасть можлива й на стороні боржника;

2) від імені та в інтересах заявника може виступати його представник, який подає заяву про видачу судового наказу. У таких випадках до заяви має бути доданий документ, що посвідчує повноваження представника.

Спірним є питання щодо участі у наказному провадженні прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування як суб'єктів, що можуть ініціювати наказне провадження. Слід враховувати, що як прокурор, так і органи державної влади та місцевого самоврядування можуть звертатися до суду лише "у випадках, встановлених законом", як це зазначено у ст. 45 ЦПК.

Для відкриття наказного провадження кредитор-заявник має подати до суду письмову заяву про видачу судового наказу з її копіями та копіями доданих до неї документів, що підтверджують вимоги кредитора, відповідно до кількості боржників. Подача заяви про видачу судового наказу здійснюється до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими ЦПК. Це означає, що заява може бути подана до районного, районного у місті, міського або міськрайонного суду за місцем проживання фізичної особи-боржника, місцезнаходженням юридичної особи. Крім того, можуть застосовуватися правила альтернативної підсудності за вибором заявника — стягувача — ст. ПО ЦПК. Так, позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням. Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

При поданні заяви про видачу судового наказу можливе застосування підсудності кількох вимог, пов'язаних між собою (ст. І ІЗ ЦПК). Якщо заява ґрунтується на вимозі, пов'язаній з правочином щодо нерухомого майна, може мати місце застосування виключної підсудності (ст. 114 ЦПК).

При виявленні порушення правил про підсудність при зверненні із заявою про видачу судового наказу суд за аналогією з п. 4 ч. З ст. 121 ЦПК може відмовити у прийнятті цієї заяви і повернути її заявникові, про що постановляє відповідну ухвалу. Таку ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Заява про видачу судового наказу подається особисто заявником (його представником) до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості або надсилається поштою. Заява про видачу судового наказу має бути подана у письмовій формі. У заяві відповідно до ст. 98 ЦПК необхідно зазначити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, тобто у заяві про видачу судового наказу необхідно зазначити основні дані, що ідентифікують зазначених осіб;

3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

4) перелік документів, що додаються до заяви.

До заяви про видачу судового наказу необхідно додати документи, які доводять обґрунтованість та безспірність вимог заявника. Також до цієї заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору (державного мита) та оплату витратна інформаційно-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 99 ЦПК); заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників (ч. З ст. 98 ЦПК); а у разі подання заяви про видачу судового наказу представником — документ, який посвідчує його повноваження (ч. 4 ст. 98 ЦПК).

У заяві про видачу судового наказу має бути зазначена дата її подання до суду.

Таким чином, у заяві слід чітко виділяти 3 важливі компоненти — вимогу стягувача, обставини, на яких вона ґрунтується, і документи, які підтверджують обґрунтованість вимоги. Від наявності та якості наданих документів залежить зміст виданого в майбутньому судового наказу.

У випадку, якщо заява має недоліки змісту, а також не оплаченим залишається судовий збір чи витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (неналежно оформлена заява), суд залишає заяву без руху і надає заявнику строк для усунення недоліків. Про це суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, та повідомляє заявника. Якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає визначені вимоги, сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявникові.

За подання заяви про видачу судового наказу сплачуються судовий збір відповідно до ч. 1 ст. 99 ЦПК у розмірі 50% ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення до суду з позовом у порядку позовного провадження, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Сьогодні порядок і розмір сплати судового збору регулюється в порядку і розмірах, установлених для державного мита Декретом Кабінету Міністрів "Про державне мито", який має силу закону.

Стаття 4 Декрету "Про державне мито" встановлює пільги зі сплати державного мита за подання заяв. Зокрема, від сплати державного мита звільняються позивачі за позовами про стягнення заробітної плати. Від сплати судового збору звільняються заявники, що подають заяви про видачу судового наказу з вимогами про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Враховуючи майновий стан заявника, суд може відстрочити або розстрочити сплату судового збору (ч. 1 ст. 82 ЦПК) на певний строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

У ч. 2 ст. 99 ЦПК зазначається, що у разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.

Що стосується витрат на правову допомогу, то за умови належного та достатнього обґрунтування факту надання правової допомоги, документально підтвердженого стягувачем, ці витрати мають стягуватися з боржника відповідно до загальних правил, передбачених ЦПК.

Сплата судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи підтверджується відповідними квитанціями (платіжними дорученнями), які подаються до суду разом із заявою про видачу судового наказу.

Після отримання заяви про видачу судового наказу суд може ухвалити одне із таких рішень:

• відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу;

• повернути заяву про видачу судового наказу;

• видати судовий наказ.

Відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу означає відсутність у заявника права на звернення із такою заявою. Можна виокремити 2 групи підстав для відмови у видачі судового наказу: загальні та спеціальні.

Загальними підставами для відмови у видачі судового наказу є підстави для відмови у відкритті позовного провадження (ч. 2 ст. 122 ЦПК), які застосовуються щодо наказного провадження за аналогією, а саме:

1) заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, тобто не підпадає під цивільну юрисдикцію суду;

2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову;

3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому самому третейському суді виявився неможливим;

5) після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Спеціальні підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу визначені у ч. І ст. 100 ЦПК:

1) заявник у встановлений судом строк не усунув недоліки заяви про видачу судового наказу;

2) до моменту відкриття наказного провадження надійшло звернення заявника про повернення заяви про видачу судового наказу;

3) наявні обставини, зазначені у пунктах 2—4 ч. З ст. 121 ЦПК.

Зазначений перелік загальних і спеціальних підстав для відмови у прийнятті заяви є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Правовими наслідками відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказує неможливість повторного звернення заявника з такою самою заявою в порядку наказного провадження, що не виключає його звернення з тими самими вимогами у позовному порядку.

Рішення судді про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу оформлюється ухвалою, яка може бути оскаржена у апеляційному порядку (п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК). Ухвала про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу має бути обґрунтованою і в ній потрібно зазначити конкретну підставу для такої відмови, передбачену ЦПК.

У випадку, якщо апеляційний суд відхилить апеляційну скаргу і залишить вказану ухвалу без змін (п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК), ухвала суду першої інстанції про повернення заяви та ухвала апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги та залишення ухвали суду першої інстанції без змін може бути оскаржена у касаційному порядку (ч. 1 ст. 324 ЦПК). Заявник також може звернутися зі скаргою на ухвалу суду про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу до апеляційного суду (ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Заява про видачу судового наказу повертається заявникові, якщо він відповідно до ухвали суду про залишення заяви без руху у встановлений судом строк не виконає вимоги ст. 98 ЦПК, не сплатить судовий збір або не оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення (ч. 2 ст. 121 ЦПК).

Окрім того, хоч це прямо не передбачено ЦПК, заява про видачу судового наказу повертається заявникові і у випадках, аналогічних встановленим у ч. З ст. 121 ЦПК, а саме якщо:

І) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову;

2) заяву подано недієздатною особою;

3) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

4) справа не підсудна цьому суду.

Правовими наслідками повернення заяви про видачу судового наказу є можливість повторного звернення із заявою до суду, якщо зникнуть обставини, що стали підставою для повернення заяви. Про повернення заяви про видачу судового наказу суддя виносить ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційній інстанції (п. З ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Отже, перевірка всіх обставин, необхідних для виникнення і руху наказного провадження, здійснюється судом на стадії прийняття заяви про видачу судового наказу.

У випадку, якщо всіх вимог закону, які стосуються звернення до суду для видачі судового наказу, дотримано, суд повинен прийняти заяву про видачу судового наказу та видати судовий наказ.

Судовий наказ у разі прийняття заяви про його видачу видається судом у 3-денний строк по суті заявлених вимог. Законодавцем чітко не визначено, з якого саме моменту слід обчислювати встановлений у законодавстві 3-денний строк. Однак, враховуючи те, що наказне провадження є спрощеним видом судочинства у цивільних справах, вбачається, що початком перебігу цього строку є дата подання заяви про видачу судового наказу до суду.

Процедура видачі судового наказу відбувається у спрощеному порядку:

— не відбувається судового засідання;

— заявник і боржник не викликаються;

— не заслуховуються їх пояснення;

— доказами можуть бути тільки певні документи. Вирішуючи питання про видачу судового наказу, суд лише перевіряє, чи дотримано заявником формальних вимог для видачі судового наказу, тобто чи відсутні підстави для повернення заяви про видачу судового наказу і для відмови у видачі судового наказу. Розгляд питання про видачу судового наказу здійснюється суддею одноособово (ч. 1 ст. 18 ЦПК).

Судовий наказ є особливим видом судових рішень.

Судовий наказ видається за наявними у справі матеріалами у письмовій формі згідно з вимогами, передбаченими положеннями ст. 103 ЦПК.

Формальні вимоги до судового наказу:

1) дата видачі наказу;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ;

3) ім'я (найменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;

5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником;

6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника;

7) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу.

У судовому наказі, крім положень, передбачених у ч. 1 ст. 103 ЦПК, можуть бути також зазначені:

— найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по-батькові за їх наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місце знаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб);

— ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності — стягувача і боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача і боржника за його наявності (для фізичних осіб — платників податків);

— інші відомості, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі, як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

— дата набрання чинності судовим наказом і строк його пред'явлення до виконання.

Судовий наказ складається і підписується суддею у 2 примірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після набрання ним законної сили. /Для боржника виготовляється копія судового наказу.

Після видачі судового наказу його копія невідкладно надсилається боржникові рекомендованим листом із повідомленням, разом з яким боржник отримує й копію заяви стягувача з копіями доданих до неї документів. При цьому боржникові письмово роз'яснюється його право на подання заяви про скасування судового наказу в разі, коли боржник не погоджується з вимогами стягувача, протягом 10 днів з дня отримання копії судового наказу.

Судовий наказ видається судом стягувачеві після набрання ним законної сили, що здійснюється за дотримання певних, встановлених законом вимог. Якщо від боржника протягом З днів після закінчення строку на подання заяви про скасування судового наказу (10 днів з дня отримання копії судового наказу) не надійшла відповідна заява, суд перевіряє, чи була отримана боржником копія судового наказу, тобто встановлює, чи надійшла до суду розписка про одержання копії судового наказу боржником з поміткою про дату її вручення. Якщо у справі є відповідні дані, суд видає судовий наказ стягувачеві для пред'явлення до виконання.

Що стосується процедури видачі судового наказу стягувачеві, доцільно застосовувати положення ст. 222 ЦПК. Оскільки присутність стягувача при видачі судового наказу не передбачена ЦПК, копії повного судового рішення надсилаються судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом 2 днів з дня його складання або за його зверненням вручаються йому під розписку безпосередньо в суді.

У ЦПК не зазначено, що судовий наказ може направлятись судом безпосередньо державному виконавцеві, але у правозастосовній діяльності не повинно існувати для цього перешкод. Так, якщо стягувач просить суд про передачу судового наказу державному виконавцеві у зв'язку з тим, що з поважних причин він не може його отримати особисто для пред'явлення до виконання, суд може направити судовий наказ на виконання за аналогією, як направляє виконавчий лист.

Слід звернути увагу на те, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК судовий наказ про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше як за один місяць підлягає негайному виконанню. Суд, видаючи судовий наказ, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу із заробітної плати (ч. 2 ст. 367 ЦПК). Негайне виконання не скасовує дії правил щодо повідомлення боржника про видачу судового наказу і його скасування у випадку подання боржником заяви про скасування судового наказу. Якщо судовий наказ, який був пред'явлений до негайного виконання, в майбутньому буде скасований, то питання про його виконання вирішуватимуться з урахуванням норм ЦПК.

Судовий наказ має силу виконавчого документа, стягнення за ним проводиться в порядку, передбаченому для виконання судових рішень, тобто всі загальні правила виконавчого провадження, передбачені Законом "Про виконавче провадження", повинні діяти і щодо виконання судового наказу.

Судовий наказ, як й інші судові акти, що набрали чинності, відповідно до ст. 14 ЦПК є обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.

Скасування судового наказу.

Цивільне процесуальне законодавство не передбачає можливості оскарження судового наказу в апеляційному чи касаційному порядку, але встановлює спрощену процедуру його скасування. Скасувати судовий наказ може тільки суд, який його видав, і тільки за заявою боржника.

Скасування судового наказу є останнім, третім етапом наказного провадження. Якщо боржник не згоден із пред'явленими вимогами, він повинен подати заяву про скасування судового наказу протягом 10 днів після отримання копії судового наказу. При цьому боржникові достатньо зазначити у заяві, що судовий наказ підлягає скасуванню, або що він не погоджується з вимогами, заявленими стягувачем.

Законодавець не встановлює спеціальних вимог до змісту і форми заяви про скасування судового наказу. Заява боржника про скасування судового наказу має відповідати загальним вимогам, встановленим для процесуальних документів. У ній має зазначатися:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) стягувача та боржника, а також ім'я (найменування) представника боржника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;

3) наказ, що оспорюється;

4) посилання на обставини, які свідчать про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача;

5) посилання на докази, якими боржник обґрунтовує свої заперечення проти вимог стягувача;

6) перелік документів, що додаються до заяви.

Якщо така заява подається представником, він повинен її підписати та додати до неї документ, який підтверджує його повноваження. До заяви про скасування судового наказу необхідно додати її копії та копії доданих до неї документів відповідно до кількості стягувачів.

Заява про скасування судового наказу розглядається судом протягом 10 днів з дня постановлення ухвали про прийняття такої заяви до розгляду у відкритому судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, не перешкоджає розгляду такої заяви.

Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого ч. І ст. 105 ЦПК, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви. У разі якщо суд дійшов висновку про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу, який набрав законної сили, в ухвалі про прийняття такої заяви до розгляду суд має вирішити питання про зупинення виконання судового наказу.

Про залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення та про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу, а в разі зміни судового наказу — видає судовий наказ.

Змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд постановив ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК).