Юридична деонтологія - Гусарєв С.Д. - 1. Суддівська діяльність

1. Суддівська діяльність

Як було вже зазначено у попередніх розділах, існують різні види юридичної практичної діяльності в залежності від того, що взяти за основу класифікації. Але однією з найбільш важливих класифікацій, яка характеризує практичну діяльність юристів е така, що визначає види за змістом юридичної роботи і дає можливість охарактеризувати окремі юридичні спеціальності. Так, в межах поняття юридичної практичної діяльності слід відокремлювати такі напрями її здійснення як суддівську (судову), прокурорську, слідчу, консультативну та інші.

Найбільш значущим видом серед всіх існуючих, який відокремлюється по цілому ряду показників, в тому числі по історії становлення, ролі у юридичному процесі, є суддівська діяльність, її характеристика може бути здійснена за різними критеріями, але головним у цьому є діяльністний підхід, визначення юридичних процедур і дій, які характерні не суду в цілому, а окремо взятому судді, визначення вимог професійного та особистого характеру, які ставляться до особи юриста, що отримав права на заняття таким видом юридичної роботи. Якщо ж говорити про діяльність судової системи, то в такому разі вважається доцільним використовувати термін "судова діяльність", хоча таке термінологічне розмежування не має принципового характеру.

Професія судді є однією з найбільш складних юридичних професій. Це положення можна підтвердити рядом показників. Будучи носієм державної влади, виключно судді надається право на здійснення правосуддя, що передбачає високий рівень професіоналізму і особистої відповідальності за прийняття справедливого і всебічно виваженого рішення по конкретній юридичній справі. Його діяльність в загальному плані - це не тільки втілення в життя духу і букви закону, відновлення порушеного права, а ще і втілення соціальної справедливості, підтримка та забезпечення загальносоціальних цінностей.

Суддя повинен приймати рішення не піддаючись ніякому зовнішньому тиску, ніяким обіцянкам або спокусам з боку зацікавлених осіб, навіть не звертаючи увагу на прохання або вимоги представників владних структур.

Характерним є принцип чіткої регламентованості роботи судді Він проявляється в тому, що під час реалізації своїх повноважень суддя не може відступитися від встановленого законом порядку здійснення процедури, він зобов'язаний у прийнятті рішення приймати до уваги думки інших учасників процесу, об'єктивно оцінювати надану інформацію, організовувати поведінку присутніх на судовому засіданні, виконувати інші дії, які також регламентуються законодавством.

Необхідно визначити також деякі функціональні аспекти суддівської діяльності, які характеризують її складний характер та необхідність високого рівня професійності юристів системи правосуддя. Це перш за все соціальний, комунікативний та організаційний аспекти.

Соціальний аспект. У своїй діяльності суддя піклується не тільки за те, щоб вірно, у відповідності до закону розглянути юридичну справу та прийняти по ній справедливе рішення, але й максимально використати юридичну процедуру та весь обсяг своїх повноважень, що(* сприяти високому авторитету права, .вихованню громадян в дусі високої поваги до його вимог, сприяти розповсюдженню правових знань та іншої правової інформації.

Комунікативний аспект діяльності проявляється у різноманітних формах спілкування з окремими індивідами, організаціями, установами тощо, яке засновується на принципах юридичного процесу та, виходячи із завдань окремо взятої ситуації, вимагає прояву цілого ряду особистих якостей судді, таких як чуйність, емоційна сталість, уміння слухати співрозмовника, давати вичерпні і прямі відповіді. Вміння спілкуватися і у ході спілкування здійснювати свої функціональні обов'язки є однією з характеристик професіограми судді.

Серед основних завдань, які вирішуються у ході здійснення цього виду діяльності, є зміцнення законності і правопорядку, запобігання злочинам та іншим правопорушенням, охорону від усяких посягань на суспільний лад, його економічну та політичну систему, на права та свободи окремих індивідів та їх об'єднань, виховання громадян у дусі неухильного виконання вимог чинного законодавства, покарання злочинців, а також їх виправлення та перевиховання.

Всі форми здійснення суддівської діяльності об'єднуються в єдину систему за рахунок впровадження певних принципів, що характеризують правосуддя з точки зору організації та процедури. Слід зупинитися на найбільш значущих процедурних принципах, серед яких визнаються незалежність, законність, гуманізм, гласність, рівність учасників процесу перед законом і судом, чітка процесуальна регламентованість. Проте можна говорити і про інші принципи, які забезпечують здійснення окремих судових процедур, дій, принципів взаємодії з іншими органами влади та громадськими організаціями, принципи підбору кадрів або побудови судової системи в цілому.

Одним з важливих принципів, який актуалізується у зв'язку з проведенням судової реформи, впровадженням в соціальне життя принципів правової державності є принцип незалежності суддів. Його актуальність обумовлена ще й тим, що існують досить значні труднощі реального втілення незалежності у роботу судової системи. Сутність незалежності в першу чергу означає високу персональну відповідальність за свої дії, тобто не свавільно приймати рішення на високому рівні відповідальності як перед законом, так і перед суспільством. Незалежність виступає як умова та гарантія втілення закону, забезпечення ефективності правосуддя та його функціонального призначення у правовій системі.

Організаційний аспект розуміння суддівської діяльності ~ це ті риси, які відрізняють її від організаційно-управлінської діяльності в загальному понятті. Учасники процесу не знаходяться у владному підпорядкуванні до судді. Однак, якість розгляду справи багато в чому залежить від узгодженості дій, взаємопорозуміння, безконфліктності стосунків, чого суддя досягає завдяки своїм організаційним здібностям. Особлива відповідальність за якісну організацію судового процесу покладається на головуючого, який своїми діями та рішеннями формує загальну психологічну атмосферу, обстановку діловитості, довіри, що сприяє ефективності виконання своїх функцій і адвокатом, і прокурором, і представником слідства. Навіть підтримання дисципліни в залі судового засідання під час розгляду справи - це також організаційний обов'язок судді, для чого він наділяється певними повноваженнями. Крім того, суд - це не замкнута у собі інстанція, не таємний орган. Це цілісна система, яка досить чітко організована у єдину гілку державної влади по всій території України. Верховний Суд України, обласні та районні суди діють не ізольовано один від одного, між ними налагоджено чітку взаємодію, що також вказує на організаційний момент діяльності юристів у судовій системі. Але свою роботу суддя організує не тільки у напрямку учасників процесу або вищих судових інстанцій. Виявляється за необхідне організовувати взаємодію з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, навчальними закладами, науковими установами, що характеризує багатоаспектний характер суддівської діяльності.

Діяльність судді, як окремий напрям практичної діяльності юристів, слід охарактеризувати також з точки зору змісту — це основні види робіт, які виконує суддя в ході здійснення своїх повноважень.

Відповідно до Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється тільки судом.3 Таке законодавче положення не тільки вказує на основне призначення судової системи, але й допомагає у визначенні основного змісту судової діяльності.

Правосуддя, згідно з чинним законодавством, здійснюється шляхом розгляду і вирішення цивільних, адміністративних та кримінальних справ. Таким чином, у самому загальному вигляді із змістовної сторони діяльність судді полягає у розгляді справ та прийнятті по ним рішень. Однак, така характеристика суддівської діяльності виявляється спрощеною, втрачається її складність та багатоплановість, про що вже говорилося раніше. Необхідно вказати на ті конкретні дії та процедури, які виконуються суддею у зв'язку з розглядом справи та у зв'язку з організацією діяльності суду, судової системи.

В залежності від рівня судової інстанції, де працює суддя, від його повноважень будуть залежати і основні види робіт, але в цілому їх набір особливо не відрізняється. Так, можна визначити основні дії, що характеризують суддівську діяльність з точки зору змісту:

вивчення матеріалів справи, що взято до розгляду, їх перевірка, аналіз, співставлення, формування своєї версії;

витребування додаткових відомостей, документів, що стосуються справи;

винесення постанов на проведення окремих слідчих дій, призначення експертиз;

організація проведення судового засідання, визначення режиму його роботи;

заслуховування сторін та їх представників, постановка запитань, що допомагають конкретизувати відповіді або свідчення, приводять весь потік інформації до логічної системи;

підготовка проекту та винесення рішення по справі, забезпечення його виконання.

Щоб потрапити до кола кандидатів для обрання на посаду судді, кожен громадянин має право скласти кваліфікаційний екзамен та звернутися до кваліфікаційної комісії суддів з заявою про рекомендацію його на посаду судді. Остання дає висновок.

До кандидатів на посаду судді, крім цього, ставляться вимоги, щоб ці особи не мали судимості та не були обмежені у дієздатності.

Реалізація права на заняття суддівською діяльністю остаточно здійснюється після отримання позитивних висновків кваліфікаційної комісії та за результатами виборів, які проводяться Верховною Радою України, Верховною Радою Республіки Крим та місцевими радами народних депутатів з попереднім обговоренням кандидатур.

Вперше обраний суддя в урочистій обстановці на засіданні того органу, який обрав суддю, приймає присягу. З отриманням статусу судді юрист, який буде здійснювати цей вид діяльності, повинен знати і чітко дотримуватися цілого ряду вимог заборонного характеру, передбачених Законом України "Про статус суддів", а саме: суддя не може бути народним депутатом, належати до політичної партії, руху, входити до складу органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, які мають на меті отримання прибутку, займатись підприємницькою та іншою діяльністю, крім викладацької, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності у вільний від роботи час.

Такі вимоги до суддівської діяльності ставляться у зв'язку з високим призначенням суду та судового процесу у здійсненні правосуддя, досягненні об'єктивної істини та у зв'язку з реалізацією інших завдань, які покладені на судові органи. Слід підкреслити, що суддівська діяльність не може здійснюватись приватною особою або комерційною структурою. Судові рішення приймаються від імені держави, судді є носіями судової влади в Україні і ця діяльність відбувається лише у сфері публічного інтересу.

Окремо слід сказати про суддівську діяльність, яка не пов'язана з розглядом конкретної справи, а виходить з необхідності забезпечення функціонування судової системи в цілому. До її змісту слід віднести:

здійснення контролю за роботою підлеглих судів, внесення у їх діяльність коректив, виправлення помилок;

здійснення прийому громадян, розгляд скарг, заяв та пропозицій;

вивчення судової практики та її узагальнення, ведення судової статистики;

вивчення законодавства, роз'яснення його положень іншим особам, органам, організаціям;

надання правової та організаційної допомоги в межах своїх повноважень іншим судовим органам у питаннях правильного застосування законодавства;

внесення подання про усунення порушень закону та умов, що сприяли вчиненню правопорушень, принесення протестів на рішення, вироки, ухвали і постанови по судових справах (для окремих категорій керівників судових органів);

підготовка та подання звітів про результати діяльності органу або структурного підрозділу.

Для виконання наведених дій юристи, які працюють в судових органах, повинні мати спеціальні знання та мати навички суддівської роботи, здійснювати свої обов'язки на професійній основі. Право на зайняття посади судді отримують громадяни України, які відповідають цілій системі вимог. Це вимоги до освіти, віку та стажу юридичної роботи або роботи*на посаді судді. Освіта у всіх випадках передбачається вища юридична, вік 25-35 років (Конституційний Суд України - 40 років), стаж роботи за юридичною спеціальністю від 2-ох до 10 років, стаж роботи на посаді судді від 3-х до 5 років (для суддів Верховного Суду України, Верховного Суду Республіки Крим, обласного, судів міст Києва і Севастополя, військового суду регіону і Військово-морських Сил України).

Це означає, що у здійсненні правосуддя, втіленні справедливості, дотриманні високого рівня законності та правопорядку зацікавлені всі органи, організації, установи, всі члени суспільства. Цей інтерес є загальним для всіх, тому не може бути забезпечений підприємцями, які мають на меті одержання прибутку і в багатьох випадках знаходяться поза межами державного контролю та загальнодержавного інтересу.

У зв'язку з цим, слід сказати про засоби контролю за суддівською діяльністю. Контроль за цим видом юридичної практичної діяльності слід розглядати на трьох рівнях:

На рівні взаємного контролю центральних органів державної влади, у зв'язку з реалізацією принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Кожна гілка влади здійснює контроль за діяльністю інших двох, що підтримує всю систему державних органів у стані належної працездатності, стримує від зазіхань на надмірну концентрацію влади, від спроб використання влади не за призначенням тощо. Тому за діяльністю всієї системи судових органів здійснюється контроль з боку Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України. Окремо слід сказати про управлінські рішення щодо затвердження штатної чисельності та структури судів України (окрім штатів Верховного Суду України) з боку Міністерства юстиції України. Це свого роду організаційний контроль.

На рівні внутрішньо-системного контролю, що можна прослідкувати на підставі аналізу повноважень голів судів різного рівня, повноважень судових колегій, або президій, Пленуму Верховного Суду України. Наприклад, голова Верховного Суду України має право здійснювати контроль за виконанням керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України. Це означає, що його контрольні повноваження з цього питання стосуються всіх судових органів України. Розгляд судових справ у порядку нагляду або у касаційному порядку є також формою контролю за діяльністю судів, що виконують функцію судів першої інстанції. Крім того, Закон України "Про судоустрій" прямо вказує у ст. 31 на контрольні повноваження Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів щодо діяльності районних (міських) та міжрайонних (окружних) судів. До внутрішньо-системних заходів контролю за діяльністю суддів слід також віднести утворення кваліфікаційних комісій та проведення кваліфікаційної атестації з метою оцінки та стимулювання росту професійної кваліфікації суддів, підвищення їх відповідальності за додержання законодавства під час розгляду справ. До повноважень кваліфікаційних комісій відноситься здійснення атестації обраних суддів, надання висновків щодо кандидатів на посаду судді, порушення дисциплінарного провадження, проведення службових перевірок, надання висновків про звільнення з посад, застосування інших мір дисциплінарної відповідальності, присвоєння кваліфікаційних класів. Також до внутрішньо-системного контролю слід віднести діяльність органів суддівського самоврядування, які на своїх форумах обговорюють питання застосування судами законодавства України, удосконалення роботи та організаційної структури судової системи.

На іншому рівні організації слід визнати контроль за діяльністю суддів з боку окремих громадян, засобів масової інформації, політичних партій та громадських організацій. Такий рівень контролю можна назвати громадським тому, що його вплив виявляється, в основному, у формуванні громадської думки відносно діяльності суду, судової системи в цілому або окремо взятого судді - Більш за все така форма контролю характерна для демократичних країн, особливо для країн з розвинутою системою адвокатури. Проведення прес-конференцій, організація інтерв'ю з керівниками судових органів, в-яких вони звітують про результати судової діяльності, недоліки у роботі - є також громадською формою контролю з боку суспільства.