Концепції сучасного природознавства - Карпов Я. С. - 2.2 Становлення цивілізації

2.2.1 Історичні передумови виникнення цивілізації

Протягом пізнього неоліту, а також на різних стадіях епохи раннього металу в різних регіонах світу почали виявлятися симптоми розкладання первісного суспільства. Це були не одиничні швидкоплинні явища, а складні тривалі процеси, що зачіпали найрізноманітніші аспекти дійсності. У ряді випадків еволюція переривалася і немовби поверталася назад. Суть розкладання первісного суспільства й формування основних механізмів класоутворення полягає у тому, що общинно-родовий лад, як стверджував Ф. Енгельс, "був підірваний поділом праці і його наслідком — розколом суспільства на класи". Якщо класичні первісні суспільства грунтуються на колективному характері єдиного нерозчленованого виробництва, то пізніше "у цей виробничий процес повільно проникає поділ праці. Він підриває колективний характер виробництва й присвоєння, робить визначальним правилом присвоєння окремими особами і разом з тим породжує обмін продуктами виробництва між ними. Поступово товарне виробництво стає панівною формою". Таким чином, в основі класоутворення лежали процеси (обмін, майнова нерівність, експлуатація), зумовлені прогресом продуктивних сил і розвитком суспільного поділу праці. При цьому певну роль відігравали природно-кліматичні, демографічні, ритуально-релігійні, соціологічні, техніко-еко-номічні та інші чинники.

2.2.2 Неолітична революція

2.2.2.1 Основні передумови

У Х-ІХ тис. до н.е. почався перехід до якісно нового етапу в розвитку кам'яного віку, що дістав назву неоліту — нового кам'яного віку. Неоліт характеризується, насамперед, значним удосконаленням техніки обробки каменю. Завдяки цій обставині було створено нові спеціалізовані й високопродуктивні види кам'яних знарядь, а також знаряддя з дерева й кісток. Було винайдено технології виробництва тканин і глиняного посуду. З'явилися й удосконалювалися первісні транспортні засоби (сани, лижі, човни). Значно зросла продуктивність праці. У той же час полювання й збиральництво поступово вичерпували свої можливості — їм на зміну прийшли ранньоземлеробські культури. Усі ці та інші пов'язані з ними зміни, включаючи і такий важливий чинник, як нагромадження досвіду й знань, привели до кардинального перевороту в системі матеріального виробництва, що дістав назву неолітичної революції.

2.2.2.2 Перехід від привласнюючої економіки до відтворюючої (продуктивної")

Зміст цієї революції в системі матеріального виробництва полягав у переході від привласнюючої економіки до відтворюючої (продуктивної), тобто відбувся перехід від полювання и збиральництва до землеробства й скотарства. Люди навчилися вирощувати хліб — це забезпечувало безперебійне харчування протягом усього року, розводити худобу, яка регулярно давала м'ясо, молоко, шкіру, вовну таін. Життя родової общини стало більш забезпеченим, стабільним: залежність людей від природного середовища стала меншою, значно підвищився рівень суспільного добробуту. Неолітична революція була першою ланкою у черзі послідовних перетворень системи суспільного життя, у результаті яких, у кінцевому підсумку, виникла цивілізація, а разом з нею — і наука.

Первинними осередками землеробства й скотарства були (у різні часи), крім держав Стародавнього Сходу, Центральна Америка та індіанський регіон Південної Америки. Найбільш давній серед них — Передня Азія, її лісостепові та передгірські області. Першим окультуреним злаком був ячмінь. У X—VIIІ тис. до н.е. його вже сіяли в Малій Азії, на західних схилах Іранського нагір'я і в Палестині. Крім того, культивували пшеницю, горох та інші види рослин (близько 14 найменувань). Але в гірських умовах землеробство малопродуктивне. Тільки в результаті міграції у річкові долини субтропічного поясу землеробство одержало простір для свого переможного розвитку. Основним знаряддям давніх землеробів була спершу палка-копалка для розпушування ґрунту. Пізніше (хоча й не скрізь) з'явилася мотика (палично-мотичне землеробство).

Становлення скотарства відбулося на два тисячоліття пізніше. Однак землеробство, без сумніву, ніколи не було єдиною формою господарювання. На ранніх етапах свого становлення воно комбінувалося з полюванням. Помічником людини на полюванні був одомашнений ще у верхньому палеоліті собака. У VII—VI тис. до н.е. в Середній Азії, Північній Америці й на Балканах були одомашнені продуктові тварини — постачальники м'яса (дрібна рогата худоба, свині, кози, вівці та ін.). Трохи пізніше було одомашнено велику рогату худобу, тяглових тварин (осла, верблюда, північного оленя, коня), що стали основним джерелом механічної енергії до появи перших машин. Перехід первісних общин до землеробства й скотарства — досить тривалий процес, пов'язаний зі значними змінами в способі життя — йдеться про перехід до осілості. Зрозуміло, що спочатку нові форми господарювання (землеробство й скотарство) поєднувалися зі старими (полюванням і збиральництвом), відіграючи другорядну роль як допоміжний уклад.

У різних районах землеробство розвивалося в неоднакових природних і соціально-культурних умовах. Тому і первісні системи землеробства були різними. Найбільш продуктивним було лиманне землеробство, розвиток якого зумовив у VII ст. до н.е.

виникнення традиційного землеробства. Крім лиманного, розвивалося також богарне землеробство (коли сівбу проводили напередодні дощів). У деяких регіонах для підвищення родючості ґрунту трави й чагарники попередньо випалювали — так закладалися основи палового землеробства, що згодом у лісистих зонах перетворилося на вирубно-вогняне землеробство.

Подальший розвиток землеробства був пов'язаний з його інтенсифікацією — появою нових прийомів землеробства (чергування посівів різних культур, застосування добрив, удосконалення розпушування ґрунту, виникнення городництва, садівництва і т.п.), переходом від палично-мотичного землеробства до орного (V-IV тис. до н.е.). Мжладнення землеробської техніки й всього землеробського виробництва зумовило більш широке залучення до землеробства чоловічої частини населення общини. Більш інтенсивно почала використовуватися дитяча праця.

Паралельно й у тісному зв'язку із землеробством розвивалося скотарство. На ранніх етапах догляд за худобою був мінімальним, худоба перебувала переважно на вільному випасі. Пізніше з'явилося стійлове утримання худоби, і вже відносно пізно — кочівництво (номадизм). Доместикація тварин сприяла розвитку транспортних засобів. Уже на ранніх стадіях скотарства стихійно виникає штучний відбір кращих особин на плем'я.

Справжній переворот у транспортних засобах відбувся тільки з появою колісних возів. Вважають, що їх батьківщиною є Передня Азія, можливо Месопотамія (III тис. до н.е.). Крім того, глиняні моделі коліс було знайдено в енеолітичних поселеннях карпато-дунайського ареалу, причому найдавніші з них датуються кінцем V тис. до н.е. Спочатку у вози запрягали волів, а подекуди й ослів. Але вже в НІ тис. до н.е. на півдні Середньої Азії їх поступово замінили верблюди-бактріани. З другої половини II тис. до н.е. почала широко застосовуватися кінна упряжка. Найдавнішим видом возів були коліснищ, що потрапили в Єгипет разом з "народами моря" у XIII ст. до н.е. Відповідно до традиції прибульців, ці колісниці використовувалися тут під час війни, полювання, у них запрягали насамперед коней. Цивілізація Нового Світу колісного транспорту не знала. Обмін продуктами пращ у Тропічній Африці здійснювався завдяки особливому виду транспорту — це були каравани людей, навантажених поклажею. Із винайденням колісного транспорту швидкість пересування великих колективів людей збільшилася майже в 10 разів. Виникли передумови для дальніх міграцій значних мас людей і навіть етносів. У цей період спостерігається виникнення розвинутих форм номадизму.

Спосіб життя та побут землеробів зазнали значних змін: усталилася осілість, удосконалювалося житло, з'явилися перші писемні пам'ятки, наприклад, "Авеста" (II тис. до н.е.) — священна книга давньоперської релігії зороастризму.і"

Найважливішим економічним наслідком переходу до системи відтворюючого господарства було виникнення постійного надлишкового продукту. Первісна родова община була спроможна виробляти продукт, який лише мінімально забезпечував життєдіяльність людей, тобто необхідний для підтримування такого існування членів колективу, за якого людський організм не зазнавав патологічних змін, а колектив не вимирав. Надлишковий продукт перевищує мінімально необхідні потреби людини й тому може вільно відчужуватися, не прирікаючи общину на загибель. Поява надлишкового продукту була найбільшим революційним актом у розвитку продуктивних сил; вона створила передумови для конкретного перетворення всієї системи суспільного життя, для переходу до цивілізації, що базується на суспільному поділі праці, експлуатації. Найважливішими наслідками цього революційного акту були виникнення приватної власності, класів, відокремлення духовного виробництва від матеріального, становлення основних форм духовної культури, у тому числі й науки, зокрема природознавства. Поява надлишкового продукту, зростання обміну й т.п. призвели до значного збільшення народонаселення. Це зростання народонаселення дістало назву першої демографічної революції.