В епоху формування класів і ранньокласових суспільств духовна культура перебуває в стані переходу від міфологічного первісного мислення до нового історичного типу культури.
Раціональні форми сприйняття світу поступово й повільно змінювали й переборювали міфологічну свідомість. Це зміни добре прослідковуються в одній з головних тем первісної міфології — темі творення Світу (Космосу) з Хаосу. Міфологічні уявлення про Світ і Космос, як уже зазначалося, пронизували все життя первісного колективу. Хаос асоціювався з неорганізованою, ворожою людині темною силою, що лякала своїм зв'язком зі світом померлих. При цьому в кожній родовій традиції існували свої конкретні уявлення і про Хаос (первинний океан, світова пітьма, безодня, вічна ніч, земна твердінь, підземний світ й ін.), і про Космос (світове дерево, світове яйце, світова гора, небесний звід, шлюб неба й землі й ін.). Спосіб життя первісних родових колективів підпорядковувався загальній лінії міфологічного сюжету про зв'язок Хаосу з Космосом.
Міфологічні образи періодичного втручання сил Хаосу в космічну організацію згодом трансформувалися в систему уявлень про світові цикли. Ця система (у різних варіантах) згодом увійшла в усі ранні філософські вчення. Виникло поняття світової катастрофи, що опосередковує собою перехід від одного космічного циклу до іншого. Загибель світу, катастрофа — це перемога сил Хаосу над космічно організованим цілим, над людиною, над суспільством. Але катастрофи не вічні. Космос відновлюється з Хаосу, і починається новий період космічного розвитку, новий його цикл. Уявлення про світову космічну катастрофу органічно інтегрувалися і з новими структурами свідомості — абстрактними категоріями майбутнього, простору, часу й космосу. Ще в ранньокласовому суспільстві сформувалися такі важливі загальні поняття (категорії), як "далечінь", "нескінченність", "ніщо", "буття*, "небуття", "суще" й ін. Виникнення таких широких абстракцій (понять, категорій) стало однією з найважливіших передумов становлення природознавства.
Розвиток критичних функцій мислення, самосвідомості, прагнення до обґрунтування знання, становлення загальних понять, категорій мислення — все це пізнавальні передумови генезису природознавства. Ці передумови формувалися насамперед у процесі подолання ряду протиріч у системі свідомості, у першу чергу — між міфологічним баченням світу й раціональним знанням, яке постійно накопичувалося, а також абстрактним мисленням. У самій системі міфології відбувався процес раціонального упорядкування й систематизації суперечливих один щодо іншого міфів. Така перебудова була нагальною потребою часу, так як зростаючі практичні потреби вимагали постійного розширення масиву раціональних знань.
Подолання цих протиріч відбувалося шляхом систематизації і логічного упорядкування міфів (подолання або усунення протиріч, що виникали між окремими міфами, між міфологією і дійсністю, що ускладнилася), нагромадження, узагальнення й систематизації раціональних знань (їх узгодження з усіма іншими компонентами духовної культури), розвитку абстрактного мислення, категоріального апарату свідомості, критичної функції розуму, прийомів обґрунтування знання, сфери самосвідомості.
Завдяки цим перетворенням формувалися відповідні пізнавальні передумови становлення науки. Перші три з них (систематизація міфів, нагромадження й узагальнення раціональних знань, розвиток категоріального апарату свідомості) сформувалися вже в перших цивілізаціях Давнього Сходу — у Стародавньому Єгипті й Стародавньому Вавилоні. Четверта передумова (ідея раціонального обґрунтування знання як найважливіша умова виникнення теоретичної самосвідомості) формується вже пізніше — у період давньогрецькій цивілізації.
2.3.11 Вавилонська математика та її застосування у фізиці
2.4 Давні цивілізації Європи
2.4.1 Мінойська цивілізація
2.4.2 Ахейська (мікенська) цивілізація
2.4.3 Греція "гомерівського" періоду
2.5 Філософія і наука античного світу
2.5.1 Формування й розвиток античної цивілізації
2.5.2 Від "дитячості" Гомера до атомістики Демокріта
2.5.2.1 Філософія та поезія Гомера