Амбівалентність особистості - Зелінська Т.М. - 2.2. Маскулінність і батьківська амбівалентність

В останній третині XX століття криза тендерного порядку стала викликати незадоволення як чоловіків, так і жінок. Поряд із "жіночим питанням" сьогодні можна констатувати появу особливого "чоловічого питання".

Одні автори вбачають проблему в тому, що чоловіки як тендерна група відстають від вимог часу, не відповідають імперативам нової епохи і підлягають перебудові.

Інші автори, навпаки, закликають чоловіків як традиційних захисників стабільності повернути суспільство назад у спокійне минуле.

Наша точка зору полягає в тому, що майбутнє ми, сучасники, творимо зараз і воно не буде зумовлене лише минулим. Ось чому неможливо тиражувати минуле з присмаком фатальності, змішуючи біологію з психологією. Передбачати, впливати позитивно на суспільну думку - цим авторка керується, досліджуючи означену проблематику.

Патріархальна культура привчила жінок до самоненависті, до логіки антилюбові, яка розповсюджується і на чоловіків. Всім нам, разом, жінкам і чоловікам, треба йти до більш справедливого світу.

Взаємозалежна природа жіночих і чоловічих ролей полягає у тому, що зміни в одній з них неодмінно супроводжуються змінами в іншій. Історично визнані визначення чоловічості й жіночності зберігають ситуацію, у якій чоловіки мають над жінками владу, керують їхнім життям. Щоб змінити ці непривабливі реалії, мало зосередитися лише на жіночій ролі, треба займатися і чоловічою соціальністю, для якої характерна криза маскулінності, що перетинається з кризою батьківства.

Психологія практично ніколи не зверталася до специфічних переживань чоловіків, пов'язаних із їхньою тендерною приналежністю. На думку окремих авторів (Ш. Берн [14], І. Кон [74], Е. Форрестер [155]), варто вказати на такі причини, що підкреслюють актуальність вивчення психології сучасного чоловіка.

По-перше, чоловіки як соціальна група користуються інститу-ціональними привілеями за рахунок жінок як іншої соціальної групи. Однак чоловіки можуть надати суттєву допомогу у здійсненні змін на державному рівні, що можна показати на прикладі СШ А, які реалізують Програму позитивних дій (див. далі).

По-друге, за маскулінність, яка забезпечує чоловікам високий статус і привілеї, вони платять поверхневими міжособистісними стосунками, погіршенням стану здоров'я, передчасною смертю; до того ж спілкування із сильними жінками сприймається як загроза маскулінності.

По-третє, існують чоловіки (і їх чимало), яким традиційна консервативна чоловіча соціалізація принесла приниження і другосортність; скажімо, вважається, що чоловіки за будь-яких обставин не можуть ні відкрито плакати, ні бути ніжними, ні виявляти слабкість, тому що ці властивості завжди були "фемін-ними".

Чоловічі психологічні якості здебільшого пов'язані з боротьбою за владу та її утримання. Акцент на індивідуальних рисах і редукція всієї проблеми лише до такого виховання, яке дає змогу чоловікам інтегрувати в собі інструментальні й експресивні ролі, означало 6 недооцінку численних чоловічих привілеїв, заперечення їхнього реального панування.

Р. Айслер у книзі "Чаша і клинок" описує на прикладах минулого з історії людства моделі панування й партнерства жінок і чоловіків (мінойська культура на острові Кріт). Авторка нагадує, що людство споконвічно розділене на дві рівновеликі половини - на чоловіків і жінок. І тільки у взаємодії цих величин на суспільному рівні знаходиться таємниця всіх часів і секрет успіху нашого майбутнього [6].

Р. Айслер метафорично назвала ці моделі взаємодії жінок і чоловіків - Клинок і Чаша. Тисячоліттями чоловіки вели війни, і Клинок залишався чоловічим символом. Однак причина цього не в чоловічій природі, а передусім у соціальній системі, де ідеалізується сила, де чоловіче ідентифікується з насильством. Війни, політичні баталії чи підйом національних почуттів створюють попит на героїв-воїнів і тим самим підвищують цінність "маскулінних" якостей. Тому зростання націоналізму й релігійного фундаменталізму в сучасному світі фактично підживлює ідею панування чоловіків.

Важливо підкреслити, що прагнення жінки до рівності не означає безправ'я чоловіка. Радше це є попередньою умовою справжнього партнерства між чоловіками й жінками. Досягнення такого партнерства, на думку Р. Айслер, дасть змогу розв'язати багато сучасних проблем (домашнє насильство над жінками і дітьми, алкоголізм, наркоманія, постійне напруження між представниками обох статей), якщо відмовитися від пошуку "винного" - переслідування етнічних меншин, антисемітизму, жорстокого покарання й придушення волі будь-кого. Від того, як саме формуються відносини між жінками й чоловіками, залежить, яку форму матимуть усі інші людські взаємостосунки.

Отож, чоловіче прагнення привчити людську спільноту ПІДСВІДОМО миритися з порушенням прав людини пояснює і те, чому побутує очорнення жінок як злих, нижчих, небезпечних. Навіть у Біблії жінку (Єву) звинувачують в тому, що через неї людство у зародку було вигнано з Раю.

Проблема подолання патріархального характеру культури, руйнування наявної тендерної системи соціальної диференціації людей сьогодні все більше усвідомлюється як нова глобальна проблема сучасності. Самоствердження жінки нарівні з чоловіком в усіх сферах життя вивільняє її могутні творчі сили, які змінюють поведінку чоловіка і створюють умови для широкого розвою демократії, цінностей паритетних стосунків.

Щодо України, то тут парадоксальна ситуація. Наша країна входить до п'ятірки держав з найвищим рівнем освіти серед жінок у світі. Але коли йдеться про участь жінок у прийнятті рішень, то тут Україна далеко позаду, і не лише в Європі "Для українського суспільства, яке нібито відстає в розвитку та згодом повторює основні західні тенденції різноманітних соціальних процесів, - пише Т. Хома, - цей рух (фемінізм в Україні) залишається в зародковому стані, і поки що не видно його природного розвитку" [169, с 21].

Перехід від тоталітарної системи до демократичної не тільки не покращив становище жінок, але, навпаки, суттєво його погіршив. Банкіри, президенти корпорацій, директори підприємств, у руках яких опинилась не лише адміністративна влада, а й багатство, за незначним винятком, - чоловіки. Вітчизняні мас-медіа обрали для української жінки лише дві функції - домогосподарки та образ сексуальної служниці [37; 48; 50]. Варто погодитись із Т. Хомою: "Ми, український народ, маємо те, за що боролись багато століть, - власну державу. Проте тендерна рівність чомусь не настала. І вагомих зрушень теж не помітно. Багато поважних жіночих організацій, які колись були оплотом національного відродження та об'єднаннями прогресивного жіноцтва, сьогодні працюють як гуртки крою та шиття й влаштовують Шевченківські вечори. Це ще раз підтверджує тезу про те, що жінки в Україні не хотіли чогось для себе, а домагалися винятково державності" [169, с. 26].

Надзвичайно низький статус жінки в Україні є проблемою, яка виходить за межі добробуту жінок і стосується сприяння розвитку економіки держави та плекання демократії. Відповідно до інтересів демократії вимагають, аби українки відвоювали своє законне місце у суспільстві. Безумовно, ментальність - річ, що не змінюється за кількадесят років. Але варто звернути увагу на подолання застарілих стереотипів про тендерні ролі у вихованні молоді, якщо декларується європейська орієнтація.

Необхідна серйозна теоретична розробка тендерної проблематики, щонайперше у сфері соціалізації, культури, мас-медіа. Важливо дослідити сімейні відносини "мати - дитина", "батько -дитина", "мати - батько - дитина".

Багато авторів (Н.В. Самоукіна, Р.В. Овчарова, Ф. Тайсон, Р. Тайсон) досліджують амбівалентність взаємин дочки та батька. Для дочки батько є найпершим та найбільш звичним зразком чоловіка, стосовно якого формуються базові установки статево-рольової поведінки. Зокрема, Ф. Тайсон і Р. Тайсон підкреслюють: "Роль батька у розвитку дівчинки має важливий вплив на формування її почуття жіночності" [149, с. 36]. Чуйний та лагідний батько висловлює своє захоплення красою та ніжністю маленької донечки, її подібністю з мамою, що підтримує гордість і самоповагу дівчинки, сприяє ідентифікації з жіночими рисами.

Досвід переживання емоційної відчуженості чи, навпаки, суперечливої прихильності з неусвідомлюваними еротичними імпульсами, прихованої та відкритої агресії у стосунках з батьком виявляється у дорослому житті жінки в особистісній амбівалентності, в перебільшеній потребі в емоційній прив'язаності, позитивній оцінці усіх навколо, в бажанні догодити та заслужити любов, в інфантильній залежності в любовних стосунках з чоловіками.

Значущість ролі батька у житті і розвитку дитини підкреслює В.П. Кравець. Автор звертає увагу на амбівалентність соціальної ролі батька: "Проте "стати батьком" і "бути батьком" не одне і те ж, позаяк перехід до активної виховної діяльності у чоловіків не пов'язаний автоматично з народженням дитини..." [76, с 50]. Перешкодою щасливому батьківству є упереджене ставлення чоловіків до догляду за дітьми та їхнього виховання, особливо в ранньому віці. В результаті батько менше спілкується з дитиною, менше бере участі в її перших контактах з навколишнім світом.

В.П. Кравець слушно зазначає, що саме через це чоловікові важче стати батьком, ніж жінці - матір'ю.

Чоловікам необхідно усвідомити свою відповідальність за виховання дітей: "Проблема підвищення авторитету батька у суспільстві пов'язана з тим, що в сучасній сім'ї втратив значення авторитет, заснований на праві власності, а моральний авторитет, заснований на емоційному, духовному ґрунті, ще не став надбанням чоловіків" [76, с. 50]. Інакше кажучи, саме інтенсивна амбівалентність ролі батька підсилює особистісну амбівалентність дітей.

Особливої уваги потребують заклади освіти як доленосні структури тендерної соціалізації. Модель партнерства може виявитися єдиною умовою виживання для нас і для наших дітей. Відмовившись від неї, можемо залишитися без майбутнього.

Пригадаємо шкільний і вузівський курси "Етика і психологія сімейного життя", які себе дискредитували саме тому, що їхні теоретико-методологічні засади були пронизані патріархальними ідеями та ідеалами. І, мабуть, не випадково сучасному юнацтву цей курс є нецікавим. Скажімо, в західних країнах у вищих навчальних закладах читаються спецкурси з тендерної психології, а дослідження з цієї проблематики є пріоритетними [14; 30; 184].

У контексті зазначеного розглянемо і проаналізуємо конструкт маскулінності детальніше. Структура маскулінних рольових норм, згідно з концепцією Д. Плека, залежить від трьох чинників.

Перший пов'язаний з очікуванням, що чоловіки покликані завойовувати статус і повагу інших; другий - норма непохитності, котра вимагає від них розумової, емоційної і фізичної упевненості; третій - це очікування того, що кожний чоловік повинен уникати жіночих занять і видів діяльності як стереотипів [цих за 14, с. 167].

Аналізуючи складові маскулінності, будемо обговорювати їх у змістовому форматі проблеми батьківської амбівалентності. Остання є рисою особистості, яка виявляється в суперечливій єдності протилежних думок, почуттів, дій.

Норма статусу чи "ринкова мужність" визначається величиною заробітку чоловіка та його успіхами у професійній діяльності, тому чоловіки змушені весь час присвячувати роботі. Дорослі представники обох статей виявляють одностайність у переконанні, що чоловік покликаний робити кар'єру. Більш того, цю норму маскулінності самі дорослі не бажають змінювати. "Схоже на те, - пише І. Кон, - що різниця між чоловіками й жінками зменшується шляхом зміни не стільки чоловіків, скільки жінок" [74, с. 595].

Однак чоловіки частіше вважають, що родина сприймає їх як грошовий мішок (усі трясуть із них гроші). Врешті-решт кожен чоловік рано чи пізно задає собі питання: "Невже це і є сімейне життя? Я розраховував на краще". Проте очевидно, що із зростанням батьківських прибутків його внесок у виховання дітей помітно скорочується. Батько проводить менше часу у колі сім'ї: зокрема, у Японії це в середньому 3 хвилини у будні дні й 19 хвилин у вихідні.

Амбівалентність батька - результат його прагнення заробити гроші для родини та усвідомлення гіркоти від того, що сім'я сприймає його Тільки як "годувальника".

Діти можуть не розуміти, чому їхній батько йде на світанку і повертається нерідко опівночі, хоча, на противагу цьому, стверджує, що дуже їх любить і хоче забезпечити їм гарні умови життя. Вони виростають із болісним відчуттям позбавлення батьківської любові. З іншого боку, самі чоловіки здебільшого шкодують про те, що їх Не було поряд" коли їхні діти були маленькими.

Отож, батьківська амбівалентність ускладнюється почуттям провини перед дітьми, тому ціною великих зусиль чоловіки намагаються будувати свої стосунки вже з дорослими дітьми.

Варто звернути увагу на те, що дуже багато українських чоловіків не відповідають нормі успішності. Вони доводять свою тендерну приналежність за допомогою компульсивної поведінки, спрямованої на компенсацію почуття неспроможності у професійній та економічній сферах шляхом емоційної і фізичної жорстокості, підпорядкування своїй волі всіх членів родини, а їхні вчинки балансують Між життям і смертю.

Виникає хибне коло: діти ненавидять таких батьків, а батьки, зі свого боку, підсилюють компульсивну маскулінність, щоб відповідати нормі статусу і тримати у покорі дітей. Виростаючи, діти повторюють у своєму дорослому родинному житті батьківську компульсивність в утвердженні тендерної рольової тематики.

Коли чоловік не відповідає певним вимогам патріархальної Чоловічої тендерної ролі, то він демонструє перебільшену, здебільшого демонстративну, мужність в інших сферах й у такий спосіб компенсує свою неспроможність.

Однією з примітних рис тут є непоступливість (скам'янілість) як різновид прихованої жорстокості, яка, на думку Ш. Берн, наявна в чоловіків у декількох формах: фізичній, розумовій та емоційній.

Фізична скам'янілість містить очікування того, що чоловік є фізично сильним і не уникає небезпеки. Це може бути однією з причин агресії і ризикованих вчинків, зловживання алкоголем і наркотиками, необережної їзди і безвідповідальної сексуальної поведінки [ 14, с. 196]. Вважається, що тоді він вмілий, компетентний і спроможний завжди контролювати ситуацію.

Проте така несхибність перешкоджає багатьом чоловікам сприймати нову інформацію, є причиною серйозних помилок і проблем родинного життя. Наприклад, батько часто принижує дітей і дружину тим, що відмовляється визнати перед ними свою неправоту чи припустити, що хтось знає більше, ніж він.

Емоційна скам'янілість виявляється у тому, що чоловіки не прагнуть до власної чутливості і зобов'язані самі розв'язувати свої особисті проблеми. Тому природно вони одержують меншу емоційну підтримку від людей, хоча не менш емоційні, ніж жінки. Стимулюючи себе в позитивних моментах, вони вільно виявляють лише злість.

Подібна ситуація часто спричиняє дистрес, фрустрацію і високу амбівалентність. Ось чому серед чоловіків нерідко трапляються легкі форми алекситимії тобто втрати здатності розпізнавати й актуалізувати почуття.

Страждає в чоловіків і саморозкриття комунікативної діяльності^ коли одна людина повідомляє іншій про свої особисті почуття, чекає емпатії і підтримки. Однак, довіряючи кому-небудь інформацію про себе, завжди ризикуємо тим, що нас можуть відкинути, осміяти, використати, зрадити.

Чоловіки цього бояться - тому не розкриваються і не звертаються до сторонніх за допомогою. Водночас невеликій кількості чоловіків властиві депресивні розлади, оскільки депресія розцінюється ними як неприйнятний стиль поведінки для своєї ролі.

Інакше кажучи, депресивні чоловіки просто не звертаються за психологічною допомогою, щоб зберегти свою мужність. До того ж установка на суперництво і змагання змушує чоловіків нерідко ігнорувати переживання і думки усіх навколо, що веде до знецінення ролі емпатії. Ставлення чоловіків до фемінності подвійне: природне прагнення принизити жінку розбавлене у "справжнього чоловіка" любов'ю і повагою до неї.

Відомо, що маскулінна диференціація датується моментом відділення новонародженого хлопчика від первісного симбіозу з материнським організмом і продовжується у вигляді ланцюжка інших "відходів" від жіночого першоджерела упродовж дитинства.

Цей розрив життєво необхідний, оскільки занадто ніжна й одночасно владна материнська любов робить хлопчика не тільки нормально емоційно залежним, а й надзалежним від неї. Таке відділення, хоч і болісне, проте сутнісно важливе для дорослішання. Тому тема ненависті до матері і страху перед жінками часто трапляється в міфології та мистецтві.

Ідентичність чоловіка надалі пов'язана з формуванням тендерної ролі, яка вимагає зближення з "іншою" жінкою на якісно нових позиціях - рівності, ізоляції чи агресії. Глобальна "фемінізація" чоловіків - таке ж спрощення, як загальна "маскулінізація" жінок. Зняття нормативних заборон і обмежень спричиняє більшу індивідуалізованість статевих розходжень.

Переважає думка, що чоловічій сексуальності властива більша екстенсивність, предметність, яка не пов'язана з емоційною близькістю і переживається не як суб'єктивні взаємини, а як завоювання й досягнення. Наприклад, Дон-Жуан, який втілює зазначену тенденцію, є образом негативним. Водночас, якщо згадати Кармен, то відразу побачимо "зближення" тендерних особливостей і в цьому напрямі. Ось чому в окремих чоловіків простежуємо фемінофобію - страх виявитися жіночним, що, Ймовірно, пов'язано зі стереотипом сексуальної інверсії, відповідно до якої жіночність у чоловіків - перша ознака гомосексуалізму.

Ця норма може гальмувати утвердження рівності в домашніх справах тому, що чоловіки пов'язують побутові клопоти з жінками й жіночністю. Що мужнішими вважають себе чоловіки, ТО рідше вони виконують роботу по домашньому господарству.

Досить важливий аспект особистого життя чоловіка як батька - це ніжність, турбота, постійна емоційна підтримка, потреба часто обіймати дитину і говорити, що любиш ЇЇ. Багатьом чоловікам внутрішньо важко це робити, оскільки вони відносять подібні вияви до жіночих, а соціалізація привчила їх уникати будь-якої жіночності. Наведемо конкретний приклад.

Одного разу я дала домашнє завдання ліцеїстам-десятикласникам, щоб вони погодили з батьками час для особистих з ними бесід (двічі на тиждень по ЗО хв). Переважна більшість старшокласників згодом розповіли, що батько почував себе незручно І намагався швидше закінчити "цю справу". Але діти, юнаки й дівчата, наполягали на такому спілкуванні" і лише через місяць батьки стали реагувати на свій "обов'язок" нормально. Однак у взаємостосунках творчість виявляли не всі (куди піти, про що поговорити, що разом зробити).

Пізніше діти почали навмисне пропускати такі бесіди (я просила їх про це), а батьки вже намагалися дотримуватися домовленості. Коли в класі обговорювали результати такого впливу на кожного окремого батька, то діти з великою повагою говорили про своїх батьків, називаючи їх сучасними, чуйними, добрими.

І все ж є тенденція у світорозумінні багатьох молодих людей, які не впевнені у відповіді на запитання: "Чи любили їх батьки по-справжньому?"

Отже, маскулінність підлягає специфічній реконструкції, тому що зберігаються всі позитивні моменти, що стосуються чоловічої ролі, і водночас виключаються застарілі, функціонально неспроможні елементи.

Очевидно, що цей процес не такий простий, як це уявляється російському політику В. Жириновскому, який у власних Піснях навмисно замінює слово "мама" на "тато". Так, у пісні "День Победы", рядок "Помнишь, мама, возвратились мы не все", у виконанні Володимира Вольфовича звучить так: "Помнишь, пала, возвратились мы не все, босиком бы пробежаться по росе". Ось як пояснює своє "редагування" сам Жириновський: "Я її переробив, тому що хочу, щоб більше поважали батьків... Слово "батько" ніде не звучить".

У короткому словнику "Сімейне виховання" автори наполегливо рекомендують жінці-матері виховувати батька для своєї дитини: "З чоловіка треба "робити батька",... жінка-мати формує моральне обличчя чоловіка-батька своєї дитини" [138, с. 172]. Ці та інші стереотипи знецінюють роль батька, позбавляють його права бути нарівні з дружиною повноцінним вихователем своєї дитини. Не дивно, що другорядний статус чоловіка зафіксований у сімейних кодексах багатьох країн, згідно з якими після розлучення дитина залишається з матір'ю. І якщо колишня дружина "налаштовує" дитину проти батька, то вона не несе за це ніякої відповідальності.

Загалом, у сучасній науці є чотири парадигми маскулінності: біологічна, психоаналітична, соціально-психологічна й постмодерністська. Перші дві мають суто об'єктивне підґрунтя, культура тільки оформляє й регулює їхній формовияв; третя обстоює конструктивістські вартості, тому що маскулінність вважають продуктом культури і суспільних відносин; четверта, на наш погляд, становить особливий інтерес. Зокрема, І. Кон називає її "від чоловічих ролей тендерної ідентичності", а постмодерністська свідомість дає змогу розглядати не тільки проблему маскулінності, а й маскулінностей [74, с. 581].

У ситуації, коли чоловікові складно підтримувати стандарт патріархальної маскулінності чи коли обставини вимагають від нього жіночих моделей поводження (наприклад, турботи і співпереживання), виникає гендерно-рольовий конфлікт, який впливає на його дії і тих з довкілля, хто з ним контактує.

Природно, що такий конфлікт супроводжується високим рівнем амбівалентності: чоловік ставиться позитивно й водночас негативно до різноспрямованих виявів маскулінності, які рівно-дійно наявні як в особистісній, так і в міжособистісній сферах.

В одних представників мужньої статі з'являються тривожність, зниження самооцінки, прагнення до підкорення іншому, безпорадність {депресивні стани), в інших - виникають епізоди фізичного і сексуального насильства, страждає інтимність (шизоїдна відчуженість), ще в інших - продукуються конфлікти, пов'язані з владою, контролем своєї поведінки (нав'язливі ідеї), або ж тиражуються епізоди безвідповідальності, інфантильності, необмеженого свавілля (істеричні ознаки). О'Ніл у зв'язку з цим запропонував модель гендерно-рольового конфлікту, що містить шість патернів:

1) обмеження емоційності - заперечення виявів як своїх емоцій, так і права інших їх виражати;

2) гомофобія - несприйняття гомосексуалістів;

3) потреба у випереджальному контролі людей і ситуацій;

4) обмежена кількість способів вияву сексуальності та прихильності;

5) нав'язливе прагнення до змагання й успіху;

6) проблеми з фізичним здоров'ям, що виникають через неправильний спосіб життя [цит. за 14, с. 187].

Отож, якщо у чоловіка переважає перший патерн у гендерно-рольовому конфлікті, то його особистість розвивається шизоїд-ним шляхом; якщо третій - нав'язливим, а якщо четвертий - депресивним. Перевага п'ятого патерна продукує істеричний тип особистості. Другий і шостий патерни характерні для кожної з чотирьох головних траєкторій розвитку дискордантної негармонійної особистості.

Здолати дисгармонію маскулінності автори здебільшого пропонують через андрогінію (С. Бем, Ш. Берн, Н. Хамітов).

Поняття андрогінії започаткувала психолог С. Бем у 70-х роках XX століття. Воно розкриває риси людей, котрі поєднують у собі як чоловічі, так і жіночі якості. Вони не протистоять і взаємно не виключають одні одних. Тому кожна людина може володіти одночасно і чоловічими, й жіночими рисами. Більше того, авторка підкреслює, що бажано бути андрогінним, тобто увібрати в себе краще зі статевих рольових наборів. До того ж виявлений зв'язок андрогінії зі здатністю бути людиною з високою самоповагою, мотивацією до досягнень, зразковим виконанням батьківської ролі, суб'єктивним відчуттям благополуччя [14; 154].

Інші психологи також підкреслюють, що в родинах, де обоє членів подружжя є адрогінними, наявна більш висока задоволеність шлюбом, ніж у тих родинах, де один чи обидва партнери належать до статево типізованих. Навіть стосунки, у яких хоча б один із партнерів андрогінний, більше влаштовують обох. Ступінь задоволення шлюбом залежить, зокрема, від жіночих якостей одного з подружжя - чоловіка чи жінки [14, с. 71].

С Бем вважає, що концепцію андрогінії не всі науковці усвідомили належним чином. На її думку, зміни відбуваються на особистісному рівні, тоді як насправді ліквідація гендерної нерівності неминуче вимагає змін у структурі суспільних інститутів.

Погоджуємося з дослідницею в тому, що андрогінія, незважаючи на приховані в ній проблеми, дає змогу окреслити оптимістичну ситуацію, де людині не потрібно відмовлятися від тих своїх якостей і моделей поведінки, які соціум вважає невідповідними тендеру. Ця концепція сприяє усвідомленню однакової привабливості якостей, які традиційно вважаються жіночими чи навпаки, які ми звикли вважати чоловічими [цит. за 14, с. 75].

Сучасне суспільство зорієнтоване на інформацію, і тому фізична сила й агресивність не дуже важливі для досягнення життєвого успіху. Разом із тим більшість сучасних жінок, крім домашньої роботи, зайняті ще на певній роботі для того, щоб мати їжу, підтримувати середній рівень життя чи реалізувати себе. Отож і роль єдиного годувальника в родині не є головною.

Хоча навколо способів виміру андрогінії розгортаються наукові дискусії, є підстави стверджувати, що сучасній людині бажано мати приблизно рівну кількість чоловічих і жіночих рис.

Відмінності у поведінці чоловіків і жінок виокремилися у процесі природного відбору, оскільки сприяли фізичному виживанню. Проте, навіть якщо такі відмінності колись і сприяли виживанню виду, це ще не означає, що варто давати їм змогу визначати моральні цінності.

Сьогодні світ став би більш гармонійним, якби чоловіки і жінки мали традиційно жіночі і традиційно чоловічі якості, якби соціалізація людей була спрямована на становлення і поглиблення їхньої андрогінності.

Маскулінний гендерний конфлікт супроводжується високим рівнем батьківської амбівалентності, яка виявляється в депресії, нав'язливості, істерії, шизоїдності. Батько, який свідомо ототожнює себе з андрогінністю, швидко інтегрує амбівалентні суперечності у позитивне ставлення до дитини і сам розвивається збалансовано, гармонійно.

Американські дослідники констатують, що традиційна чоловіча роль негативно впливає на батьківство, а андрогінні батьки активніші, постійно займаються своїми дітьми.

До андрогінності, й відтак до гармонійного батьківства, не можна прийти лише на особистісному рівні, необхідна також державна підтримка.

Наприклад, у США діє програма позитивних дій як один із способів збільшення в організаціях кількості людей з традиційно мало представлених етнічних груп. Ці програми покликані збільшити кількість жінок, передусім афроамериканців, на посадах, які зазвичай займають чоловіки євроамериканці. Зазначена програма забезпечує підвищення авторитету жінок для наочного підтвердження незаперечного факту: для прекрасної половини людства також прийнятний і можливий високий статус.

Вона пропонує реальний шлях зменшення гендерної дискримінації на робочих місцях, що веде до збільшення кількості жінок загалом і "кольорових" зокрема на управлінських посадах. Крім того, від роботодавців для одержання державного замовлення вимагається адекватне представництво жінок і національних меншостей.

Ш. Берн, як американка, з почуттям гідності підкреслює: "Чоловіки стали виконувати дещо більший обсяг домашньої роботи і більше часу проводять зі своїми дітьми, ніж це робили їхні батьки" [14, с.269].

Розширення участі батька у домашньому житті безперечно підвищує у нього почуття відповідальності за те, що відбувається в родині, надає йому внутрішнього задоволення від догляду за дітьми. У такий спосіб природно зменшується почуття провини.

Для того, щоб зменшити несправедливість у поділі домашніх обов'язків Ш. Берн висловлює кілька пропозицій.

Щонайперше треба зменшити різницю в заробітній платі чоловіків і жінок, що сприятиме більшій участі чоловіків у домашньому житті і водночас ламатиме стереотип, згідно з яким жінки повинні виконувати більшу частину побутової роботи, аби компенсувати свій менший фінансовий внесок у ведення сімейного господарства.

Жінкам рекомендується також в окремих випадках знизити рівень своїх вимог до виконання чоловіками домашньої роботи. Ще одна пропозиція полягає у дотриманні такого правила: батькам треба навчати своїх маленьких синів виконувати домашні обов'язки, при цьому чоловіки повинні бути взірцем для наслідування.

Жінки часто виявляють амбівалентне ставлення до вимоги про більший внесок чоловіків у домашню роботу, хоча вони не завжди безпосередньо й чітко говорять про це. Наприклад, жінка каже, що втомилася, а білизна підготовлена для прасування. Краще прямо сказати чоловіку, щоб він випрасував білизну. Віра у тендерну рівність стимулює відкриті прохання, що підкріплюються відповідною впевненою поведінкою.

Варто підтримувати організації і політиків, які наполягають на прийнятті законів, що сприяють тендерній рівності і закликають надавати допомогу батькам, які працюють.

Отже, батько, який спроможний свідомо інтегрувати амбівалентні суперечності у власне позитивне ставлення до дитини, розвивається гармонійно, конкордантно. Він осмислено ототожнює себе з андрогінністю. При цьому батьківська амбівалентність не зникає, а функціонує на низькому рівні інтенсивності, що дає йому змогу свідомо Й відповідально приймати рішення у системі сімейних міжособистісних стосунків. У цій ситуації аналізована амбівалентність ніколи не зациклюється на агресивності чи підпорядкуванні.

У згаданому контексті цікаві результати одержані українським вченим Н. Хамітовим, котрий досліджує філософію статі [165; 166]. Його наукові розвідки андрогінної цілісності, на наш погляд, є перспективними в аспекті пошуку шляхів та засобів зниження рівня батьківської амбівалентності, яка ґрунтовно пізнається у психоаналізі.

Так, відомий психоаналітик С Фрош розпочинає свою роботу "Батьківська амбівалентність" із конкретного прикладу. До нього на прийом прийшла жінка і сказала: "Я відчуваю, що моєму синові потрібний не рідний, а інший батько". Вона ще не зовсім була впевнена, але відчувала, що "бути для дитини всім" без батька погано. Автор наприкінці своєї наукової розвідки повідомляє, що після консультації жінка все ж вирішила відправити сина на канікули до його рідного батька. Автор у зв'язку з цим підкреслює, що "батьківство має привілей перед материнством... Материнство - таке брудне, повне тілесних функцій, його не можна порівняти з чистим чоловічим світом" [203, с 170].

Відтак батьківство у психоаналізі - це передусім заборона. Мати дозволяє, пестить, втішає, вона відчуває свою дитину частиною себе. Батько стає потрібним для дитини тільки з настанням Едипового комплексу. Його функції як представника реального навколишнього світу зводяться до визначення межі довкола відносин "Я-Ти", тоді кожен побачить, що існувати можна тільки у цьому конкретному довкіллі.

Окреслене призначення батька важливе для підтримки психічного здоров'я і соціальних стосунків. В іншому випадку дитина уникає реалій навколишньої дійсності і впадає в нарцисизм, формується інтолерантність до інших, самозвеличення.

А нарцис мучиться фантазією, начебто все існує для того, щоб служити його (чи ЇЇ) потребам. Оскільки це явно не так, то життя перетворюється в нескінченну серію болісних переживань і психотравм.

Однак пояснення природи батьківства з позицій класичного психоаналізу не є загальновизнаним. Наприклад, М. Клейн не надає особливого значення батькові, а навпаки, робить матір єдиною реальною силою для дитини, яка розвивається. Батько підтримує матір, що дає їй змогу зосереджувати увагу на вихованні дитини. Тому головна функція батька - не визначення меж, а створення умов для діяльності матері.

Мати і дитина настільки взаємозалежні, що переживання однієї сторони синхронно спричинюють переживання іншої. Хоча М. Клейн і зберігає повагу до батька у період Едипового комплексу, але в її теоретичній концепції все зводиться до переваги психології матері над психологією батька. Так, наприклад, вона констатує, що дитина встановлює зв'язок із батьком через матір. За словами С. Фроша, М. Клейн називає батька "висохлою гусінню", хоча в класичному психоаналізі батько звеличується як "герой, який перемагає" [203].

Чоловічі і жіночі принципи, запропоновані М. Клейн, розвиваються у працях Д. Кристєвої, яка констатує, що батько захищає дитину від ЇЇ повного поглинання матір'ю, створюючи для неї виховний простір й водночас виконуючи традиційну функцію заборони. Д. Бенджамін вносить корекцію у цю концептуальну схему: батько виховує і є відповідальним за дитину, його активна присутність за умов відсутності страху перед своїми обов'язками дає змогу дитині вчасно переборювати особисті кризи, інтегруватися у взаєминах з іншими людьми. Батько може пропонувати дитині не те, чому навчає її мати, але йому не варто боятися у пропозиціях того, що він сам хоче і може.

У ситуації кризи маскулінності батьківство, на думку С. Фроша, не просто амбівалентне, а вступає у смугу "нестерпного, неможливого стану" амбівалентності.

Батько, який діє владно і прагне підкорення дитини, розуміє свою безпорадність. Тоді батьківство перестає функціонувати як соціально-психологічний феномен.

З іншого боку, криза маскулінності перетинається з кризою батьківства, яка супроводжується сум'яттям, суперечливістю, нарцистичною люттю. Внаслідок цього амбівалентність батька у формах занепокоєння та агресії на уявне джерело краху своєї маскулінності спрямовується на матір та інших жінок. Додамо, що більшість теоретиків психоаналізу вважає кризу маскулінності, батьківства тимчасовою, пояснюючи її поверхово, наприклад, тим, що батьківство йде від матері, через матір до дитини. Динаміка розгортається від чогось інтимного, знайомого "до більш абстрактного, менш відомого батька, чий голос хоча й чути, але він емоційно менш присутній у житті дитини" [203, с. 188].

Вочевидь, психоаналітики вважають, що дітям потрібний не тільки заборонний "Едиповий батько", а й реально здатний до виховання, педагогічний, здатний запропонувати й створити сприятливий простір для матері (М. Клейн, Д. Кристєва) і стати безпосереднім джерелом задоволення для дитини (Д. Бенджамін). Більш того, розвивається така теза: що слабшою стає традиційна "маскулінність", то сильніше чоловіки чіпляються за її залишки, вчиняючи всупереч тому, що, власне, вимагає роль батька.

Коли дитина вимогливо ставиться до батька, то він переживає суперечливість, внутрішньо коливаючись між "карикатурою патріарха-деспота", який забороняє ("роби, як я сказав"), і "надмірною" ненькою, яка тотально опікується ("я усе зроблю за тебе").

Безумовно, є чоловіки, які не налякані, не відрікаються від батьківства, не бояться бути суперечливими (добрими і водночас вимогливими), непослідовними у взаєминах з дітьми за різних обставин. Як не парадоксально, але у цих чоловіків у дитинстві могло й не бути батьків, матерів, однак стосовно своїх дітей вони виявляють жалість, терпіння, відповідальність і всіляко прагнуть захистити й підготувати їх до жорстоких реалій сучасного світу.

Чимало є й таких батьків, упевненість яких у своїй владі над дітьми завжди спричиняє руйнівний вплив. Не сильна за інтенсивністю амбівалентність чоловіків, які виконують батьківські функції, має багато позитивних рис. Зокрема, такі батьки люблять своїх дітей, сумніваються, помиляються, страждають, постійно вирішуючи головоломки на зразок "близькість - віддаленість", "близькість - незалежність". Прав