Вікова і педагогічна психологія - Поліщук В.М. - Соціальна ситуація розвитку.

Є бажання встановити з ровесниками оптимальні стосунки, які є динамічним ціле утворюючим чинником для особистісного становлення (особливо на переході від молодшого шкільного до підліткового віку). Здебільшого вони мають пошуковий меркантильний характер, оскільки учні 11-15 років прагнуть само реалізуватися без особливих фізичних і моральних зусиль, тобто шукають найлегші шляхи для задоволення власних потреб.

Основні системи соціальної ситуації розвитку:

1) "підліток - дорослий": формування соціальної зрілості, визначення особливостей перехідного етапу від дитинства до дорослості;

2) "підліток - ровесник": визначення змін у соціальних стосунках із ровесниками; спроби досягти нового статусу, самоствердження; накопичення досвіду між особистісної взаємодії; зростання ролі неформальних груп. '

Спільна ознака для систем: соціальна зрілість відстає від фізіологічної, сила впливу якої в інтервалі 10 (11) - 16 (17) років є різною, зокрема, вона збільшується в період кризи 13 років.

Системи можуть вступати в протиріччя, наприклад:

1) спілкування з дорослими приносить більше задоволення, ніж спілкування з ровесниками, і навпаки;

2) моральні норми і цінності системи "підліток - дорослий" суперечать нормам і цінностям системи "підліток - ровесник".

Провідна діяльність:

1) навчання як вид суспільно корисної діяльності;

2) інтимно-особистісне спілкування (особливо - неформальне).

Різноплановість провідної діяльності свідчить про суперечливу психологічну природу підліткового віку. З одного боку, це перехід від дитинства до дорослості; з іншого - його значний віковий діапазон передбачає різноманітні, часто не передбачувані, діяльнісні прояви, які дають неправомірну підставу називати підлітковий період "важким".

Основні домінанти навчальної діяльності як основного засобу пізнання та самопізнання:

1) розширення зв'язків з навколишнім світом;

2) спілкування з ровесниками;

3) формування позитивного ставлення до учіння;

4) вибірковий характер навчання;

5) вплив об'єктивних і суб'єктивних чинників, які можуть спотворити цінність навчального процесу;

6) проблемність і емоціональність викладу матеріалу вчителем;

7) можливість наукового пошуку, коли успіх сприяє формуванню позитивних емоцій.

Провідні новоутворення

1. Почуття дорослості як суб'єктивне переживання підлітком готовності бути повноправним і рівноправним учасником групи (колективу) та об'єктивна передумова усвідомлення власної індивідуальності:

1) переорієнтація з одних моральних норм на інші, заперечення своєї належності до дітей;

2) відсутність відчуття повноцінної дорослості, хоча є потреба у визнанні себе оточенням як дорослого; наслідування зовнішніх привабливих і зручних ознак дорослості;

3) прояв соціальної активності (бажання допомагати, домагатися справедливості);

4) потяг до самостійності, незалежності, який супроводжується критиканством оточення, особливо батьків;

5) вибіркова критичність свідомості (підліток бачить недоліки в поведінці та діяльності оточення, однак не поспішає узгоджувати власні вимоги до них з вимогами до себе);

6) чутливість до критичної оцінки дорослих, що може супроводжуватися агресивними проявами, або навпаки - апатичними, високий рівень переживань, неадекватна поведінка як результат переоцінки власних можливостей;

7) високий інтерес до протилежної статі (випадки сексуальної розпущеності, як правило, є наслідками деформацій виховання, що з 90-х років XX ст. стало типовим явищем).

Основна детермінанта почуття дорослості: бажання самоствердження, яке має соціальні (спорт, шкільне навчання, суспільно корисна праця тощо) та асоціальні прояви (бійки, бойкот, лихослів'я, елітаризм тощо):

Основні лінії розвитку вступу в дорослість:

1) конфліктна - підліток залишається на рівні статусу молодшого школяра, унаслідок чого домагається розширення передусім прав, а не обов'язків;

2) порівняно безконфліктна (прихована) - розширення дорослими прав і обов'язків підлітка, повага до його самостійності, зміна методів категоричних переконань, наказів на поради і прохання (часто перетворюється на взаємну гру, коли обидва суб'єкти знають взаємну тактику і приховано або відверто насміхаються один з одного);

3) безконфліктна - пригнічення дорослими дитини або, навпаки, безконтрольність.

Друга лінія може мати позитивні (накопичення досвіду між-особистісної взаємодії, уміння знаходити компроміс) і негативні особливості (двозначність, нещирість).

2. Самосвідомість - усвідомлення власних потреб, здібностей, потягів, мотивів, переживань. Основа самосвідомості: здатність відокремлювати себе від системи власної життєдіяльності (усвідомлення себе як особистості). Важливе значення для особистісного становлення має формування власного фізичного образу Я, який домінує в середньому підлітковому віці.

Основна детермінанта самосвідомості - прагнення до самопізнання, зміст якого виявляється в індивідуалізації, групуванні, наслідуванні тощо.

Образ духовного Я є найбільш вагомим у старшому підлітковому віці, тобто у 14 (15) -16 (17) років. Такі тенденції формування самосвідомості пояснюють динаміку інтересу до навчального процесу, який у 4-5 класах нижчий від того, який був у молодшому шкільному віці.

Необхідно відійти від стереотипних узагальнень начебто негативних поведінкових проявів підлітків, наприклад, прагнення до самоізоляції, самотності, що є природним бажанням самостійно осмислити власне буття як важливий чинник формування самосвідомості.

3. Самооцінка - компонент самосвідомості, що включає разом із знаннями про себе оцінку власних здібностей, моральних якостей-і вчинків.

Види самооцінки:

1) адекватна (дозволяє правильно розрахувати власні можливості . в ситуаціях, різних за рівнем труднощів завдань і певних вимог оточення);

2) неадекватна (занижена, завищена).

Критерії самооцінки - оцінні судження та вчинки. Із самооцінкою пов'язані домагання, які спрямовані на реалізацію життєвих перспектив. За Ф. Хоппе (1899-1976), рівень домагань зумовлюється полярними тенденціями: 1) підтриманням власного Я, самооцінки на максимально високому рівні, прагненням досягти успіху; 2) зниженням своїх домагань, бажанням уникнути невдачі, щоб не зашкодити самооцінці.

Домагання залежать також від умінь реально оцінити власні можливості, схвального (несхвального) ставлення оточення.

Особливості самооцінки - егоцентризм, потяг до спілкування, впевненість у собі, образ фізичного Я (уявлення про себе з позиції наявних еталонів про чоловіка або жінку).

Різновиди егоцентризму: "вербальний" пізнання себе та оточення (Ж. Піаже); підлітковий - неадекватна сильна сконцентрованість на власній особистості, що означає переоцінку своїх можливостей, надмірне честолюбство, самовпевненість.

"Афект неадекватності" як характеристика самооцінки - це стійкий негативний емоційний стан, який є наслідком невдач у діяльності і відзначається або їх ігноруванням, або небажанням визнати себе винним. Довготривале перебування в цьому стані потенційно призводить до формування образливості, недовір'я, підозрілості, агресивності тощо.

Особливе місце належить комплексу неповноцінності як суб'єктивному гіперболізованому переживанню власної слабкості і недосконалості (А. Адлер):

1) основна причина виникнення - тілесні дефекти та порівняння себе з дорослими;

2) не є патологією, навпаки - це причина всіх покращень у людині;

3) види: демонстрування переваги як засіб компенсування своїх недоліків (чванство, гонор, самозадоволення) та перебільшення акцентування немічності ("втеча у хворобу");

4) основний результат - невроз.

Типові особистісні утворення підлітків (І.С. Булах):

2) егоцентризм;

2) прагнення до самотності;

3) потреба в самоствердженні;

4) самоаналіз;

5) почуття невпевненості в собі;

6) ідентичність;

7) почуття винятковості;

8) емансипація;

9) прагнення до створення ідеалів;

10) вразливість, мрійливість, комфортність та ін.

Підлітковий вік - це період проектування зрілої людини в суперечливому світі дорослих. Обмін негативним досвідом (у дитячому середовищі, між дорослими, між дорослими та дітьми), який завжди мав несприятливий вагомий вплив на процес особистісного становлення, спричиняється впливом об'єктивних негативних соціально-економічних реалій (безробіття; несвоєчасності виплати заробітних плат, їх мізерності тощо), тобто загострюється суб'єктивна (ненормативна) криза процесу становлення особистості як стан конфлікту із собою, з соціальним оточенням. Як результат, формуються комплекси неповноцінності, меншовартості особливо в умовах порівняння себе з ровесниками з інших, більш успішних, передусім матеріально, суспільних спільнот. І без того складна навчально-виховна ситуація ускладнюється вже звичними з 1940-1950-х років соціальними ризиками: дефіцитом сімейного інтимно-особистісного спілкування, масовою субкультурою, знеціненням тилових чоловічих та жіночих поведінкових і діяльнісних проявів. Напруженості додають нові соціальні ризики, зокрема безконтрольний випуск навчальної літератури сумнівного змісту, коли дійовими особами можуть бути гангстери, злодії, авантюристи тощо.

Для прикладу проілюструємо таку "математичну задачу": через вікно в будинок вдерлися бандити і спрямували на бабусю, яка дивилася телевізор, по два кольти. Однак, бабуся не розгубилися і вихопила з-під дивана чотири кольти. Скільки всього кольтів у бабусі і бандитів?

Або: полісмен переслідує гангстера зі швидкістю 4 км/год. Коли він його наздожене, якщо гангстер втікає зі швидкістю 12 км/год? Коли він його наздожене, якщо обидва біжать у різні боки?

Для формування соціальних ризиків у підлітковому періоді вже існує відповідна база, яка склалася в дошкільному віці (Г.С. Абрамова):

1) психомоторна загальмованість, труднощі у виробленні гальмівних реакцій та заборон в організації поведінки навіть в ігрових ситуаціях;

2) схильність до косметичної брехні, примітивних вигадок як способів виходу з конфліктних ситуацій; імітація відхилень у поведінці ровесників і дорослих;

3) імпульсивність поведінки, запальність, які зумовлюють безпідставні суперечки та бійки;

4) реакції відвертого злісного непослуху та агресивності у відповідь на зауваження, заборони тощо.

Як наслідок, у молодшому шкільному віці формуються подібні явища, які поступово переходять у підлітковий та юнацький вікові періоди, закріплюючись у них у вигляді двох типових груп.

І. Основна група:

1. Мультикове світосприймання": культивується не тільки мультфільмами, а будь-яким фільмом - художнім, документальним, що проповідує культ фізичної зверхності і формує "екранне" бачення реальності, коли можливість осуду чи співпереживання блокується невідповідними реакціями екранних "героїв", унаслідок чого нівелюються моральні цінності. Такі події сприймаються за межею реального буття, оскільки не становлять загрози для особистості і формують образ пасивного глядача, який проймається байдужістю та загостреним почуттям власної недоторканності.

2. Лайливість, брутальність: на оточуючий дітей соціальний фон, рівень культури якого завжди визначався дорослим населенням, яке, на жаль, не цурається активного вжитку ненормативної лексики, поступово нашаровується своєрідний соціальний пласт кінця XX - початку XXI ст. У середніх і старших класах відзначаються два піки цього феномену: у 6-7 класах та 10-11 кл. Небезпека полягає в тому, що лайливі та брутальні слова активно вживають дівчата, що призводить до втрати жіночих проявів поведінки, культивування алкоголізму, наркоманії, куріння тощо. Ненормативна лексика є невід'ємним супутником названих явищ і сприятливими умовами для їх активного впровадження.

3. "Комплекс Шарикова" (A.B. Мудрик, 1992) як вияв примітивізму мислення та поведінки: обмеженість світогляду, егоїзм, духовна пустка, ігнорування оточення заради власних меркантильних інтересів у зв'язку з власною соціальною обмеженістю.

4. "Дофенізм" (A.B. Мудрик, 1992) як крайній вияв байдужості, соціального інфантилізму; вибірковий інтерес до оточення залежно від можливості максимального зиску та "без проблемного" співжиття.

5. Тотальний зиск: розгляд моральних стосунків як товару. Має безпосередній зв'язок з "дофенізмом" і передбачає формування новітніх гобсеків. Його основи закладаються ще в дошкільному віці: феномен "шоколадки": будеш дружити зі мною, то отримаєш її. Духовно спустошує обох контакторів - новітнього гобсека та його партнера.

6. "Доларизація" свідомості (культ іноземної валюти): поклоніння іноземній валюті, що видно насамперед у формах зберігання (аби не була потертою, без плям, не зігнутою навпіл тощо).

7. "Матеріалізація" свідомості: оцінка оточення через матеріальні цінності. Супроводжується зневагою інтелектуальних можливостей людини.

8. Образ "крутого хлопця": культивування спрямованості "під себе", не вникаючи в сутність переживань оточення. Вживання мовних штампів, слів, як правило, іншомовного походження та спотворених способів вимови ("окей", "ковтання" закінчень слів, гугнявіння на зразок перекладачів у "піратській" кіно продукції, демонстративна розв'язність тощо). Характерно, що поняття "крутий" вживається дітьми з дошкільного віку без розуміння змісту, але дитина відчуває, що це "щось таке", що робить її неповторно-зверхньою.

Названі чинники ризику необхідно розглядати в комплексі, їх перелік на цьому не вичерпується: з одного боку, це організовані чинники (телебачення, преса тощо), з іншого - повсякденні настрої населення.

II. Додаткова група (Г.С. Абрамова):

1. Поєднання низької пізнавальної активності та особистісної незрілості.

2. Сенсорна "спрага" у вигляді прагнень до гострих відчуттів і бездумних вражень.

3. Інфантильність суджень, крайня залежність від ситуації поряд із невмінням впливати на неї; не контрольованість поведінки, обумовлена поєднанням інфантильності та агресивності.

4. Підвищений інтерес до сексуальних проблем, алкоголізація, агресія, бродяжництво; низький рівень працездатності, меркантильність інтересів.

5. Негативне ставлення до навчання, епізодичні прогули "нецікавих" уроків, які згодом переростають у системні, що супроводжується бравадою. .

6. Відсутність професійної спрямованості з пошуком найлегшого, часто аморального способу добування грошей.

7. Немотивовані коливання настрою, конфліктності, дратівливості.

8. Втечі з дому через загрозу покарання (Прояв самозахисту).

9. Акцентуація компонентів потягів: інтерес до ситуацій, які складаються з елементів агресивності, жорстокості.

10. Низький рівень власних вольових установок, слабкість функцій самоконтролю та саморегуляції як прояв не сформованості основних передумов пубертатного віку та ін. .

Ця група завжди була характерною для дітей насамперед підліткового віку. Акумулюючи прояви основної групи та посилюючись впливом негативних соціально-економічних реалій, вона стає відверто агресивною.

Названі вікові чинники психічного розвитку є наслідками несприятливої соціалізації, яка закладає моделі безвідповідальної, егоїстичної, меркантильної особистості, тому виховання відповідальності та інших характерологічних альтернатив має здійснюватися через конкретизацію кожного негативного прояву в людини. Необхідно з'ясувати психологічну природу цих вікових чинників і побудувати аргументовану навчально-виховну стратегію й тактику, раціонально їх сприймати; розглядати їх як тенденційне закономірне явище сьогоднішньої соціально-психологічної реальності, що дозволить об'єктивно проаналізувати причини їх виникнення та умови, завдяки яким вони функціонують. З'ясувати психологічний зміст кожного чинника означає насамперед простежити його генезу та вивчити конкретну ситуацію прояву. Ця проблема актуалізує необхідність практичної реалізації вікового індивідуально-психологічного консультування, зокрема батьків, наприклад: їх орієнтацію в природі різноманітних соціальних чинників (реклама, література тощо), оскільки йдеться про моральне становлення особистості.

Вивчення психологічного змісту негативних чинників соціалізації дозволяє розв'язати низку суперечностей у становленні особистості, зокрема:

1) між слабкою орієнтацією дорослих у сучасній віковій соціальній ситуації розвитку підлітків (з урахуванням статевих особливостей) та побудовою навчально-виховного процесу з ними на застарілих уявленнях про їх віковий розвиток;

2) між констатацією в практиці педагогічної діяльності негативних чинників соціалізації і водночас відсутністю стратегії і тактики підходу до них з метою нейтралізації їх впливу;

3) між масовим зображенням чинників ризику в засобах масової комунікації як привабливих та низьким рівнем соціального імунітету до них;

4) між негативними чинниками ризику та низьким рівнем психологічної культури населення.

Важливою умовою становлення особистості підлітка, формування його власної та національної гідності є нейтралізація соціальних чинників ризику в практиці педагогічної діяльності на макро - (держава) і мікро рівнях (сім'я).

Типовою для підліткового віку є прояви полісемантичної (різнопланової) насильницької поведінки, зумовленої такими основними причинами (за I.A. Хозраткуловою):

1. Фрустрація потреби в залежності (підліток не отримує задоволення від сімейного спілкування, його потреба в залежності від близьких людей є блокованою), унаслідок чого формується підозрілість, фасадна самостійність, недовіра до найближчого оточення.

Основні ознаки: дистанційні стосунки з батьками; демонстративна самостійність; недисциплінованість; грубість; емоційна холодність; схильність випробовувати терпіння дорослих; сприйняття насилля як природного елемента між особистісного спілкування.

2. Засвоєння сімейних агресивних і насильницьких моделей поведінки.

Основні ознаки: фізичне покарання в сім'ї як типове явище; батькам властиві інертно-імпульсивні характерологічні риси (агресивність, злісність, підозрілість, схильність командувати, керувати тощо); панування сімейного авторитету сили; насильницька поведінка асоціюється з нормативною формою поведінки.

3. Реакція імітації.

Основні ознаки: підвищена комфортність; демонстративний вияв насилля; оцінювання насильницької поведінки як привабливої; ригідна поведінка.

4. Фрустрація реакції емансипації.

Основні ознаки: часті сварки з приводу захисту власної позиції; втечі з дому.

5. Когнітивні не адаптивні схеми (афірмації).

Основні ознаки: підозрілість; тривожна недовірливість; прагнення переваги.

6. Спотворення ідеалу маскулінності.

Основні ознаки: розцінювання агресивної поведінки як учинків "справжніх чоловіків"; її ідентифікація з мужністю; відверта зневага всього "жіночного" (емоційного, сентиментального тощо).

7. "Шкільний невроз".

Основні ознаки: підвищена стомлюваність; запальність; дратівливість, порушення або зниження апетиту.

8. Маніпулятивна поведінка.

Основні ознаки: зиск від реалізованих насильницьких дій; епізодичне застосування фізичної сили та хизування нею. Розрізняють 3 основні типи поведінкових проявів:

1. Реакція емансипації: прагнення звільнитися від опіки дорослих, ігнорування або неприйняття суспільних цінностей (деклараційна критика, яка не передбачає конкретних пропозицій для їх удосконалення); критика "старомодності" батьків спрямована на вигідне, меркантильне протиставлення молодших і старших поколінь.

2. Реакція групування: бажання зайняти потрібне місце в групі, яке приносило б задоволення від взаємин з ровесниками; створення референтних груп, у яких посилюється власна значущість, самоствердження.

3. Хоббіреакція - сильна захопленість певним видом занять, яка може супроводжуватися ігноруванням шкільних, домашніх обов'язків:

1) лідерська - бажання посісти провідне місце в групі ровесників;

2) егоцентрична - бажання бути в центрі подій, де провідним мотивом е привернення до себе уваги як до виняткової особистості;

3) азартна - спрямованість на матеріальний виграш, яка найчастіше супроводжується асоціальними проявами;

4) інформативна - безцільне, з позиції дорослих, проведення часу (ходили, розмовляли, дивилися), що, однак, є важливим засобом набуття індивідуального та суспільного досвіду між особистісного спілкування.

Традиційно азартно-небезпечними вважаються картярські ігри, однак такими може бути будь-яка гра (доміно, шахи тощо). Очевидно, що азартність залежить від тривалості гри: чим коротша гра; тим більша сила азарту. Тривалі ігри, наприклад шахи, вимагають передусім надмірної концентрації вольового зусилля, інтелектуальної та фізичної зосередженості.

Психолого-педагогічні причини некерованості підлітків:

1) шкільний інформаційний бум, коли відбувається перехід від одного вчителя до декількох, вплив ЗМІ тощо, що припадає на період біологічної перебудови (статеве дозрівання);

2) масштабний інформаційний бум (нинішнім поколінням необхідно набагато менше часу, ніж попереднім, для осмислення сучасної інформації);

3) неврахування дорослими специфічного масштабу часу та життєвого простору дітей, наприклад: ігнорування мінливих соціально-психологічних умов, у яких розгортається дитинство; ситуативне або навмисне невизнання сучасної соціальної ситуації дитячого розвитку;

4) накопичення "дефектів" виховання з дошкільного віку, що призводить до поверховості почуттів, їх швидкого згасання;

5) одностороння спрямованість на навколишній світ, що зумовлюється максимальним зиском, безвідповідальністю, підвищеною тривожністю, недостатньою сформованістю почуття належності до суспільства;

6) інтенсивний фізичний розвиток, який впливає на зниження уваги, самоконтролю, можливість адекватного реагування на педагогічні впливи;

7) перебудова моторики, яка порушує гармонію рухів;

8) посилений інтерес до сексуальних тем, який більше демонструє рівень вихованості найближчого оточення (старші ровесники, дорослі), ніж власного;

9) прагнення швидше досягти статусу дорослого, оскільки принижується власний статус;

10) оволодіння забороненими прийомами захисту і нападу, наслідування асоціальних проявів, спрямованих на досягнення оперативного результату;

11) акцентуація характеру (К. Леонгард): збудливість, тривожність, демонстративність як наслідок наявності комплексів неповноцінності, спричинених передусім сімейним спілкуванням;

12) недостатній розвиток загальних здібностей, коли постійний неуспіх загострює стосунки з оточенням;

13) індиферентна позиція батьків: порушення психологічного контакту з ними, унаслідок чого становлення особистості збігається в часі з необхідністю вирішення морально-психологічних конфліктів;

14) гіперопіка (штучне продовження дитинства), безконтрольність, педагогічна некомпетентність батьків, що давно вже є типовим суспільним явищем, коли дитина, наприклад, стає жертвою профорієнтації;

15) сімейний алкоголізм, побутовий примітивізм, культ речей, а отже, відсутність спілкування передусім із книгою, соціальний інфантилізм;

16) відсутність ранньої діагностики і профілактики відхилень у свідомості та поведінці, що є типовим явищем у практиці педагогічної діяльності.

Становлення характеру в підлітковому віці є домінантою у формуванні світоглядного ставлення до навколишньої дійсності (В.І. Абраменко).

Класифікація "важких" підлітків:

1) неорганізовані (імпульсивні та імпульсивно-боязкі);

2) "перед порушники" ("відсталі", емоційно замкнені, "бродяги", "насуплені");

3) психічно неповноцінні та істеричні (надмірно збудливі, психопати, гіперсексуальні).

Поняття "важкий" не має наукового статусу, тому воно є умовною категорією для позначення проблемних підлітків. Вочевидь, так звана "важкість" підлітків зумовлена "важкістю" найближчого дорослого оточення. На демонстративні негативні поведінкові та діяльнісні прояви суспільство вперше цілеспрямовано Звертає увагу тому, що діти цього віку також уперше цілеспрямовано не бажають погоджуватися зі ставленням до себе на рівні молодшого шкільного віку. Особливу групу складають депривовані підлітки (Я.О. Гошовський).

Батьківська влада в спілкуванні (М. Кле):

1) автократична: неспроможність підлітка висловити власну позицію;

2) авторитарна: підліток бере участь в обговореннях проблем, але батьки залишають право останнього рішення за собою без урахування позиції підлітка;

3) демократична: участь підлітка в обговоренні проблем, самостійне прийняття рішень, однак підліток завжди повідомляє батьків, від яких залежить остаточне рішення;

4) егалітарна: ролі практично недиференційовані, батьки і діти на "рівних" у прийнятті рішень;

5) дозвільна: підліток має впливовішу позицію у формуванні та прийнятті рішень;

6) попускна: підліток самостійно вирішує питання про інформування батьків стосовно своїх рішень;

7) ігноруюча: батьки не знають про рішення підлітка, який не вважає за необхідне інформувати їх.

Оглядова психологічна характеристика деяких типів акцентуацій характеру (за К. Леонгардом):

1. Гіпертимний - постійно піднесений настрій, який періодично змінюється агресивними станами. Конфліктогенні ситуації: необхідність аналізу, виважених оцінок, не поспіху, відповідальності, монотонності, вимушеної самотності. Сприятливі ситуації: робота, яка пов'язана з спілкуванням, численними та поверховими контактами, оперативними рішеннями.

2. Дистимний - домінування негативного настрою, схильність до депресії, зосередженість на несприятливих життєвих явищах. Конфліктогенні ситуації: вимога швидкої орієнтації та зміни способів діяльності, негайного прийняття рішень, нового оточення. Сприятливі ситуації: технічна діяльність, пов'язана з технікою, кресленнями тощо, але не з людьми; робота з тваринами і рослинами, а також праця, яка не потребує спілкування та негайного реагування.

3. Тривожний (боязкий) - постійне відчуття страху. Схильність до власної недооцінки та переоцінки оточення. Конфліктогенні ситуації: висока відповідальність, нові ситуації спілкування з незнайомими людьми, несправедливі звинувачення, розрив стосунків. Сприятливі ситуації: регламентація прав і обов'язків; праця, яка не вимагає самостійного прийняття рішень і спілкування з новими людьми, власного лідерства. 4. Екзальтований - жвавий, нестримний. Конфліктогенні ситуації: блокування власних почуттів та емоцій. Сприятливі ситуації: радість, невимушеність.

Відома інша, клінічна класифікація (А.Є. Лічко, 1926-1996): гіпертимний, гіпертимно-нестійкий, циклоїдний, лабільний, астено-невротичний, сенситивний, психастенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, конформний, надпунктуальний, застряглий.

Їх окремі характеристики:

1. Застряглий - тривалий час пам'ятає образи. Живе минулим, має бійцівські якості, честолюбний. Конфліктогенні ситуації: несправедлива образа, ревність, підозрілість, надмірна вимогливість до оточення. Сприятливі ситуації: заохочення, визнання високої оцінки, персональних заслуг.

2. Надпунктуальний - гіпертрофоване ставлення до порядку, пунктуальності. Охайний, совісний. Конфліктогенні ситуації: вимога нестандартного підходу, швидкого реагування, оперативного прийняття рішень. Сприятливі ситуації: можливість скласти особистий план роботи; стабільні обставини, звичні та жорсткі вимоги, звичне оточення.

3. Лабільний - мінливість настрою, що визначається особливостями конкретної ситуації. Конфліктогенні ситуації: позитивний настрій (як гіпертимний), негативний настрій (як дистимний). Сприятливі ситуації: можливість створення індивідуального стилю діяльності і динамічного режиму праці. "Чисті" типи, як правило, не зустрічаються. Здебільшого це змішані форми: а) проміжні як результат одночасного розвитку кількох рис; б) амальгамні - нашарування нових характерологічних рис на вже сформовану структуру характеру. Чинники акцентуацій характеру (М.В. Савчин):

1) особливості сімейного виховання;

2) перешкоди в діяльності;

3) когнітивна криза як наслідок суперечності між розширенням сфер діяльності, взаєминами підлітка з оточенням та рівнем власної психологічної компетентності;

4) дисгармонійність образу Я: виникнення комплексу неповноцінності;

5) не сформованість стійких інтересів, соціальних потреб, норм, Невміння адекватно задовольнити актуальні потреби;

6) спадкові ознаки (тип нервової системи, захворювання нервової системи, фізичні вади, хвороби).

Ознаки творчого мислення (М.В. Савчин):

1) оригінальність думки, здатність давати відповіді, які суттєво відрізняються від звичних;

2) велика кількість думок, ідей, які виникають за одиницю часу;

3) сприйнятливість до проблем, чутливість до суттєвого;

4) доцільне, а не випадкове, здійснення розумових дій;

5) здатність Виявляти нові, незвичні функції об'єкта чи його частини;

6) гнучкість міркувань, коли можна легко відхилятися від звичного способу розв'язування завдання, долаючи "бар'єр минулого досвіду";

7) здатність самостійно відкривати нові думки. Бар'єри для творчого мислення (Г. Ліндсей):

1) схильність до конформізму, прагнення у творчості бути схожим на інших людей і не виділятися між ними;

2) боязнь бути "білою вороною", здаватися нерозумним, смішним;

3) боязнь бути екстравагантним, агресивним, розкритикованим;

4) боязнь помсти від того, кого критикують;

5) завищена оцінка значущості власних ідей;

6) висока тривожність як причина невпевненості у власних силах;

7) конкуренція критичного (виявлення недоліків в інших) і творчого мислення.