Вікова психологія - Павелків Р.В. - Розвиток мислення

На початку раннього дитинства у дитини вперше з'являються дії, які можна вважати ознаками мисленнєвого процесу, - використання зв'язку між предметами для досягнення мети. Але подібні дії можливі лише в найпростіших випадках, коли предмети вже пов'язані між собою. Важливим є те, що вона вчиться виконувати ті дії, де необхідно кожного разу по-новому зв'язувати між собою роз'єднані предмети, - це співвідносні і знаряддєві дії.

Перехід від використання готових зв'язків, запропонованих дорослими, до їх встановлення - важлива сходинка в розвитку дитячого мислення. На перших порах встановлення нових зв'язків відбувається шляхом практичних спроб, причому часто випадкових.

Мислення дитини, яке здійснюється за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій, називається наочно-дієвим. Зовнішні орієнтувальні дії слугують вихідним пунктом для утворення внутрішніх психічних дій. Вже в межах раннього дитинства у дитини виникають мисленнєві дії, які виконуються "в умі", без зовнішніх спроб. Дитина діє не з реальними предметами, а з образами, уявленнями про предмети і способи їх використання. Мислення дитини, в якому розв'язання задачі відбувається в результаті внутрішніх дій з образами, називається наочно-образним.

Значне місце в розвитку мислення дітей раннього віку займає формування узагальнень - мисленнєвого об'єднання предметів чи дій, які мають спільні ознаки.

Узагальнення предметів за їх функцією спочатку виникає в дії, а потім закріплюється в слові. Першими носіями узагальнення стають предмети-знаряддя. Засвоївши спосіб дії за допомогою того чи іншого знаряддя (ложки, олівця), дитина намагається використовувати це знаряддя в різноманітних ситуаціях, виокремлює його узагальнене значення для розв'язання певного роду задач. Водночас у знарядді виокремлюються ті ознаки, які важливі для його використання, інші відступають на задній план.

У дітей раннього віку назва предмета іноді дуже тісно пов'язана з його функцією. Тому, зіштовхуючись з новим предметом, який дорослі називають знайомим словом, дитина може намагатися використати цей предмет відповідним чином у будь-якому випадку.

Виникнення знакової функції

В ранньому віці дитина активно починає користуватися не тільки предметами, але й їх замінниками і на підставі цього поступово засвоювати зв'язок між позначенням та тим, що воно означає. Так, у грі дитина може використовувати паличку замість ложки чи олівця. Знакова функція засвоюється дитиною через спілкування з дорослим, однак вона ж суб'єктивно відкривається їм через власну активність і включеність у дію заміщення.

На третьому році в розумовому розвитку дитини відбувається важливе зрушення, яке має велике значення для наступного оволодіння складнішими формами мислення і новими видами діяльності, - починає формуватися знакова (або символічна) функція свідомості. Вона полягає в можливості використовувати один об'єкт як замінник іншого. При цьому замість дій з предметами виконуються дії з їх замінниками, результат же відноситься до самих предметів.

Найважливішою системою знаків є мова. У розвинених формах мислення словесні міркування дають людині можливість розв'язувати різноманітні задачі, замінюючи дії з реальними предметами діями з їх образами. Такими формами мислення діти раннього віку ще не володіють. Коли вони приступають до розв'язання будь-якої задачі, то не можуть сформулювати словесно, що будуть робити. Слово для дворічної дитини ще не стало знаком, замінником предмета чи дії, а виступає однією з властивостей, притаманних предмету і від нього невіддільних.

Знакова функція розвивається спочатку в зв'язку з практичною діяльністю, і лише потім переноситься на вживання слів, дає дитині можливість думати словами. Передумовою виникнення знакової функції слугує оволодіння предметними діями і наступне відділення дії від предмету. Коли дія починає виконуватися без предмета чи з предметом, який їй не відповідає, вона втрачає своє практичне значення і перетворюється в зображення, позначення реальної дії. Вслід за позначенням дії виникає і позначення предмету, заміщення одного предмета іншим.

Знакова функція не відкривається, а засвоюється дитиною. І зразки заміщень, і зразки ігрових перейменувань предметів дає дорослий. Але засвоєння відбувається тільки у випадку, якщо воно підготовлене розвитком власної діяльності дитини (яка також спрямовується дорослими).

Розвиток знакової функції впливає на мислення дитини. Поряд з уявленнями про реальні дії як з реальними речами вона починає використовувати в наочно-образному мисленні й образи, що позначають ці дії і речі та виділяють в них саме ті сторони, які важливі для розв'язання конкретної задачі.

Таким чином, особливістю розвитку мислення в ранньому дитинстві є те, що різні його сторони - розвиток наочно-дійового і наочно-образного мислення, формування узагальнень, з одного боку, і засвоєння знакової функції свідомості - з іншого, поки ще непов'язані між собою. Тільки пізніше, у дошкільному віці, ці сторони поєднаються, створюючи основу для оволодіння складнішими формами мислення.

Розвиток уяви і пам'яті

Зародження знакової функції є одночасно і зародженням уяви дитини. Встановлюючи зв'язки між замінником і позначуваним предметом, дитина вперше має можливість уявляти те, про що їй розповідає дорослий, або те, що зображено на малюнку. Уява виступає радше як механізм, а не як активна діяльність: вона виникає мимовільно, під впливом інтересу та емоцій.

В ранньому віці пам'ять дитини розвивається надзвичайно інтенсивно. За перші три роки дитина засвоює дії, які орієнтують її у власній тілесній активності стосовно самого себе і до навколишнього світу. За цей час дитина проходить шлях від безсловесного новородженого до людини, що говорить: варто згадати так званий сенситивний період розвитку мови ( від 1-го року 6 міс. до 3 років), коли діти оволодівають рідною мовою.

У засвоєнні початкового досвіду беруть участь рухова, емоційна та образна пам'ять, переважають рухова й емоційна пам'ять. Дитина краще запам'ятовує власні рухи, дії, переживання.

Пам'ять стає провідною функцією, вона бере участь у розвитку всіх видів пізнання. Вона повністю мимовільна: жодних спеціальних дій з метою запам'ятати чи пригадати що-небудь дитина не виконує. Діти раннього віку, яким багато читають, нерідко запам'ятовують довгі вірші і казки. Таке запам'ятовування не свідчить про загальний розумовий розвиток дитини, про індивідуальні особливості її пам'яті, а є результатом загальної пластичності нервової системи, мозку, властивої всім дітям раннього віку.

Все багатство трансформацій, що відбуваються в природному, предметному і соціальному середовищі, визначає розвиток пам'яті. На основі оволодіння людськими діями і мовою та через соціальні відносини з'являються основи, які збагачують і олюднюють пам'ять. Саме в ранньому віці дитина вступає на шлях розвитку власне людської пам'яті. До трьох років спогади про самого себе і про оточення, зазвичай, не зберігаються, оскільки до цього часу дитина не може розглядати послідовність подій у контексті руху часу життя, в єдності і тотожності "я".

Центральним новоутворенням віку є виникнення у дитини свідомості, яка виступає для інших у вигляді власного "Я". Вона з'являється приблизно до 3-х років. Дитина вперше починає протиставляти свої самостійні дії спільним діям з дорослим: наприклад, бере ложку і хоче їсти сама, протестуючи проти того, щоб її годували. З єдності дитина-дорослий дитина починає виділяти власне "Я".