Вікова психологія - Павелків Р.В. - 12.8. Типології особистості в період старості

Характеристика особистісних змін у період старості дуже часто пов'язана з відтворенням негативних властивостей, які складають специфічний "психологічний портрет". Як правило, йдеться про зниження самооцінки, невпевненість у собі, незадоволеність собою; страхи самотності, безпорадності, бідності та смерті; дратівливість, відлюдкуватість, песимізм, зниження інтересу до нового і як наслідок - егоїзм, егоцентризм, надто підвищена увага до свого тіла, які зумовлюють дріб'язковість, скупість, знижену ініціативність людей похилого віку.

Фундаментальні дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених свідчать про багатоманітність проявів позитивного ставлення літніх людей до життя, соціального оточення і самих себе. К.І.Чуковський писав у своєму щоденнику: "Ніколи я не знав, що так радісно бути старим, з кожним днем мої думки стають добрішими і світлішими".

В старості важливі не лише зміни, які відбуваються з людиною, але й ставлення людини до цих змін. Ф.Гізе виокремлює три типи особистості літньої людини і ставлення до старості:

1. Негативіст. Людина похилого віку, яка заперечує прояви власного старіння та немічності.

2. Екстравертований. Людина, що визнає настання старості, яка ідентифікується в процесі спостереження за навколишнім світом, особливо після виходу на пенсію (спостереження за молоддю, відчуття відмінності поглядів і інтересів у представників різних поколінь, смерть рідних і друзів, зміна становища в сім'ї, інновації в галузі техніки та соціального життя).

3. Інтровертований. Особистість, яка надзвичайно болісно переживає процес старіння, характеризується послабленням інтересу до нового, пожвавленням спогадів про минуле, цікавістю до питань метафізики, ослабленням емоцій та сексуальних проявів, вираженим прагненням до спокою.

Дуже цікавою є класифікація соціально-психологічних типів старості І.С.Кона, побудована на основі визначення залежності кожного типу від специфіки діяльності, до якої залучається особистість.

1. Активна, творча старість, коли людина після виходу на пенсію продовжує брати участь у громадському житті, вихованні молоді тощо.

2. Старість з оптимальною соціальною і психологічною пристосованістю, коли енергія літньої людини спрямована на влаштування власного життя - матеріальне благополуччя, відпочинок, розваги та самоосвіта - сфери життя, для яких раніше не вистачало часу.

3. "Жіночий" тип старіння. В цьому випадку основним центром активності літньої людини стає сім'я (хатня робота, сімейні проблеми, виховання онуків). Так як кількість домашніх турбот ніколи не зменшується, представники даного типу не мають часу сумувати і впадати в депресивні стани, але задоволеність життям у них нижча, ніж у двох попередніх групах.

4. "Чоловічий" тип старіння. Представники даного типу отримують моральне задоволення та відчуття наповненості життя, піклуючись про власне здоров'я, що стимулює різні види активності. Однак, в цьому випадку людина може концентруватися на реальних (а також удаваних) хворобах, характеризується підвищеною тривожністю.

Ці чотири типи І.С.Кон визначає як психологічно благополучні, однак, існують також і негативні типи розвитку в старості. Наприклад, дратівливі люди похилого віку, що демонструють постійну незадоволеність навколишнім світом, прискіпливо критикують оточуючих, повчають та висловлюють безпідставні претензії. Інший варіант негативного прояву старості - розчаровані в собі і власному житті, самотні та засмучені люди. Вони постійно звинувачують себе за втрачені можливості, нездатні позбутися негативних спогадів стосовно допущених життєвих помилок.

Популярною в психологічній літературі є класифікація, запропонована Д.Б.Бромлей. Вона виокремлює п'ять типів пристосування особистості до старості:

1. Конструктивний тип, коли літні люди внутрішньо врівноважені, мають гарний настрій, задоволені емоційними контактами з навколишнім світом.

2. Залежний тип. Людина, яка є залежною від партнера чи дітей, має низький рівень домагань, завдяки чому, з великою охотою припиняє професійну діяльність.

3. Захисний тип, для якого характерні надмірна емоційна стриманість, прямолінійність вчинків та звичок, прагнення до самозабезпечення, небажання приймати допомогу інших людей. Люди, які мають захисне ставлення до старості зі значними труднощами (при зовнішньому тиску), залишають професійну діяльність.

4. Агресивно-звинувачувальний тип. Люди з таким ставленням агресивні та дратівливі, прагнуть перекласти відповідальність за власні невдачі на інших людей, не зовсім адекватно оцінюють навколишній світ. Вони характеризуються гострими реакціями страху, відмовляються прийняти свою старість, з тривогою відзначають поступову втрату життєвих сил. Ці властивості поєднуються з ворожим ставленням до молодих людей, яке іноді переноситься на весь "новий та ворожий світ". Такий бунт проти власної старості парадоксально поєднується з сильним страхом смерті.

5. Самозвинувачувальний тип. Представники даного типу намагаються уникати спогадів, оскільки в їхньому житті було багато невдач та труднощів. Вони пасивні, не бунтують проти власної старості, покірно приймають будь-які життєві зміни. Неможливість задовольнити потребу в любові є причиною виникнення депресій та претензій до себе. Завершення життя сприймається такими людьми як звільнення від страждань.

Варто зазначити, що запропоновані типи старості не можуть описати широке різноманіття проявів поведінки, спілкування, діяльності літніх людей. Класифікації мають орієнтовний характер, щоб скласти певну базу для конкретної (дослідницької і практичної) роботи з людьми похилого віку.