Вікова психологія - Савчин М.В. - Розлади інтелекту дорослої людини

Розвинений інтелект дорослої людини є передумовою її особистої волі та самодостатності, не допускає маніпулювання собою. Володіючи ним, людина швидко приймає рішення, чітко висловлює свої думки, легко пристосовується до нової ситуації, глибоко засвоює домінуючу систему цінностей. Інтелект дорослої людини характеризують: особливості його структури та функціонування в умовах професійної діяльності (феномен "компетентності"); неординарні інтелектуальні досягнення (феномен "таланту", у літніх людей - феномен "мудрості"); ментальний (розумовий) досвід.

Особливості інтелекту визначаються зв'язками між вербальними та невербальними складовими, здатністю особистості до логічного мислення, рівнем розвитку пізнавальних функцій, зокрема обсягом оперативної пам'яті та стійкістю уваги. Характеризується він і нижчим рівнем функціонування інтелектуальних здібностей, стабілізацією пізнавальних стилів та розумових репрезентацій. Когнітивний досвід дорослої людини вже не розширюється. Не оволодіває вона новими когнітивними схемами, у неї міцно зафіксовані уявлення та перцептивні образи про об'єкти, стабільні поняттєві структури.

У дорослому віці чітко окреслюється простір розмірковування - до глибоких роздумів її спонукають життєві, іноді професійні та пізнавальні проблеми. Стабілізується досвід розмірковування, в якому найчастіше актуалізується мимовільний інтелектуальний котроль, рідко - довільний. У процесі розумової діяльності не завжди враховуються знання свого інтелекту. Стійкою є пізнавальна позиція. Вона відкрита або закрита.

Інтелектуальні здібності вже не розвиваються, а дивергентні навіть знижуються. Дорослий стає менш креативним (рідше породжує оригінальні ідеї, не відмовляється від непродуктивного інтелектуального досвіду), стійкими стають пізнавальні стилі, стилі кодування інформації (слуховий, зоровий, моторний, чуттєво-емоційний) та її опрацювання (полезалежний - поленезалежний, когнітивна простота - когнітивна складність, імпульсивність - рефлексивність, аналітичність - синтетичність). Фіксованими є інтелектуальний стиль (ненормативний, нормативний, оцінний), стилі бачення дійсності (емпіричний, раціональний, метафоричний) та способи репрезентації дійсності (через дію, образ чи слово). Дорослі не послуговуються досвідом, який суперечить їх знанням.

Загалом функціонування інтелекту дорослої людини пов'язане з особливостями самосвідомості (усвідомлення мети інтелектуальної діяльності, актуалізація інтелектуальної рефлексії, інтелектуальної саморегуляції), спонукальної сфери (пізнавальні потреби, життєві та професійні інтереси) та емоційно-вольової (життєвий оптимізм чи песимізм, спосіб життя визначають актуалізацію інтелектуального потенціалу людини). Індивідуальні особливості інтелекту дорослої людини зумовлені розвитком здібностей, професійною діяльністю, стилем життя, духовними осягненнями.

Розлади інтелекту дорослої людини

Інтелектуальна діяльність дорослої людини не завжди відбувається ефективно, іноді супроводжується пізнавальними труднощами, загальними і конкретними розладами інтелекту. Серед найпоширеніших загальних розладів інтелекту виокремлюють:

1) труднощі при формуванні проблемного простору (зосередженість на повсякденних проблемах);

2) неспроможність визначати можливості розв'язання проблем (негативне сприйняття і розуміння проблеми, недостатня компетентність у її розв'язанні);

3) дефіцит уваги чи гіперреактивність;

4) недостатнє опанування своїх емоцій. Сильні негативні емоції зменшують диференційованість пошуку розв'язку (внаслідок інформаційної обмеженості, недиференційованих спроб розв'язування), ускладнюють проблему (за рахунок перенасичення емоціями проблемної ситуації) і погіршують координацію процесу розв'язування (думки "розпадаються", утворюють замкнуте коло, орієнтуються більше на ситуацію, ніж на мету, втрачають гнучкість і стають безсистемними);

5) нерозвиненість навичок виконання прийнятого рішення.

Конкретними розладами інтелектуальної діяльності є:

1) когнітивні розлади (неадекватність процесів перероблення інформації: фіксування уваги, пам'яті, утворення понять), що спричиняють недооцінювання реальності, пізнавальні галюцинації;

2) формальні розлади мислення (безсистемність, розірваність, асоціальність мислення, застрягання на діях, схильність до неологізмів, спотворене уявлення про ситуацію, нелогічні висновки);

3) змістові розлади мислення (побудова мислення на помилкових настановах, недооцінювання і переоцінювання аргументів, що спричиняють помилкові висновки);

4) недостатня системна регуляція (аналіз і синтез інформації, планування мисленнєвих актів, узагальнення досвіду, самоінструктування, рефлексія);

5) недостатня здатність до утворення понять (обмеженість когнітивної структурованості, неадекватний когнітивний, пізнавальний, епістемологічний стилі).

Занепад розуму спричинює і бездуховність, що проявляється в помилковому знанні, небаченні всезагаль-ного сущого, гріховних помислах. Із цим пов'язані затьмарення, розбещеність розуму, незнання. Подібно діють гіпертрофована підвладність людини розуму, намагання доводити все ним, підпорядкування логіці з недооцінюванням любові, каяття, очищення розуму подвижництвом .

Багатьом людям бракує не лише пристойної освіти, а й внутрішньої цілісності і душевного здоров'я, чого жодна освіта дати не може.

Загалом розвиток інтелекту передбачає вдосконалення трьох способів репрезентації дійсності (через дію, образ і слово) та інтеграцію різних форм суб'єктивного відображення подій (різних модальностей досвіду, співвіднесеності актуального досвіду з минулим і майбутнім).