Вікова психологія - Савчин М.В. - Стосунки старих людей з рідними

Основною особливістю інтелекту людей на схилі літ є набуття мудрості - властивості цілісної особистості, розум якої поєднаний з духовністю і доброчинністю.

Невипадково ще давні греки цей період життя назвали "акме", що означає вершина, вища міра чогось, момент найбільшого розквіту людської мудрості. Мудрою людина може стати і до настання старості.

Загальними критеріями мудрості є:

-витончене і глибоке проникнення розуму в суть життя, сесн розвитку людини, актуальність її важливих проблем;

- продуктивні, розважливі міркування, поради і трактування, які стосуються складних життєвих ситуацій, володіння експертними (які забезпечують мотивовані й адекватні оцінки, глибокі висновки) знаннями, заснованими на багатому життєвому досвіді.

До спеціальних критеріїв мудрості належать:

- багатий і корисний для інших людей досвід (знання фактів, що стосуються різних життєвих ситуацій);

- масштабне знання стратегій життя людини, уміння зріло міркувати про вічні і тимчасові людські проблеми, давати обґрунтовані й корисні поради;

- контекстуальність знання (мудра особистість враховує те, що людина живе у різних суспільних, культурних, історичних умовах, перебуває на певному рівні індивідуального розвитку);

- відносність знання (для різних людей і різних соціальних груп важливими є різні цінності, цілі, пріоритети, стилі та способи життя);

- недовизначеність знання. Це означає, що розуміння проблем людини вимагає врахування індетермінованості (відсутності однозначних причинних зв'язків між явищами) та непередбачуваності життя, які зумовлюють різні способи керування ним. Індивід ніколи не може знати все про проблему, про минуле і майбутнє, для нього будь-яке розв'язання особистої проблеми завжди є недовизначеним.

Для мудрої людини світ наповнений таємницями, неочікуваністю. Вона володіє даром передбачення, відчуває близькість неочікуваного. Усвідомлення непередбачуваності життя не означає її власної невизначеності, неосмисленого ставлення до свого життєвого шляху. Навпаки, мудра людина здатна вперто протидіяти неочікуваним обставинам, наполегливо наближатися до вищої мети - віри, любові, надії, добра і досконалості.

Мудрій людині, крім усвідомлених, логічно вибудуваних знань, притаманні й неусвідомлені, інтуїтивні, логічно не пов'язані знання (про життєві випадковості й непомітні зміни, які є передвісниками глобальних змін).

Збагачена роками людина реалізує свою мудрість передусім у взаємодії з молодшим поколінням, що робить її дні осмисленими, значущими і цікавими, вселяє їй упевненість у недаремності життя.

Значення сім'ї для людини похилого віку

З певного віку непересічною цінністю для людини стає сім'я, задля єдності і благополуччя якої вона живе і працює, обстановка в якій може додавати їй сил і відчуття усіх барв життя або пригнічувати, кидати її в депресивні стани. Особливо важливе значення має сім'я для людей похилого віку, хоч багато з них зустрічають свою старість одинокими.

Стосунки старих людей з рідними

Багато старих людей в сімейних стосунках прагнуть поєднувати свободу й активність. У багатьох західних країнах вони надають перевагу незалежному життю, вважаючи важливим, щоб діти або близькі родичі мешкали неподалік. Майже у 80% випадків батьки живуть з одним зі своїх рідних на відстані, яку можна подолати за 30 хв.

Цінність сімейної підтримки залежить від соціального стану сім'ї. Згідно з дослідженнями шведського психолога Пітера Сандстрома (нар. 1939), географічна віддаленість між літніми людьми та їхніми родичами є звичною переважно для представників середнього класу, менше - для робітників. Ймовірно, спричинене це неоднаковими матеріальними можливостями.

Загалом, старі люди більше прагнуть активної взаємодії з членами сім'ї, а усамітнення забезпечує їм особистіс-ну свободу. Сім'я для них є опорою. Однак не завжди сім'я здатна вирішити їхні проблеми. Нерідко опікуни є також уже немолодими людьми (одне із подружжя) або людьми зрілого дорослого віку (діти). їх переслідують свої проблеми, в багатьох ослаблене здоров'я. Тому інколи люди старого віку відчувають розчарування через нереалізовані сподівання, що може зруйнувати стосунки в родині.

У зв'язку зі зниженням рівня народжуваності літні люди мають менше родичів, від яких можуть очікувати підтримки. В такому разі їхнє становище значною мірою залежить від рівня пенсійного забезпечення та добробуту в державі.

Великою радістю на старості є онуки і правнуки. У багатьох бабусь і дідусів налагоджуються з ними дружні стосунки. Ці стосунки часто відіграють домінуючу роль у спонукальній сфері людей похилого віку, дають їм відчуття особистісного та сімейного оновлення, вносять різноманітність у їхнє життя, надають йому сенсу, є ознакою довголіття, яким можна гордитися. Дідусі і бабусі виконують важливі соціальні ролі, які мають різну мотиваційну спрямованість:

1) присутність. Зумовлена прагненням бабусі і дідуся створити спокійну обстановку, особливо за наявності загрози розпаду сім'ї. Вони намагаються зберегти стабільність у родині, стримуючи внутрішні конфлікти;

2) сімейна "національна гвардія". Деякі бабусі і дідусі охоче беруть активну участь у житті родини, віддаючи себе вихованню підростаючого покоління;

3) арбітри. Бабусі і дідусі прагнуть зберегти сімейні духовні цінності, підтримувати цілісність, спадкоємну єдність родини, намагаються владнати конфлікти між своїми дорослими дітьми і внуками, вважаючи, що мають більше досвіду та можуть подивитись на проблему збоку;

4) зберігачі сімейної історії. Багато бабусь і дідусів, дбаючи про наступність між поколіннями, передають онукам сімейну спадщину і традиції.

Кожна з цих ролей може бути реальною чи символічною, що залежить від родинних традицій, старань і умінь літніх людей реалізувати задумане, зацікавленості, уважності представників молодших поколінь до цих питань.

Подружні стосунки людей у старості. Подружні стосунки людей похилого віку, як правило, стають теплішими, оскільки багатьох із них тривожить похмура (у фінансовому, емоційному аспектах) перспектива життя. Вони часто думають про власну смерть, з гіркотою очікують її наближення. Але, мабуть, найбільше їх тривожить можливість овдовіти. Переживання втрати залежить від того, наскільки сподіваною вона була. Так, стрес від смерті людини, яка тривалий час хворіла, може бути меншим, ніж від несподіваної смерті. Крім того, у літніх людей реакція на втрату шлюбного партнера менш гостра, ніж у молодих, оскільки вони є психологічно більш підготовленими до цього. Як свідчать дослідження, 20% овдовілих дуже важко переживають утрату, а в їхніх стосунках з оточенням усе більше помітні негативні прояви.

Жінки легше переживають утрату партнера, одинокість, оскільки більш призвичаєні до самообслуговування, налагоджують стосунки, активно поринають у релігію. Попри те що овдовілі чоловіки краще забезпечені фінансово, що дає їм більше можливостей одружитися знову, вони менше, ніж жінки, здатні стежити за собою, і це робить проблематичним їх побут, слабоконтрольованими емоції та поведінку, посилює залежність від родини тощо.

Сексуальність і старіння людей. Проблема сексуальних стосунків у старості малодосліджена. Відомо, що відкритий інтерес до сексу знижується після 50 років. Частково це зумовлене громадською думкою, за якою секс вважається прерогативою молодих, а старих людей, які хочуть мати сексуальні стосунки, сприймають з насмішкою.

Складність дослідження сексуальності у старості спричинена ефектом Когорти, який проявляється у тому, що літнім людям незвично розмовляти про секс Та відомо, що сексуально активні люди похилого віку відчувають досить велике задоволення незалежно від того, який вид сексу собі дозволяють.

Сексуальні стосунки у старості залежать від можливостей людей у пошуку партнера. Оскільки жінки переважно живуть довше за чоловіків, то їхні шанси щодо гетеросексуальних контактів зменшуються, сексуальна активність знижується не через втрату фізичних можливостей, а через відсутність партнера. Для чоловіків найбільшими проблемами є нездатність підтримувати ерекцію і обмаль фізичних сил для статевого контакту. Згідно з дослідженнями, 10-20% літніх чоловіків та 35% жінок не мають сексуального життя. Актуальною для них є проблема лікування захворювань, які впливають на сексуальну активність. Лікарі нерідко недооцінюють або ігнорують сексуальність людей цього віку, через що сексуальні розлади у них залишаються не вилікуваними.

Збереження якнайдовше сексуальної активності є могутнім чинником для підтримання життєвого тонусу старої людини.