Вікова психологія - Сергеєнкова О.П. - Побудова родинних взаємин людиною раннього дорослого віку

Хоча багато граней дорослої ідентичності може сформуватися уже на початку дорослості, іншим її граням ще тільки належить оформлятись.

Г.Крайг

Започатковані у юності пошуки ідентичності тривають і в ранній дорослості. Завершення професійного навчання та початок трудової діяльності визначають професійну ідентичність, а налагодження близьких взаємин з протилежною статтю викликає активізацію родинної ідентичності особистості. Якщо у молодої людини нема відчуття того, що вона зайнята своє справою чи має благополучну родину, то натомість приходить переживання незавершеності, незбалансованості життя.

Формування ідентичності стає підґрунтям для вирішення центрального завдання психіки людини раннього дорослого віку - самореалізації.

Самореалізація - конструктивне виявлення та втілення людиною свого особистісного потенціалу, його розвиток та збагачення

За З.Фройдом, самореалізація - це вміння любити і трудитись. Відповідно, успішність життєвого шляху людини раннього дорослого віку здебільшого визначається самореалізацією в двох важливих напрямках - професійному та родинному.

Еріксон тісно пов'язує досягнення ідентичності в дорослості з розвитком близьких взаємин з друзями, дружиною чи чоловіком.

Близькість - тип тісних позитивних емоційних стосунків особистості з іншою людиною, що приносить взаємне задоволення, сприяє формуванню ідентичності та збереженню індивідуальності

Психолог наголошує, що неспроможність до встановлення особистістю близькості впродовж раннього дорослого віку викликає почуття самотності, пригніченості, підозрілості та ускладнює соціальну адаптацію.

Найсприятливішим підґрунтям для встановлення близьких взаємин з особами протилежної статі є почуття закоханості й кохання. Американський психолог Р.Стернберг, автор відомої трикомпонентної теорії кохання, вважає, що дане почуття характеризується наявністю трьох складових:

Рис. 3.38. Компоненти кохання за Стернбергом

В залежності від наявності у людини цих складових компонентів існують такі різновиди почуттів:

Таблиця 3.3. Різновиди кохання за теорією Р.Стернберга

У таблиці позначка " + " означає наявність компоненту, " - " - його відсутність.

Дані різновиди є межовими випадками, що фігурують у теорії Стернберга, а більшість реальних стосунків є проміжними між цими різновидами. Показовим є існування значної кількості варіацій почуттів та людських стосунків, що випливає з теорії Стернберга.

Кохання, тим паче взаємне, може стати потужним стимулом для формування пари. Однак вчені, що досліджували розповсюджений під час ранньої дорослості процес зближення чоловіка та жінки, виявляли зовсім різні його механізми.

Рис. 3.39. Підходи щодо тлумачення механізмів утворення пари

Так, засновник психоаналітичної теорії спирається на припущення щодо перенесення дитячого потягу до одного з батьків на партнера в дорослості. Отже, на основі складного несвідомого переносу хлопець шукає собі дівчину, схожу на його матір, а дівчина нареченого, що нагадує їй батька.

Згідно теорії Уінча процес зближення молодих людей відбувається на основі добре відомого принципу про притягування протилежностей. Відповідно, владного чоловіка привабить спокійна, поступлива жінка, а м'який чоловік шукатиме енергійну та рішучу жінку.

Альтернативу попередній теорії становлять дослідження Сентерса, який, надаючи першочергової уваги потребам потенційної пари, визначає механізмом зближення молодих людей схожість чи доповнення потреб.

Формування пари є початком для подальшого розвитку взаємин. Те, наскільки успішно ці взаємини складуться, залежить від результатів взаємної триетапної фільтрації переваг та недоліків молодих людей:

Рис. 3.40. Етапи фільтрації якостей партнера

Американський психолог Б.Мурштейн вважає, що підбір шлюбного партнера вмотивований прагненням кожного з пари зробити найкраще придбання з усіх можливих варіантів. Цим і зумовлюється триетапна фільтрація переваг та недоліків молодих людей в ході їх зближення. Якщо перше враження під час знайомства є сприятливим, пара переходить до подальшого вивчення більш глибинних особистісних якостей один одного під час залицяння. По мірі з'ясування узгодженості інтересів, цінностей чоловіка та жінки, вони продовжують зближення з метою виявлення рольової сумісності в незареєстрованому чи офіційному шлюбі.

Внаслідок більш лояльного ставлення суспільства багато сучасних молодих пар не поспішає офіційно реєструвати стосунки, а обирає громадянський шлюб. Різниця між ним та зареєстрованим шлюбом виявляється у ступені свободи, відповідності, взаємодомовленості та юридичної захищеності.

Рішення пари одружитись може бути вмотивоване різними чинниками. Найбільш типовими з них є:

Так званий громадянський шлюб

Рис. 3.41. Типові мотиви одруження

Серед тих, хто одружився через кохання і спільність поглядів, максимальна кількість задоволених шлюбом і мінімальна - незадоволених. С.М. Костроміна

Кожен із шлюбних партнерів може керуватися декількома мотивами, наприклад, чоловік прагне налагодити близькість з жінкою в шлюбі, яка ще й буде турботливою господинею, як його мати. Жінка відчуває пристрасть до обранця, і також її приваблюють його чималі статки. Тому зазвичай одруження є полімотивованим кроком для обох шлюбних партнерів, але важливо, щоб ці мотиви були узгодженими. Найбільш сприятливими для шлюбного союзу є мотиви взаємного кохання і спільності інтересів.

Однак романтика кохання може виступати першим випробуванням для молодят через складності подружньої адаптації. Після романтичного періоду залицянь, урочистого одруження та пристрасного медового місяця молодята стикаються з ефектом "скидання масок".

Ефект "скидання масок" - більш глибоке пізнання молодятами один одного в звичних родинних умовах, що супроводжується побудовою реалістичного образу шлюбного партнера

Внаслідок послаблення емоційності дошлюбних відносин після одруження, ідеалізація партнера теж послаблюється, тому ефект скидання масок може викликати розчарування чи конфлікт. Наслідки переживання ефекту "скидання масок" впливають і на успішність шлюбної адаптації, яка, за даними російського психолога В.М. Цілуйко, буває первинною і вторинною.

Первинна шлюбна адаптація - процес пристосування членів подружжя до шлюбного життя, який полягає в поступовому взаємному узгодженні їх думок, почуттів, потреб і поведінки

Означений вище вчений зазначає, що адаптація торкається всіх без виключення сфер сімейних відносин: матеріально-побутової, етико-психологічної і інтимно-особистісної.

Рис. 3.42. Аспекти первинної шлюбної адаптації за Цілуйко

Іншим, полярним до первинної шлюбної адаптації пристосуванням є вторинна шлюбна адаптація.

Вторинна шлюбна адаптація - надмірне звикання членів подружжя один до одного, послаблення подружнього кохання і пригнічення неповторного характеру шлюбного союзу

Ця негативна адаптація виявляється в послабленні почуттів чоловіка та дружини, їх обезбарвленні, перетворенні в звичку, виникненні байдужості, яка з часом може перерости в неприязнь і навіть ненависть. Психолог В.М. Цілуйко визначає наступні аспекти вторинної шлюбної адаптації:

Рис. 3.43. Аспекти вторинної шлюбної адаптації

Також означений вище вчений наводить три головні умови боротьби з вторинною адаптацією:

o перша з них - це постійна робота над собою, духовне зростання, прагнення підтримувати в очах коханого свій престиж і статус;

o другою умовою є подолання негативних наслідків вторинної адаптації - це подальше підвищення культури взаємостосунків подружжя, послідовне виховання в собі лагідності, доброзичливості, чуйності, стриманості і тактовності;

o третьою умовою міцності сім'ї при загрозі негативної адаптації виступає підвищення взаємної автономності подружжя, їх відносної свободи один від одного.

Логічним продовженням закріплених у шлюбі близьких взаємин молодих людей є народження дитини. Ця подія перебудовує Я-концепцію та спосіб життя обох членів подружжя, але дестабілізація

їх стосунків може спричинити сімейну кризу. Конструктивне подолання цієї кризи додає ще однієї грані до ідентичності людини - подружньо-батьківської. Перехід до батьківства зумовлює ряд психологічних змін особистості:

Одруження жодною мірою не повинно сприйматися молодятами як кінцева мета, досягнення якої дозволяє "розслабитися і відпочити", а навпаки, має розглядатися ними як початкова точка боротьби за сімейне щастя.

В.М. Цілуйко

Рис. 3.44. Зміни особистості, спричинені батьківством

Якщо одруження та подальше народження дитини відбулось на початку ранньої дорослості, то до кінця періоду особистість

встигає прожити майже всі стадії батьківства, визначені американським психологом Е.Галинські:

Рис. 3.45. Стадії батьківства заГалинські

Кожне подружжя постає перед питанням планування численності родини, тобто кількості дітей. Сучасні тенденції свідчать про схильність до малодітності. Вивчення мотивів відмови батьків від багатодітності, за даними С.М. Костроміної, виявило два домінуючі мотиви - погані матеріально-житлові умови та обмеження за віком. Тенденція зростання бездітних шлюбів, характерна для нашого суспільства, викликана погіршенням репродуктивного здоров'я чоловіків та жінок, а також свідомою відмовою від батьківства. Головними аргументами шлюбних пар, що свідомо відмовляються від народження та виховання дітей, є сприймання дітей як перешкоди для:

o подружніх взаємин (за принципом "третій - зайвий",

o повноцінної соціальної активності дорослих (побудови успішної кар'єри, самореалізації через хобі тощо).

Задоволення потреб та запитів зростаючої дитини може стати складним завданням для батьків. Це особливо стосується батька чи матері, які, самотужки виховуючи дитину, відчувають рольове перевантаження та підвищену відповідальність. Переважну більшість таких вихователів складають жінки. Частина з них знаходиться в статусі розлучених, частина - самотні. Виховання дитини потребує від них постійних зусиль, а матеріальне забезпечення родини ускладнює це завдання. Значно рідше зустрічаються чоловіки, що самотужки виховують дітей, проте самотній батько зіштовхується з тими ж проблемами, що і самотня мати. Батькам-одинакам, як і самотнім матерям, буває складно зберегти коло друзів, отримати від них емоційну підтримку, тому вони часто переживають почуття самотності та пригніченості. Позитивну роль в даному випадку відіграє допомога родичів.

Іноді, попри сприятливі у ранньому дорослому періоді можливості для розгортання близьких взаємин, люди залишаються самотніми. Сприймання суспільством таких людей зосереджується у двох протилежних образах:

Більшість самотніх батьків зберігає тісні емоційні контакти з дітьми, віддає багато сил і коштів на турботу про них.

Г.Крайг

Рис. 3.46. Образи сприймання суспільством самотніх людей

Характерно, що ці образи відображають гендерну нерівність, тому що саме чоловіків частіше сприймають у позитивному образі життєлюбців-холостяків, тоді як самотні жінки постають в непривабливому образі невдах - "старих дів".

Однак, самотність в ранній дорослості може спричинитись цілим рядом факторів.

Рис. 3.47. Типові причини самотності людей раннього дорослого віку

При значній розповсюдженості несприятливих життєвих факторів як причин самотності, часто фігурує і свідомий вибір дорослого. За думкою Г.Крайг, вибір на користь самотнього образу життя може бути результатом виваженого рішення - знаходження балансу між свободою і зобов'язаннями, між самодостатністю й взаємозалежністю. Але таке ставлення до життя нерідко призводить до того, що самотня людина займає позицію відчуженості і самозацикленості. Тривала самотність неодмінно формує егоїзм особистості як наслідок постійного прислуховування до себе, орієнтації тільки на свої потреби, смаки.

Цей статус також породжує подальші комунікативні проблеми: маючи можливість нарешті поспілкуватись з іншою людиною, самотня зациклюється у розмовах на собі і викликає негативну реакцію співрозмовника. Нова невдача посилює негативне самосприймання.

Також тривала самотність поглиблює особистісні проблеми людини, оскільки посилює песимізм, озлобленість, обезцінення життя, викликає хронічний депресивний стан або стійку агресію.

Корені свідомо обраної самотності дорослого криються в дитячих взаєминах з батьками, коли батьківська родина не задовольняла потреби дитини в любові і безпеці.

К.Хорні