Вікова та педагогічна психологія - Скрипченко О.В. - Література

Кожна молода людина раніше чи пізніше вирішує проблему власної оцінки свого існування. У період старшого шкільного віку відбувається рефлексія власного життєвого шляху, з'являється потреба реалізувати себе, тобто стати людиною, яка зробила саму себе. К. Обуховський пише, що так само як властивістю птаха є потреба літати, так властивістю дорослої людини є потреба знайти сенс життя.

Потреба у сенсі життя проявляється у тому, що без появи у старшокласника цінностей, які визначають сенс існування, його життєдіяльність не відповідає власним можливостям, не спрямована в майбутнє і негативно ним оцінюється.

Нереалізована потреба пошуку сенсу життя проявляється у станах напруги і може призвести до виражених нервових розладів. "...Таємниця буття людського,— читаємо в романі Ф. Достоєвського "Брати Карамазови",— не в тому, щоб тільки жити, а в тому, для чого жити. Без твердого уявлення собі, для чого їй жити, людина не погоджується жити і швидше знищить себе, ніж залишиться на землі, хоча б навколо неї все були хліби".

В.Франкл у своїх дослідженнях показав, що відсутність сенсу життя породжує вже в юності стан "ноогенного неврозу"— відчуття пустоти, що призводить до виникнення думок про самогубство або до самого самогубства (аутоагресія).

Деякі психологи, наприклад А. Маслоу, вважають, що задоволення-вищих потреб, їх виникнення пов'язане з задоволенням нижчих та є можливим лише за цієї умови.

В. Франкл дотримується іншої точки зору. Потреба в самоактуалізації, яка виражається в формі пошуків людиною сенсу життя, виступає на перший план, незважаючи на те, чи задоволені "нижчі" потреби. Потяг до пошуку та реалізації людиною смислу життя В. Франкл розглядає як природжену потребу, притаманну всім людям, як основний двигун поведінки та розвитку особистості. В. Франкл узагальнив основні шляхи, з допомогою яких людина може зробити своє життя осмисленим: по-перше, це те, що людина дає світу (творчість та її результати); по-друге, це те, що людина бере від світу (переживання цінностей); по-третє, позиції, які людина обирає відносно того, що вона не в змозі змінити, а може лише оцінити.

Відповідно до цього відокремлюють 3 групи смисложиттсвих цінностей: цінності творчості, цінності переживання та цінності відношення. Сутність цінностей творчості становить праця, яка є внеском у суспільство, а не просто виконання певних функцій. Тобто, не від нашої професії, а від нас самих залежить, чи самореапізуємося ми на роботі.

Серед цінностей переживання В. Франкл особливо виділяє кохання, яке, на його думку, не осліплює, а навпаки, робить людину зрячою. Кохання дозволяє побачити те, що є лише можливістю. Третя група цінностей стосується ставлення людини до свого життя. Те, як вона сприймає тягар долі, мужність, яку виявляє у стражданнях та випробуваннях. Отже, людина завжди в змозі віднайти смисл свого буття за будь-яких обставин.

Те, що кожна людина вільна у виборі позиції не тільки стосовно своєї фізичної, але й психічної природи, найяскравіше та найдраматичніше проявляється у тих випадках, коли необхідно обирати позицію по відношенню до своєї нездорової психіки.

Одна жінка десятиліттями страждала галюцинаціями. Вона постійно чула жахливі голоси, які насміхалися над усім, що вона робила. Якось її спитали, яким чином їй вдалося зберегти присутність духу. Вона відповіла: "А я просто думаю: чути такі голоси значно краще, ніж бути зовсім глухою". Як відважно мирилася жінка з симптомами шизофренії, не втрачаючи здатність володіти собою. У цій жартівливій, але мудрій відповіді схована свобода духу.

В. Франкл започаткував новий напрямок у психотерапії, гак звану "логотерапію", яка нині дуже популярна в західних країнах і виконує завдання корекції смисложиттєвих уявлень людини. Причому йдеться не про те, щоб дати людині конкретні вказівки, як і для чого їй жити, а про те, як допомогти їй віднайти свою власну мету, шлях, життєве завдання, відповідні її індивідуальності та унікальним обставинам життя, допомогти зрозуміти, що життя ніколи, навіть перед смертю, не буває безнадійним та безглуздим.

У служінні справі, або в коханні до іншої людини, або у відношенні до власної долі існує сама людина, сенс її буття. "Двері" до щастя відкриваються "ззовні".

Старшокласники активно засвоюють дані положення, вивчаючи різноманітні предмети, відвідуючи театри, беручи участь у диспутах.

Якщо у людини немає сенсу в житті, наявність якого зробило б її щасливою, вона намагається здобути відчуття щастя, насолоди, відкидаючи необхідність сенсу життя, і робить страшну помилку. Чим сильніше людина відчуває потяг до насолоди, тим швидше вона від неї тікає. В нормі насолода ніколи не являється метою людських прагнень. Вона є побічним ефектом досягнення мети-цінності. Якщо людина робить щастя предметом своїх прагнень, вона втрачає з поля зору причини для щастя, і щастя зникає. Говорячи про самознищення, яке сховане в прагненнях до насолоди, щастя, згадується історія про те, як Господь запропонував Соломону загадати бажання. Трохи подумавши, Соломон сказав, що хоче стати мудрим суддею свого народу. Тоді Господь сказав: "Добре, Соломон, я виконаю твоє бажання і зроблю тебе наймудрішим за усіх людей, що колись жили на землі. Оскільки ти не думав про довге життя, здоров'я, багатство та владу, я дарую тобі їх на додаток до того, що ти попросив, і зроблю тебе не тільки наймудрішим, але й наймогутнішим за усіх царів". Таким чином, Соломон отримав ті дари, які він не намагався отримати спеціально. Тобто, втілюючи смисл свого життя, людина реалізує сама себе, стає зрілою. Смисли не можуть даватися готовими, вони повинні знаходитися старшокласниками в результаті власних пошуків. Справді, жити легше, коли нічого не треба обирати й додумувати самому, коли тебе заздалегідь навчено до чого прагнути, що й як робити. От тільки людина, разом з тягарем свободи вибору, втрачає радість власного існування. Більше того: який власний смисл може бути в житті, коли воно — лише такий от відробіток чиїхось задумів.

Смисл життя, як найбільш узагальнений регулятор життя людини, може існувати у двох формах: як свідоме уявлення людини щодо головних цілей та цінностей її існування і як реальна спрямованість її життя на реалізацію певних цілей та цінностей. Смисл життя так чи інакше притаманний людині зовсім не обов'язково як розгорнута "філософія життя", а здебільшого як віра у певні цінності, що утворюють стрижень особистості і не дозволяють життю людини розпастися на непов'язані між собою етапи існування. Хоча сенс життя і осмислює людські справи, і може надихати людину на істинно великі справи, але, навпаки, жодна справа не може осмислити сама по собі людського життя. Тож доктор Фауст у гьотевському "Фаусті", котрий вважав, що спочатку була Дія (а не смисл, не слово, не логос), недарма підписав угоду з чортом.

Людина, відокремлена від світу у своєму егоїстичному "Я", керуючись мотивацією "загарбати і з собою прагне взяти їх у домовину" (Т.Г. Шевченко), зі смертю справді перестає існувати, і її післясмертне буття обмежене цією домовиною. Людина, поєднана зі світом багатьма зримими та незримими зв'язками, не може зникнути безслідно. Якщо я був добрий — то світ, хоч трохи, але став добріший, якщо я був розумний — то й світ, хоч трохи, але порозумнішав, якщо я був мужній, то й світ, хоч трохи, але змужнів. Мої розум, доброта, відчуття прекрасного можуть втілюватися в результатах праці, творах мистецтва, впливах на інших людей. Лише таким чином людина має шанс увічнити своє скороминуче перебування у цьому світі, залишаючи йому в дарунок свою безсмертну особистість. І серед великої кількості видів діяльності, які здатні втілити найкращі здобутки життя людини, немає професії, яка б здавалася мені більш привабливою, ніж діяльність педагога. Він, піднявшись високо над повсякденним та розглядаючи все з гуманної точки зору, сприяє втіленню у життя вічних ідеалів добра та справедливості.

Питання про смисл життя зароджується спочатку у вигляді неясної мрії, а потім виростає в уявлення про певну життєву перспективу, майбутнє самовизначення, життєвий ідеал тощо. Смисло-життєві роздуми в юнацькому віці спрямовані у майбутнє, на пізнання свого життєвого призначення, а відповідь на це питання звичайно розгортається у системі конкретних життєвих планів, які старшокласник має намір реалізувати. У цьому віці питання про смисл життя (для чого?) не відділяється від уявлень про життєві цілі (що робити?).

Розгляд потреби смислу життя — актуальна і суто психологічна проблема для раннього юнацького віку, коли саме життя потребує від юнаків та дівчат здійснювати пошук сенсу свого життя.

Література

Абрамова Г.С. Возрастная психология.— М, 1997.

Берне Р. Я-концепция и воспитание.— М.. 19

Кле М. Психология подростка. Психолого-сексуальное развитие.— М.. 1991.

Кон И.С. Психология старшеклассника.— М., 1980.

Кулагина И.Ю. Возрастная психология. Развитие ребенка от рождения до 17 лет.— М., 1997:

Мудрик А.В. О воспитании старшеклассников — М., 1981.

Немов Р.С. Психология в 2 кн.—: Кн. 2. Психология образования.— М., 1994.

Ремшмидт X. Подростковый и юношеский возраст. Проблема становления личности.— М.,1994.

Обуховский К. Психология влечений человека.— М.,1972.

Франкл В. Человек в поисках смысла.— М.,1990.

Вікова психологія / За ред. Г.С.Костюка.— К.,1976.