Дитяча психологія - Дуткевич Т.В. - 1. Зародження знань щодо психічного розвитку дитини у філософії та природознавстві

ПЛАН

1. Зародження знань щодо психічного розвитку дитини у філософії та природознавстві;

2. Дитяча психологія у Радянському Союзі;

3. Дитяча психологія в Україні:

3.1. Передісторія дитячої психології в Україні

3.2. Розвиток дитячої психології в Україні у ХІХ-ХХ ст.

4. Основні теорії психічного розвитку дитини за кордоном.

Література

1. Вікова психологія: Навч. посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З . В. Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. -С. 5-7, 10-39.

2. Выготский Л. С. Вопросы детской психологии. - СПб.: СОЮЗ, 1997. - 224 с.

3. Кучинська І. О. Виховання духовних цінностей дітей і молоді у творчій спадщині Івана Огієнка. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2002. - 104 с.

4. Павелків Р. В., Цигипало О. П. Дитяча психологія: Навч. посіб. - К.: Академ-видав, 2008. - 432 с.

5. Приходько Ю. О. Дитяча психологія: Нариси становлення та розвитку. - К.: Міленіум, 2003. - 192 с.

6. Савчин М. В., Василенко Л . П. Вікова психологія: Навчальний посібник. - Дрогобич: Видавн.фірма "Відродження", 2001. - 287 с.

7. Сковорода Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи. - К.: Наукова думка, 1983. - 542 с.

8. Ушинский К. Д. Человек как предмет воспитания. Опыт педагогической антропологии // Избр.пед.соч.: В 2 т. - М.: Педагогика, 1974. - Т. 1. - С. 354-385.

1. Зародження знань щодо психічного розвитку дитини у філософії та природознавстві

Тривалий історичний період знання з дитячої психології накопичувались в надрах інших наук: філософії, педагогіки, природознавства. Вперше ідея вікового розвитку людини з'являється у Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), який здійснив спробу визначити етапи розвитку людини як повторення етапів еволюції життя.

Перший в історії педагогічний трактат - відомий під назвою "Про виховання оратора" і написаний римським педагогом Марком Фабієм Квінтиліаном (42-118 рр.), містить уявлення про важливий вплив оточуючого середовища на психічний розвиток дитини. Автор вважає вплив сучасного йому суспільства шкідливим для виховання особистості.

Ян Амос Коменський (народився у Чехії у 1592 р.; помер в Амстердамі у 1670 р.) - видатний слов'янський педагог, основоположник наукової педагогіки - підкреслював необхідність враховувати вікові особливості дитини в навчанні та вихованні, вважав закони розвитку природи і людини взаємовідповідними, запропонував вікову періодизацію розвитку людини.

Джон Локк (Англія, 1632-1704 рр.) також підкреслював необхідність спиратись на природні властивості дитини при її вихованні.

Жан-Жак Руссо (Франція, 1712-1778 рр.) першим звернув увагу на те значення, яке відіграє період дитинства в житті людини, підкресливши його визначальну особливість - зростання самосвідомості, яке, за висловом ученого, призводить до "другого народження". Дитина - це не маленький дорослий, а своєрідна істота. Жан-Жак Руссо також вперше висловив ідею дитячої психології як науки.

Гельвецій і Дідро у Франції, Радіщев у Росії (XVIII століття) одностайно підкреслювали значення навчання і виховання у психічному розвитку дитини, але відрізнялись між собою поглядами на співвідношення біологічного й соціального в розвитку особистості. Вчені обстоювали ідею розвивального навчання, яке збуджуючи природну активність дитини, повинно формувати в неї спостережливість, допитливість.

Першою працею про психічний розвиток дитини була книжка німецького вченого Тідемана "Спостереження за розвитком духовних здібностей дитини" (1787 р.).

Німецький педагог Фридріх Фребель (1782-1852 рр.) розробив першу систему дошкільного виховання, яка спиралась на певні уявлення про закономірності психічного розвитку дитини. Зокрема, про те, що виховання покликане виявляти закладене в дитині божественне начало, а розвиток людини триває протягом всього життя.

Видатний педагог Адольф Дістервег (Німеччина, 1790-1866 рр.) наполягав на тому, що шкільне навчання повинно відповідати природі дітей і культурі народу.

У другій половині ХІХ ст. у природничо орієнтованій психології виникає метод експерименту (Вебер, Фехнер, Еббінгауз). Один з перших прикладів експериментально-психологічних досліджень у дитячого розвитку становлять роботи Івана Михайловича Сєченова (Росія, 1829-1909 рр.) "Рефлекси головного мозку" (1863), "Елементи думки" (1878). У них доводиться, що спадкова нервова організація дитини несе в собі тільки можливості розвитку, які реалізуються в ході її "реальних зустрічей" з навколишнім світом. Вчений підкреслював роль рухових аналізаторів у пізнанні й виробленні навичок та розглянув перехід від мимовільних до довільних дій.

Визначний вплив на розвиток дитячої психології справила діяльність Костянтина Дмитровича Ушинського (Росія, 1824-1870 рр.). Своєю фундаментальною працею "Людина, як предмет виховання" він заклав основи дитячої психології, розкрив значення психології у пізнанні людини. Було детально розглянуто співвідношення спадковості і суспільних умов, доведено необхідність виховання для засвоєння дитиною надбань людства.

Перші спроби експериментальних досліджень у дитячій психології зроблено і в інших країнах. В. Прейєр у своїй праці "Душа дитини" (Німеччина, 1881 р.) виклав результати спостережень і експериментів зі своїм сином від моменту його народження до року. Інший німецький психолог В. Штерн провів спостереження і зробив певні узагальнення щодо психічного розвитку і розвитку мовлення трьох дітей до 5-6 років (робота "Психологія раннього дитинства до шестилітнього віку", 1914 р.). К. Гросс вивчав ігри дітей і тварин (робота "Душевне життя дитини"). У Франції А. Біне розробив перші тести розумового розвитку дітей. У Швейцарії організовано інститут педагогічних наук, де працював Е. Клапаред - автор праці "Про психологію дитини".

На початку ХХ ст. серед передових психологів Росії розгорнувся рух за створення експериментальних основ дитячої психології. Значний внесок у цю справу зробили Г. І. Россолімо, О. П. Нечаев, В. М. Бехтерев, О. Ф. Лазурський. Вони ініціювали скликання низки з'їздів з педагогічної психології та експериментальної педагогіки (1906, 1910, 1913, 1916 рр.). О. П. Нечаев виступив з критикою тогочасної дитячої психології, її відірваності як від експерименту, так і від педагогічної практики. Стало зрозумілим, що експеримент, відпрацьований у загальній психології, не може бути автоматично перенесеним у дитячу психологію, він повинен бути своерідним і проводитись в процесі навчання і виховання. У 1910 р. відомий російський психолог Олександр Федорович Лазурський (1874-1917 рр.) запропонував природний експеримент, який органічно поеднував дослідницькі завдання дитячої психології із практикою навчання і виховання.

ВИСНОВКИ про зародження знань щодо психічного розвитку дитини у філософії та природознавстві:

- до XVIII ст. знання з дитячої психології накопичувались в надрах філософії, педагогіки, природознавства;

- у XVIII ст. Ж.-Ж. Руссо вперше висловив ідею дитячої психології як науки;

- перша праця про психічний розвиток дитини вийшла за авторством німецького вченого Тідемана "Спостереження за розвитком духовних здібностей дитини" (1787 р.);

- К.Д.Ушинський у ХІХ ст.. заклав основи дитячої психології;

- на початку ХХ ст. у дитячу психологію запроваджено природний експеримент (О. Ф. Лазурський).