Дитяча психологія - Дуткевич Т.В. - 2.1. Емоційно-практична форма спілкування немовлят

2.1. Емоційно-практична форма спілкування немовлят

Вікова динаміка спілкування і спільної діяльності дошкільників полягає у зростанні змістовності, вибірковості, стабільності відносин; у розвитку потреби у спілкуванні й співпраці, їх інтенсивності та орієнтованості на інтереси ровесників.

З 3-х місяців життя закладається основа як спілкування, так і спільної діяльності з ровесниками.

Колектив дослідників під керівництвом А. Г. Рузської вирізняє три форми спілкування з ровесниками у дошкільному віці: емоційно-практичне, ситуативно-ділове, позаситуативно-ділове.

Спочатку контакти дітей з ровесниками виникають на задоволення потреб в активності та нових враженнях. Під впливом організовуючих впливів дорослого, на основі інших потреб дитини відбувається первинне оформлення потреби дітей у спілкуванні з ровесниками.

У немовляти спільність з ровесниками має виразний суб'єктивний характер, обмежуючись безпосередніми емоційними зв'язками. Позитивні емоційні реакції дитини виникають при сприйманні ровесника як цікавого об'єкта пізнання; дитина чутливо реагує на настрій однолітка, проявляється ефект зараження емоціями.

Ознакою перших проявів потреби у спілкуванні з ровесником (Г. В. Пантюхіна, К . Л. Печора, Е. Л. Фрухт) вважають перші контакти між дітьми, що виникають з 3 місяців. Змістом цього контакту є інтерес та задоволення при спостереженні за ровесником. Подальший розвиток спілкування з ровесником пов'язаний із виникненням у немовляти комплексу пожвавлення у контексті його спілкування з дорослим. Комплекс пожвавлення стосовно ровесника спостерігається приблизно з 5 місяців. Розвиток здатності дитини маніпулювати предметами призводить до того, що починається розвиток спільної дії дошкільника з однолітком. У другому півріччі першого року життя вплив ровесника знаходить відображення у діях дитини, яка наслідує їх за ровесником, епізодично включається в його дію: одна дитина тримає у руці іграшку, інша торкається до неї, намагається повернути. Тобто складаються ділові контакти між дітьми у формі спільних предметно-практичних та ігрових дій.

До кінця немовлячого віку формується виразне пізнавальне ставлення до ровесника: малюк торкається його обличчя, смикає одяг, волосся, "куштує на смак" його пальчики - ставиться як до фізичного об'єкту. Водночас малюк посміхається іншій дитині, несе їй іграшки, подібно до того, що він робить у спілкуванні з дорослим.

Прагнення до спілкування з однолітками носить ситуативний і невиразний характер. Діти звертають увагу на ровесників, якщо вони опиняються у полі їх сприймання, але ініціативи до пошуку партнера серед одноліток не виявляють. З цим пов'язана думка більшості психологів, що спілкування між однолітками до року у власному розумінні цього поняття відсутнє. На цьому етапі створюються фундамент для появи власне спілкування з ровесниками у ранньому віці.

Перша форма спілкування з ровесниками - емоційно-практична - виникає до 2-х років. При цьому потреба у спілкуванні з ровесником виражена все ще слабо - вона є четвертою за значенням після потреб в активному функціонуванні, у спілкуванні з дорослими, у нових враженнях.

Перший зміст потреби у спілкуванні з ровесником полягає у прагненні дитини до співучасті у розвагах і забавах, де виникає можливість самовираження. У групах дітей виникає спільний емоційний фон: вони разом сміються, бігають, кричать.

Характерні окремі епізоди спілкування, нечасті контакти між однолітками. Діти захоплено граються на самоті з іграшками, не потребуючи спілкування з ровесниками.

У ранньому віці виникає передспівробітництво з ровесниками (Коломінський Я. Л.), характерною є гра поряд, але не разом. Зростає роль мовлення.

Внесок цієї форми спілкування з ровесником у розвиток полягає у засвоєнні дитиною способів і мотивів пізнавальної діяльності, у сприянні виявленню ініціативи, у розширенні спектру емоцій.