Дитяча психологія - Павелків Р.В. - Особливості перших уявлень про себе у ранньому дитинстві

У ранньому віці дитина захоплена не лише близькими людьми і зовнішнім світом, а й власною персоною, постійно досліджує себе. Ще у немовлячому віці, маючи деякі уявлення про частини свого тіла, розглядає пальчики на руках і ніжках, дивиться на животик, статеві органи, може правильно показати, де у неї ніс, око, вухо тощо. Однак уявлень про свій тілесний образ у дитини ще немає, оскільки вона не може узагальнити результати дотикових і зорових вражень. Відчуття болі, коли дитина сильно і незграбно схопить частину свого тіла або вдарить з розмаху ручкою, мало навчило її.

Самопізнанню дитини сприяє споглядання себе у дзеркалі. Вона бачить відображення у ньому, впізнає знайомі предмети. їй доводиться мати справу з двома образами: образ у дзеркалі, який не можна взяти в руки, і доступний для рук образ реального предмета. Дитина б'є рукою по склі, дивиться на іграшку, яка відображається, заглядає за дзеркало. Знову дивиться в дзеркало і розглядає реальну іграшку, яка лежить на реальній підлозі. Бере свою іграшку, і на цьому дослідження закінчується. Дитина ще не усвідомлює, що в дзеркалі було її відображення, оскільки ще не відчуває власного образу.

Дитина відкриває себе у дзеркалі після 1,5, а іноді - після 2-х років. Упізнавання свого зображення у дзеркалі відбувається із запізненням, якщо дорослі спеціально не навчають дитину сприймати своє відображення.

Відкриваючи себе у дзеркалі, малюк дивиться в очі своєму відображенню. Його погляд напружений. Він спрямовує Його на різні частини обличчя, переймаючись питанням "хто це?". Усвідомлення того, що саме він відображений у дзеркалі, що він дивиться на себе, приголомшує його. Тільки потім малюк починає переживати радість з приводу свого відображення.

Діти відкривають своє відображення досить рано, тому що дорослі постійно спонукають побачити і зрозуміти його у дзеркалі. До того як дитина побачить себе у ньому, вона вже розуміє малюнки у книжечці як зображення реального предмета. У малюка з'являються найрізноманітніші ігри, які стосуються розуміння свого відображення у дзеркалі. Діти засвоюють ідентичність відображення і своєї зовнішності. Коли наприкінці 3-го року життя вони дивляться у дзеркало, то переживають нове непорозуміння, нове занепокоєння, ніби по-новому прагнуть усвідомити його глибину. Адже тепер вони піднялися ще вище у розумовому розвитку. У дітей виникають нові питання: "Якщо я тут, то хто ж там?". Поступово знову переконуються, що все-таки в дзеркалі також вони.

Нерідко діти починають перед дзеркалом робити гримаси, можуть одягати на себе різноманітний одяг (татову шапку, рукавички, мамин капелюшок і шарфик) і знову дивитися на себе у дзеркало. Ці дії започатковують новий етап самоідентифікації - ототожнення себе з власним образом через відображення у дзеркалі. За допомогою дзеркала дитина отримує змогу формувати своє уявлення про себе теперішнього (тут-і-зараз).

Розумінню особливостей перших уявлень дитини про себе допомагає аналіз сприймання нею своїх зображень у кіно. Переглядаючи кінострічку, де вона знята, дитина легко згадує ситуацію, учасником якої була. 2-річні діти відразу впізнають дорослого, свої іграшки. Однак власне зображення сприймають як образ іншої, невідомої їм дитини. У 2,5 року вона вже впізнає себе, та зовсім не так, як дорослий. Дорослий бачить себе у минулій ситуації. У малюка це відображається значно складніше. Малюк розуміє, що це він, але не ось цей, якого можна доторкнутися, а якийсь інший. Відбувається подвоєння Я: ніби існує він сам та інший він - у кіно* 3 часом дитина дивиться на своє зображення у кіно і починає схвильовано стежити за всіма діями, які вона виконувала колись і тепер це пам'ятає, як своє минуле. Отже, дитина піднялася у своєму розвитку ще на сходинку, пам'ятає себе у момент знімання кіно, і кінокадри по-справжньому нагадують про це. За допомогою кінокадрів дитина отримує змогу згадувати про себе у минулому, радісно переконуватися в своїй пам'яті і формувати уявлення про себе в період, що минув.

Дитина цікавиться усіма способами підтвердження свого Я: своїми руками, ногами тощо. Вона співвідносить власні дії і результати цих дій: піднявши великий палець ноги, сміється: "Мій пальчик пустує", ніби одухотворюю-чи частини свого тіла. Виокремлення і психічне одухотворення частин тіла - один зі способів пізнання себе. її цікавить навіть власна тінь, з якою часто грається, стежить за подовженням і скороченням. Зникнення тіні хвилює дитину, оскільки вона розширює уявлення малюка про себе. Це відбувається лише під час гри.

Отже, дитина починає знайомитися з власним образом наприкінці 2-го року життя. Стосується це спочатку зовнішнього вигляду, потім - внутрішнього світу. У цей час вона ще не впізнає себе у дзеркалі, на фотографіях, кінострічках, зосереджує увагу на зображеннях інших людей. Упізнавання себе на фотографії і кінострічці складніше в цьому віці, ніж упізнавання в дзеркалі. Радикальні зміни щодо цього відбуваються лише з середини 3-го року життя.

Ім'я і його значення у ранньому дитинстві

У ранньому віці дитина засвоює своє ім'я. 6-місячне немовля реагує на своє і чуже ім'я по-різному. Воно є показником індивідуальності дитини, відрізняє її від інших. Водночас є і засобом ідентифікації з іншими людьми, підкресленням її належності до статі, сім'ї, національності. Вживання ласкавих форм імені демонструє малюку позитивне ставлення до нього. Дитина пізнає своє ім'я раніше, ніж прізвище, і користується ним у спілкуванні з іншими. Ім'я індивідуалізує дитину й водночас ідентифікує її з певною культурою, нацією, предком роду тощо.

"Як тебе звати?" - одне з перших питань до дитини, коли дорослий або одноліток вступає у спілкування з нею. її відповідь викликає захоплення ("Ой! Яке в тебе гарне ім'я!") або насмішку чи осуд ("Не чув ніколи такого імені", "Ти хлопчик чи дівчинка? У тебе ім'я, як у дівчинки!"). У такому разі дитині доводиться відстоювати право на своє ім'я, захищати його.

Дитина дуже рано ідентифікується зі своїм іменем, не уявляє себе поза ним, радіє йому. Воно своєрідно вмонтовується в основу її особистості. Дитина відстоює право на ім'я і протестує, коли й називають іншим іменем. Ідентифікація з власним іменем проявляється в особливому інтересі до людей та літературних героїв, які мають таке саме ім'я. Усе, що стосується імені дитини, набуває для неї особливого особистісного смислу.

Важливість імені для формування особистості дитини не можна переоцінити. З імені починається звернення до неї, похвала ("Віка - гарна дівчинка!") або осуд за недозволені дії. Із власного імені дитина раннього віку починає своє спілкування.