Дитяча психологія - Павелків Р.В. - Усвідомлення дошкільниками словникового складу мови

Оволодіння мовленням, яке успішно відбувається у дошкільному віці, суттєво випереджає усвідомлення мовної діяльності і лексичного складу мовлення. Тривалий час у процесі спілкування дитина орієнтується не на нього, а на предметну ситуацію, яка визначає розуміння нею слів. Однак усвідомлення словникового складу мови потрібне їй для оволодіння грамотою. Без спеціального навчання дитина ставиться до речення як до єдиного смислового цілого, єдиного словесного комплексу, який визначає цілісну ситуацію, реальну дію і подію.

З-7-річна дитина, як свідчать дослідження, за необхідності виділити слова в реченні орієнтується на ситуаїцю, про яку у ньому йдеться. Тому у відповідь на питання, скільки слів у реченні, вона повторює все речення. Наприклад, стверджує, що у реченні "Дівчинка пішла в сад" одне слово, і повторює його. Однак якщо у бесіді з дітьми використовувати елементи навчання (повторні, навідні питання, зразок правильного виокремлення слів, похвалу або негативну оцінку результатів), деякі з них переходять на вищий рівень аналізу речення. Діти до 5-ти років аналізують предметний зміст окресленої у реченні ситуації. Наприклад, у реченні "Віта годувала братика" виокремлюють: перше слово- "Віта", друге- "Вітагодувала братика", що є першим кроком до виокремлення слів як елементів мовної дійсності. Діти молодшого, середнього і старшого віку починають визначати інтонаційно-смислові групи підмета і присудка: у реченні, наприклад, "Хлопчики будуть грати в м'яч" першим вважають слово "хлопчики", другим - "будуть грати в м'яч". Такий тип виокремлення засвідчує перші кроки дитини в аналізі елементів речення. Деякі діти визначають у реченні всі категорії слів, крім сполучників і прийменників. Це означає, що вони переключаються на мовну дійсність і слова як елементи мовлення. Однак їх уявлення про мовну дійсність ще нестійкі і неусвідомлені, вони лише розпочинають виокремлювати предметні компоненти речення.

Отже, якщо дитину спонукати лише до виокремлення слів у реченні, не організовуючи ЇЇ орієнтування на суттєві ознаки слова, вона дуже слабо розуміє і розрізняє дійсність мовлення.

Для формування у дошкільників уміння вичленовувати у мовленні слова необхідно, щоб вони були не просто звуковою сукупністю, а й мали певне значення для дитини. За таких умов формується досить адекватне й усвідомлене уявлення про слово.

Під час навчання дошкільників поділу тексту на слова не обов'язково давати їм понятійні критерії мовлення, слід визначати їх шляхом наочної демонстрації, на прикладах практичного використання тощо. У такий спосіб уточнюватимуться уявлення про слово, його значення тощо.

Діти, які починають читати, поступово усвідомлюють і словниковий склад мовлення. Стихійне формування здатності до його усвідомлення відбувається надзвичайно повільно. Прискорює цей процес спеціальне навчання, завдяки якому старші дошкільники починають чітко виокремлювати слова в реченні.

Функції мовлення дошкільників

Основними функціями мовлення у дошкільному віці є: комунікативна (функція спілкування), планувальна, узагальнювальна, регулятивна, саморегулятивна.

Комунікативна функція мовлення

З раннього дитинства дошкільники користуються мовою як засобом спілкування. Спочатку спілкування відбувається лише з близькими або добре знайомими людьми з приводу конкретної ситуації, в якій діти беруть участь. Така функція мови називається комунікативною, або функцією спілкування. Здійснюється спілкування за допомогою ситуативного мовлення, яке складається з питань, що виникають у зв'язку з діяльністю, при ознайомленні з новими предметами, явищами, потребою давати відповіді на питання, висловлювати певні вимоги. Воно може бути зрозуміле співбесіднику тільки з урахуванням ситуації, про яку розповідає дитина.

Ситуативне мовлення - мовлення, зміст якого зрозумілий співрозмовнику тільки за умови врахування ним ситуації, про яку розповідає дитина.

Його добре розуміє той, хто розповідає, однак не зрозуміє стороння особа, яка не знає ситуації. Дитина розповідає про побачене короткими, неповними реченнями; замінює багато частин мови жестами і діями, які щось зображають, а назви речей або людей - займенниками; промовляє так, ніби впевнена, що співбесідник був свідком події, про яку вона розповідає. Спроби слухача уточнити почуте, з'ясувати подробиці події викликають невдоволення того, хто розповідає.

Під впливом людей, з якими дитина має справу, її ситуативне мовлення трансформується у мовлення, зрозуміле слухачам. Замість постійно вживаних займенників у мовленні з'являються іменники, що надає йому певної ясності. Ситуативний виклад переривається орієнтованими на співбесідника поясненнями. Так, 5-річні діти, прагнучи, щоб співрозмовник їх правильно зрозумів, уточнюють свою розповідь, пояснюючи необхідне: "Тоді він, м'яч, і покотився", "А він я-як стрибне на неї... - вовк - на Червону Шапочку...". Ці пояснення є новим етапом у мовному розвитку дитини.

Динаміка стосунків з оточенням, виникнення самостійної практичної діяльності сприяє подальшому диференціюванню функцій і форм мовлення. У процесі спілкування з дорослими й однолітками, розвитку самостійної діяльності у дитини виникає необхідність передати свої враження, отримані поза безпосереднім контактом із співбесідником, домовитися про здійснення задуму спільної діяльності, спланувати її, розподілити обов'язки, розповісти про виконану роботу тощо. Так виникає потреба, щоб її мовлення було зрозумілим незалежно від ситуації у розмові.

Нові потреби діяльності і спілкування спонукають до подальшого оволодіння мовою. Провідне у молодшому дошкільному віці ситуативне мовлення поступово поступається місцем контекстному (зв'язному) мовленню, мов-ленню-повідомленню.

Контекстне мовлення - зв'язне мовлення, зміст якого зрозумілий співрозмовнику на основі мовних засобів і не вимагає знання конкретної ситуації.

Воно повно описує ситуацію, зрозумілу за відсутності безпосереднього її сприймання, потребує розгорнутого, вичерпного, логічного викладу, нових граматичних форм, без яких не зрозумілі переказ творів, розповіді про цікавий випадок, опис предмета. За структурою контекстне мовлення наближається до писемного, важливою ознакою якого є довільність.

У своїх розповідях діти спираються на власний досвід, знання, крім реальних фактів, використовують і видумані сюжети, події.

Контекстне мовлення повністю не витісняє мовлення ситуативне. Дитина користується ним залежно від характеру і змісту спілкування. Ситуативне мовлення домінує у розповідях на теми із власного побуту, під час переказу з використанням картинок.

У старших дошкільників ситуативність мовлення поступається контекстності, що помітно у їхніх побутових розповідях, переказах (незалежно від наявності картинок). Це робить мовлення послідовнішим і логічнішим.

Діти оволодівають контекстним мовленням під впливом систематичного навчання. Вирішальну роль при цьому відіграє мовний зразок дорослого. На заняттях у дошкільному закладі дітям доводиться викладати більш абстрактний зміст, ніж за ситуативного мовлення, перед ними постає потреба у використанні нових мовних засобів і форм, які вони засвоюють із мовлення дорослих. Цей процес інтенсивно відбувається у середньому дошкільному віці.

Високого рівня контекстне мовлення досягає у старшому дошкільному віці, коли діти набувають здатності відповідати на питання точними короткими або поширеними реченнями, адекватно оцінювати висловлювання (відповіді) товаришів, доповнювати і виправляти їх. У 6 років вони можуть послідовно і чітко складати описову розповідь на певну тему. Подальший розвиток контекстного мовлення відбувається у шкільному віці.

Ще вищим рівнем становлення мовлення дитини є пояснювальне мовлення, яке спирається на розвиток мислення і вимагає від дитини вміння встановлювати і відображати у мовленні причинно-наслідкові зв'язки.

Пояснювальне мовлення - мовлення, яке вимагає певної послідовності викладу, встановлення причинно-наслідкових зв'язків у ситуації, яку повинен зрозуміти співрозмовник.

Це зумовлено потребою старшого дошкільника пояснити однолітку зміст майбутньої гри, будову іграшки тощо.

Пояснювальне мовлення передає складний зміст, вимагає послідовності викладу, виокремлення основних зв'язків, відношень у ситуації, яку співбесідник повинен зрозуміти. Воно має суттєве значення для розумового розвитку, формування колективних взаємин дітей. У дошкільному віці цей вид мовлення лише починає розвиватися, тому дитині дуже важко вислухати до кінця пояснення дорослого, вона прагне швидше розпочати гру, не засвоївши пояснення її умов і правил.

Часто дошкільники пояснювальне зв'язне мовлення (необхідне при залученні однією дитиною іншої до ситуації нової гри) підміняють ситуативним, оскільки їм важко завдяки можливостям свого мовлення пояснити, чому слід робити так, а не інакше. Дитина зосереджує своє пояснення лише на виконавчій діяльності того, кого прагне включити у гру. У результаті створення дорослими спеціальних умов, які вимагають розкриття смислу пояснення, старші дошкільники швидко навчаються зрозуміло для ровесників пояснити умови взаємодії, особливості поведінки кожного з них.