Дитяча психологія - Павелків Р.В. - Розвиток функцій уяви у дошкільників

Творчий характер уяви залежить від володіння дітьми способами перетворення, які вони використовують у грі, художній діяльності. У дошкільному віці діти інтенсивно опановують засоби і прийоми уяви. Вони ще не створюють нові фантастичні образи, а перетворюють відомі. Дієвий спосіб перетворення дійсності доповнюється оперуванням образами, що спираються на ситуацію, яку діти сприймають.

Найпоширенішим прийомом у словесній творчості е уособлення - наділення персонажів реалістичними діями. Дошкільник включає героїв у специфічно людські життєві ситуації, приписує їм людські думки, почуття, вчинки, інтерпретує поведінку тварин на людський лад, відображаючи досвід соціальних взаємин.

Під час створення образів діти часто користуються прийомом антропоморфізації (грец. аntropos - людина і morph- форма) - оживлення предметів - про який вони дізнаються у процесі слухання казок.

Складнішим прийомом, який використовують дошкільники, є аглютинація (лат. agglutinatio - склеювання) - поєднання якостей, частин, деталей у незвичайні комбінації, що не зустрічаються у повсякденному житті. Дитина, створюючи новий образ, поєднує у ньому непоєднувані сторони різних об'єктів.

Створенню оригінальних образів сприяє зміщення величини - збільшення (гіперболізація) або зменшення якостей об'єктів.

При створенні образів може використовуватись і комбінування - поміщення об'єкта у невластиву йому ситуацію. Фантазуючи, діти використовують добре відомі їм казкові події, вносять деякі доповнення, замінюють персонажів, поєднують кілька сюжетів різних казок або придумують для знайомої казки нове продовження. Дошкільники легко поєднують образи, отримані з різних джерел, тому придумані ними казки часто мають химерний характер.

У зображувальній діяльності діти створюють фантастичні образи, змінюючи колір або незвично розмішуючи об'єкти. Такі образи бідні за змістом і, як правило, невиразні. Поступово малюнки набувають змістовності, оскільки їх автори використовують аглютинацію, уособлення, парадоксальне комбінування, а зміст епізодів запозичують із літературних творів. Образи на малюнках старших дошкільників стають все оригінальнішими, різноманітнішими, багатшими, набувають узагальненості, відображають типове в об'єкті.

У казках старші дошкільники багато уваги приділяють внутрішньому світу героїв, їхнім переживанням, думкам, намагаються мотивувати їхні вчинки. Діти наділяють героїв особливо цінними, на їхній погляд, моральними якостями, соціальними емоціями (співчуттям, співпереживанням). Епізоди у казкових історіях набувають внутрішньої логіки розвитку. У такий спосіб у словесній творчості малюків виявляється процес становлення особистісних смислів.

Розвиток функцій уяви у дошкільників

Уява допомагає малюку компенсувати недостатні знання, сприяє пізнанню світу, створенню його цілісної картини, умовному вирішенню конфліктів тощо. У цьому полягає її гностично-інтелектуальна функція.

Гностично-інтелекгуальна функція уяви - формування уявлень на основі попереднього досвіду під час отримання інформації про невідомі для суб'єкта предмети І явища.

Виникає вона, коли дошкільнику важко знайти у своєму досвіді пояснення фактів дійсності, що споріднює її і мислення. Як стверджував Л. Виготський, "ці два процеси розвиваються взаємопов'язано". Мислення забезпечує вибірковість у перетворенні вражень, уява доповнює, конкретизує процеси мислительного розв'язування завдань, допомагає подолати стереотипи. Завдяки їй розв'язування інтелектуальних проблем стає творчим процесом.

За допомогою уяви задовольняється пізнавальна потреба малюка, нівелюється дистанція між тим, що дитина може сприйняти, і недоступним її безпосередньому сприйманню. Дитина уявляє місячний пейзаж, політ у ракеті, тропічні рослини, арктичних тварин. Отже, уява значно розширює межі пізнання, дає змогу дошкільнику "брати участь" у подіях, неможливих у повсякденному житті: у грі дитина рятує товаришів під час шторму, мужньо веде корабель через рифи, переборює бурю. Усе це збагачує її інтелектуальний, емоційний, моральний досвід, активізує пізнання природи, предметної і соціальної дійсності.

У своєму фантазуванні діти виокремлюють об'єктивні закономірності дійсності, оскільки створення нових образів не абстрактний, а тісно пов'язаний з дійсністю процес. У реальному світі знаходиться джерело образів уяви.

Уява допомагає дошкільнику знайти нестандартне розв'язання пізнавальної проблеми (послуговуючись реальними властивостями об'єктів та запозичуючи образи з навколишньої дійсності). Тому найважливішою її характеристикою є реалістичність, розуміння того, що може бути і чого бути не може. Як зауважив В. Сухомлинський, "населяючи навколишній світ фантастичними образами, створюючи ці образи, діти відкривають не тільки красу, але й істину".

Реалістичний підхід до казки виникає у дошкільному віці. З-4-річні діти часто не відрізняють можливе від неможливого, казкові і реальні образи у них переплітаються. Загострення критичного ставлення до образів уяви пов'язане з розширенням досвіду дітей, їх розумінням, що в казці не все можливо. Порушення в казці типових ознак предметів, логіки дій породжує негативне ставлення дошкільника. Він відчуває межу, яку не повинна переходити уява, розуміє логіку життєвих зв'язків і керується нею.

Нові образи у словесній творчості дошкільника не менш реалістичні, ніж у грі. Дитина наділяє героїв діями і характерами відповідно до їхніх реальних особливостей, поведінки і способу життя.

б-7-річні діти створюють уявні світи, населяють їх персонажами, які мають певні характеристики і діють у відповідних ситуаціях. Наприклад, придумують собі друга - маленьку людину, яка бере участь у всіх їхніх іграх і разом з якою вони ніби переживають пригоди. Часто і молодші дошкільники розповідають про вигадані, не зовсім реалістичні події у своєму житті, стверджуючи, що їм купили собаку, подарували котика, відпустили самих у магазин та ін. Такі фантазії породжені особистісними проблемами дитини, їх наявність є серйозною причиною для дорослого задуматися, які потреби їхньої дитини не задовольняються, про що вона мріє і до чого прагне, якими бачить свої взаємини з дорослими й однолітками. У створенні таких фантазій бере участь афективно-захисна функція уяви.

Афективно-захисна функція уяви - створення уявної ситуації з метою умовного вирішення конфліктів, які неможливо вирішити на практиці.

Послуговуючись уявою, малюк розв'язує емоційні та особистісні проблеми, неусвідомлено звільняється від тривожних спогадів, переборює почуття самотності, досягає психологічного комфорту. Уявна допомога іншим людям, тваринам свідчить про те, що дитина не відчуває себе значущою у реальному бутті і прагне реалізувати у фантазії потребу у самоствердженні. Ігри дитини з вигаданими персонажами є підставою ДЛЯ висновку про недостатнє задоволення її потреби у спілкуванні. Створення в уяві сильних друзів, які захищають дитину, е наслідком почуття невпевненості, переживання страхів. Часто опис видуманих подій зумовлений прагненням бути визнаним у групі однолітків, якщо дитина не може домогтися цього визнання. У такий спосіб відбувається становлення механізму психологічного захисту.

Наявність різних функцій, які виконує уява, свідчить про бажання дитини брати активну участь у суспільному житті, розвиток її мислення, фантазії, становлення як особистості. Як правило, уява ілюструє бажання, потреби, страхи дитини тощо і є цінним матеріалом для психологічного дослідження.