Дитяча психологія - Павелків Р.В. - Емоційне благополуччя дитини у групі

Порушення дошкільником моральних норм може бути свідомим і несвідомим. Під час несвідомого порушення дитина діє під впливом ситуативних бажань. Така поведінка є її віковою особливістю, що свідчить про несформованість механізмів моральної поведінки, а також про те, що норма ще не стала її внутрішньою психологічною інстанцією, а є лише зовнішньою вимогою. Дитина, опиняючись під владою миттєвих бажань, вдається до негативних вчинків, не замислюючись про наслідки.

Свідоме порушення моральної норми означає, що малюк розуміє суперечність між своєю поведінкою і соціально схваленим зразком. Однак вдається до пустощів, скоює проступки.

Між пустощами і проступками існує суттєва різниця. Пустощі характеризуються доброзичливим ставленням до людей, під час них дитина виявляє свою активність, ініціативність, винахідливість, позитивні емоції, безкорисливість. У ранньому віці пустощі є самоціллю, джерелом бурхливих позитивних емоцій. У них сюжет використовується як фон, своєрідне виправдання дій і їх наслідків. Так триває приблизно до 5-ти років. Пізніше мотивом пустощів стає питання: "Що станеться, якщо ... відкрити кран і закрити пальцем струмінь води?". їх джерелом є пізнавальне ставлення до предметів і явищ, прагнення досліджувати їх. До таких пустощів найчастіше вдаються активні, ініціативні, допитливі діти.

Нерідко пустощі, мотивовані питанням "Що я можу?", межують із бешкетуванням. їх джерелом є розвиток самостійності. Відбуваються вони за такою схемою: дитина порушує правила і чекає реакції дорослого. Так вона перевіряє свою силу, стверджує своє Я, намагається окреслити межі дозволеного.

Проступок - вчинок, що порушує норми, правила поведінки, загальноприйнятий порядок; провина.

Здебільшого вони виникають через невміле, але дуже сильне прагнення захистити своє Я від переживань та образ.

Спричиняють проступки часті покарання, немотивовані заборони, окрики, образливі прізвиська, насмішки, недостатність любові і спілкування з дорослими й однолітками, відчуття покинутості і непотрібності. Вони є наслідком неможливості дитини позитивно самостверджуватися через неправильне ставлення до неї дорослого.

Проступки, які повторюються, закріплюються і перетворюються на звичку, формують негативні риси характеру.

Найпоширенішим проступком дитини є брехня - навмисне викривлення істини. Вона завжди має корисливу мету і цим відрізняється від фантазії. Спричинюють її страх перед покаранням, негативний приклад дорослого. Діти вдаються до неї, коли починають розуміти необхідність виконання певних правил, а тому опиняються в ситуаціях подвійної мотивації. Домагаючись визнання дорослих, дитина, яка порушила правило, знаходить вихід у брехні, що може бути також наслідком недостатньо розвиненої вольової сфери дитини, нездатності знайти в собі сили для досягнення результату.

На практиці боротьба з брехнею часто зводиться до звинувачень дорослими дитини: "Ти брехун!". Однак грубе звинувачення у брехні як засобу домагань на визнання не матиме позитивного результату. Краще, якщо дорослий, виявивши довіру до дитини, висловить упевненість, що вона ніколи не принижуватиме себе брехнею. Отже, у вихованні дитини необхідно правильно спрямовувати розвиток потреби у визнанні.

Брехня починає розвиватися, коли в дитини не сформувалася потреба у ставленні до інших людей на засадах правди, коли чесність не стала якістю, яка підвищує значущість дитини в очах інших людей.

У дошкільному віці при реалізації домагань на головну роль у грі, на перемогу у спортивних змаганнях та інших ситуаціях у дітей може проявитися заздрість - почуття роздратування, досади, викликане перевагою, вищістю, добробутом іншого. У дошкільників вона з'являється у зв'язку з домінуванням зовнішніх (ієрархічних) стосунків ("хто головніший").

Заздрісній дитині важко співпереживати, радіти успіхам. Щоб зашкодити іншим у цьому, вона може навіть вдатися до своєрідних символічних дій.

Гіперактивні діти часто проявляють забіякуватість, оскільки не знаходять іншого застосування своєї енергії, не вміють спілкуватися, встановлювати позитивні стосунки з ровесниками. Така їх поведінка нерідко поширюється не лише на "кривдників", а й на маленьких, слабких, беззахисних. Вони знаходять задоволення в тому, що їх бояться. Відчуття сили спричинює ще більшу забіякуватість, ускладнюючи стосунки. Вона може бути породженням культу сили в сім'ї, неправильної позиції дорослих ("Дай здачі!", "Поважають тільки сильних" тощо). Цими проявами перелік негативних особистісних утворень у дошкільників не вичерпується. Усі вони є наслідком незнання особливостей внутрішнього світу дитини, неправильної взаємодії з ними дорослих, неграмотних, неефективних педагогічних впливів.

Емоційне благополуччя дитини у групі

На моральному розвитку особистості дитини суттєво позначається її становище у групі однолітків. Від нього залежить її самооцінка, ефективність засвоєння норм міжособистісних стосунків у колективі. Залежно від характеру цих стосунків розрізняють такі типи особистостей:

1) "зірки". Такими дітьми захоплюються через їхню красу, чарівність, уміння швидко і точно оцінювати ситуацію, брати на себе відповідальність тощо. Однак вони можуть пройнятися надмірною самовпевненістю, зазнайством;

2) "зневажені". У ставленні до себе вони часто відчувають незацікавленість або зневажливу поблажливість ровесників, їх залучають до гри на посередні ролі. З багатьох причин у таких Дітей накопичується образа, готовність повстати проти нав'язливих умов життя у групі. Нерідко вони шукають можливості для встановлення стосунків із "зіркою", вдаючись до підлещування, беззаперечного підкорення та ін.;

3) "ізольовані". Такі діти переживають "емоційний голод" у спілкуванні а однолітками, загострено сприймають життєві реалії, надто емоційно виражають своє ставлення до ровесників: можуть обожнювати когось із групи за реальні або ними вигадані якості чи ненавидіти за зневагу до своєї персони.

"Ізольованими" стають з багатьох причин. Хтось часто хворіє, рідко ходить у дошкільний заклад, і діти не встигають звикнути до нього, та і сам він нікого не знає. До іншого таке ставлення виникає Через фізичні вади, риси характеру, манери поведінки. Іноді подібне трапляється 3 дітьми, які раніше не відвідували дошкільного закладу, не мають навичок спілкування у групі, ігрових умінь.

Якою б не була причина ізольованості, наслідком її, як правило, є неповноцінний соціальний розвиток. Дитина з низькою популярністю, не сподіваючись на співчуття і допомогу однолітків, нерідко стає егоцентричною, замкнутою, відчуженою. Із цих причин вона буде ображатися і скаржитися, вихвалятися, фальшивити, брехати. Такій дитині важко у спілкуванні доточуючими, нелегко і їм з нею.

Проблеми соціалізації не повинні переходити у хронічний стан, асоціальність особистості. Дитині, яка має проблеми з визнанням, слід допомогти реалізувати домагання на визнання ровесників. Іноді для цього потрібна соціальна терапія для попередження небажаного особистісного розвитку, формування у неї потреби і навичок активної поведінки. Основними аспектами її є створення сприятливого соціального мікроклімату у дитячому колективі, у якому кожна дитина змогла б реалізувати своє домагання на визнання; розвиток у непопулярних дітей спеціальних навичок спілкування. Добре, якщо у групі переможцем у грі стає непопулярна дитина. Тому ігри потрібно добирати З урахуванням особливостей таких дітей, демонструвати заохочувальне ставлення до них, Тактовно і невимушено надавати їм перевагу, захоплюватися ними, хвалити (за чергування, гарний малюнок, аплікацію тощо).

Набуття популярності у дитячій групі тільки шляхом заохочення дорослого не буде ефективним, якщо не закріплюватиметься реальними успіхами дитини в її щоденному спілкуванні з однолітками.

Отже, моральний розвиток особистості дошкільника безпосередньо залежить від позиції дорослого, його моральності, етики тощо. Дорослий, будучи для дошкільника моральним еталоном, встановлює зв'язок між моральною свідомістю і моральною поведінкою, коли норма стає мотивом поведінки. Власне від нього залежить, чи сформуються у дошкільника негативні утворення.