Диференціальна психологія - Палій А.А. - Особистісні типи

У диференціальній психології розрізняють поняття "риса" і "тип". їх розмежовує відмінність між димен-зіональними (континуальними) і дискретними (перервними) роз'єднаними змінними. Під типологією часто розуміють набір дискретних категорій, на підставі яких можна поділяти людей на групи. Визначаючи цю відмінність, Г.-В. Олпорт зауважував, що можна сказати про себе "Ямаюрису", але не можна сказати "Я маю тип", доречніше - "Я належу до типу...".

Вдалих спроб поділити людей на типи не багато. Найвідоміші - типологія темпераментів Галена - Гіппократа і типологічна дихотомія "екстраверсія - інтроверсія". К.Т. Юнг розглядав ці параметри як дискретні змінні, що поділяють людство на два глобальні типи. В екстравертів енергія б'є через край, вони надзвичайно товариські, схильні шукати нові відчуття і досвід. Інтроверти більш соромливі, занурені у власні думки, краще контролюють свої почуття і поведінку, планують майбутні дії.

Відомі і такі типологічні виміри особистості, як психотицизм і нейротицизм (Г.-Ю. Айзенк), котрі як базові параметри включають у багато особистісних моделей. Типологія А. Міллера утворена на основі когнітивних, афективних і конативних вимірів. Когнітивними рисами автор моделі вважає стильову дихотомію "аналі-тичність - холістичність", описану як тенденція фокусуватися на частинах або цілому. Ця дихотомія, названа в інших дослідженнях "аналітичність - синтетичність" й"артикул ьованість - глобальність", є в основі багатьох проявів когнітивних контролів і стилів: полезалежність - поленезалежність, ригідність - гнучкість, когнітивна складність і стильова концептуальність.

Афективні риси пов'язані з екстраверсією і цейроти-цизмом, емоційною стабільністю - нестабільністю, котрі визначають через інтенсивність емоційних реакцій. На полюсі нестабільності перебувають люди, які на значущі й незначущі життєві події реагують однаково. Вони легко збуджуються, їхні реакції переважно негативні.

Конативні риси пов'язані з вольовою поведінкою суб'єкта, з усвідомлюваними аспектами мотивації і виражаються дихотомією "об'єктивована - суб'єктивована орієнтація". Суб'єктивована орієнтація спрямована на пошук емпатії й любові у стосунках, відповідно, об'єктивований полюс пов'язаний з прагненням до емоційного відчуження. Комбінації рис утворюють такі типи базових особистісних вимірювань (рис. 2.5):

а) редукціоніст (об'єктивовано-аналітичний) - пунктуальний, реалістичний, схильний до експериментів і контролю, скептичний, нехтує нормами, особистісно відчужений;

б) схематизатор (об'єктивовано-холістичний) - теоретик, особистісно відчужений, вдумливий, концептуальний, нехтує нормами, образний;

в) гностик (суб'єктивовано-аналітичний) - особистісно залучений, артистичний, такий, що приймає норми, нераціональний;

г) романтик (суб'єктивовано-холістичний) - особистісно залучений, приймає норми, образний.

Короткі характеристики кожного типу засвідчують властиву більшості особистісних типологій фрагментарність і відсутність внутрішньої логічної зв'язності опису.

Вивчення типів покликане сприяти прогнозуванню поведінки в медицині й педагогіці (зокрема, навчанні й вихованні). Однак при цьому дослідники стикаються з парадоксом "заперечення очевидного". Зарахування людини до певного типу допомагає краще зрозуміти її особливості, однак (і це часто трапляється) - може стереотипізувати звужувати уявлення про можливий поведінковий репертуар, що неминуче знижує рівень розуміння індивідуальних особливостей суб'єкта. Посилаючись на цей аргумент, деякі дослідники заперечують значення очевидних людських особливостей, що визначають тип, тим самим потрапляючи в лабіринт нескінченної емпіричної різноманітності. Логічніше буде не зосереджуватися на з'ясуванні точності та надуманості типологій (ідеться про науково сконструйовані моделі типологічних відмінностей), а вміло застосовувати шкалу "простота - складність" для визначення номотетично-ідіографічної межі у кожному окремому випадку.

Функціональна типологія, поведінкові тенденції індивідуальності

Типологічним виміром поведінки є також симпто-мокомплекси, що характеризують досягнення особистістю адаптивного результату в організації своєї взаємодії із середовищем і виявляються у наданні переваг. Це припущення основане на експериментально підтвердженій гіпотезі про наявність стійких сукупностей індивідуально-типологічних ознак, що актуалізуються завдяки двом обставинам - схильності, властивій людині, і дії релевантних стимулів середовища (О. Лібін). Особливості переваг є базовими компонентами провідної тенденції (Л. Собчик), що виражається в стильовій взаємодії людини зі світом. їх розглядають як основні виміри функціональної типології (М. Люшер). Переваги, які формуються в позасвідомій сфері, включають елемент семантики - системи значень поведінкового контексту. Відображаючи значущість для суб'єкта зовнішніх подій і будучи основою функціонування системи суб'єктивних значень, переваги детермінують стильову поведінку.

В організованому російським психологом О. Лібіним дослідженні з використанням батареї тестових методик було обстежено приблизно дві тисячі осіб обох статей, різних віку та професій з метою експериментально-теоретичної перевірки гіпотези, яка стала основою типології векторів поведінки. Ця поведінкова типологія ґрунтується на аналізі стратегій надання переваги як індикатора стійких симптомокомплексів. За результатами концептуального й експериментального аналізу було зафіксовано три провідні тенденції психодинамічного симптомокомплексу, пов'язані із системою індивідуальних переваг та основними векторами поведінки. Ці тенденції, що є параметрами абстрактного рівня пове-дінкової ієрархії, можуть бути співвіднесені з різноманітними вимірами індивідуальності - від властивостей нервової системи до системи орієнтацій. У табл. 2.9 наведено результати аналізу виділених тенденцій у контексті трьох базових конструктів - властивостей нервової системи (В. Небилицин), темпераменту (В. Русалов) та особистісних орієнтацій (М. Неймарк).

Таблиця 2.9

Аналіз поведінкових тенденцій

Усі тенденції співвідносяться на рівні концепції з такими параметрами індивідуальності:

- розгальмованість - стриманість (Дж. Каган);

- інтроверсія - нейротицизм - психотицизм (Г.-Ю. Айзенк);

- комунікативна - предметна активність (В. Русалов);

- чутливість (Б. Теплов, В. Небилицин);

- тривожність (К. Спілберг).

Факторний аналіз матриці оцінок вираженості основних тенденцій у структурі поведінки суб'єкта, отриманих за допомогою опитувальника, дав змогу О. Лібіну виокремити вісім основних векторів (типів) поведінки, які є параметрами функціональної типології (табл. 2.10).

Таблиця 2.10

Вектори поведінки як параметри функціональної типології

Зіставлення цих векторів з даними використаних у дослідженні тестів ("Опитувальник структури темпераменту" (В. Русалов), "Тест надання переваги геометричним формам у конструктивних малюнках" (О. Лі-бін), "Рівень суб'єктивного контролю" (Є. Бажин), "Тест самоставлення" (С. Пантелєєв), "ММРІ - СМІЛ" (Л. Собчик), "16-факторний особистісний опитувальник Кеттела" та ін.) дало змогу О. Лібіну описати основні поведінкові симптомокомплекси, що характеризують вісім типів:

1) агостеніки (лат. ago - веду і грец. sthenos - сила) - "наділені достатньою силою, щоб вести інших за собою". Вони відзначаються рішучістю манер і змагальністю, орієнтовані на інших, у стосунках прагнуть до позиції лідера; схильні до професійного керівництва і педагогічної діяльності;

2) орстеніки (лат. ordo - порядок і грец. sthenos - сила) - "схильні впорядковувати невизначені ситуації" . Інтенсивна робота викликає роздратування, вони не можуть оперативно включитися у процес, потребують тривалого підготовчого періоду; віддають перевагу видам діяльності, пов'язаним з аналітичною роботою, зокрема консультуванню;

3) тоностеніки (грец. tonos - напруження) - "схильні трансформувати в уяві негативні тенденції". Такі люди прагнуть до оволодіння предметною сферою діяльності незалежно від того, як складаються стосунки з оточенням; схильні надавати перевагу художньо-мистецьким професіям;

4) емфостеніки (грец. emphasis - виразність) - "схильні перейматися переживаннями іншої людини". У них переважають мимовільна регуляція поведінки, спонтанне вираження емоцій у відповідь на зміни внутрішнього або зовнішнього середовища, стійкість переживань, товариськість, здатність налагоджувати міжособистісні стосунки; віддають перевагу професіям, пов'язаним зі спілкуванням;

5) констеніки (лат. contradico - суперечу) - "наділені силою багато що ставити під сумнів". їм властива емоційна нестабільність; нездатність швидко переробляти великі обсяги інформації. Компульсивність (суперечливість) поведінки є наслідком дії різноспря-мованих тенденцій; вони схильні до вибору медичних професій;

6) ілостеніки (лат. іі - всередині) - "наділені силою наполягати на своєму". Вони прагнуть бути незалежними у стосунках; егоцентрична спрямованість поведінки супроводжується підвищеним рівнем тривожності; рівень особистісної адаптованості знижений унаслідок неадекватного оцінювання ситуації;

7) інстеніки (лат. initium - початок) - "характеризуються легкістю в пробудженні активності". Такі люди швидко реагують на нові обставини; часто кидають почату справу, не довівши її до кінця; ефективність їхньої роботи зростає, коли є можливість переключатися з однієї справи на іншу;

8) аргостеніки (грец. ergon - праця) - "наділені достатньою силою витримувати навантаження ". Вони емоційно стабільні, переважно добре володіють собою; вважають себе відповідальними за власні успіхи і невдачі; орієнтовані на предметну діяльність і віддають перевагу індивідуальним формам організації роботи; схильні до технічних професій.

Ці стійкі симптомокомплекси поведінкових ознак пов'язані зі специфічними патернами надання переваг - від вибору стилю міжособистісного спілкування і відповідної соціальної ролі до переваг у сприйнятті, наприклад, семантики основних геометричних форм при виконанні конструктивних малюнків. Лібін виявив такі зв'язки між поведінковими типами і наданням переваги основним архетипічним формам: І тип - трикутні, IV тип - округлі, VIII тип - квадратні. У решти типів також наявна тенденція до фіксування переваг. Описані вісім векторів поведінки утворюють середній рівень поведінкової ієрархії, а на наступних рівнях розташовані, відповідно, 24 - 36 - 64 тощо поведінкових стратегій, що описують більш вузькоспрямовані аспекти взаємодії суб'єкта із середовищем.

Аналіз поведінкових стратегій за даними, отриманими при дослідженні змішаної за статтю і віком вибірки в дві тисячі осіб, виявив стійкі взаємозв'язки діагностованих особливостей поведінки із наданням переваги професійним видам діяльності. Порівняння різних професійних груп (керівники всіх рангів, педагоги, актори і режисери, літературознавці, художники, військові льотчики, філософи, технічно орієнтовані фахівці) за частотою стимулів, які превалюють, дало змогу виявити типові для кожної групи стратегії надання переваги.