Диференціальна психологія - Палій А.А. - Теорія когнітивного темпу

Дж. Каган описав стійкі переваги в способах категоризації зображень людей і предметів і виокремив три основні стратегії категоризації: аналітико-описову (об'єднання зображень здійснюється на основі подібності їх конкретних ознак або окремих деталей, наприклад "люди з рудим волоссям"); тематичну (включає угруповання, засновані на ситуативних або функціональних відносинах, наприклад "чоловік, дружина, хлопчик - це сім'я"); категоріально-підсумкову (зображення об'єднуються на основі деякої категоріальної думки з використанням загальної категорії, наприклад "одна професія", "атлети").

Діти, схильні до аналітичного способу категоризації, краще контролюють свою інтелектуальну поведінку, уважніші при виконанні завдань, тобто діють рефлективно. Навпаки, діти, схильні до тематичного способу категоризації, демонструють імпульсивність. Було зроблено висновок про існування індивідуальних відмінностей у когнітивному темпі (у швидкості прийняття рішень): імпульсний стиль співвідноситься зі швидким прийняттям рішень, рефлективний - з повільним.

Фактор когнітивного темпу Каган пов'язував з фазами процесу розв'язання завдань: селекцією можливих гіпотез і оцінюванням прийнятого рішення. Іншими словами, імпульсний - рефлективний стилі пов'язані з етапами вибору гіпотез і обґрунтування рішень.

Теорія когнітивного темпу зосередилася на динамічних характеристиках інтелектуальної діяльності, зокрема на швидкості прийняття рішень як детермінанті індивідуальних відмінностей. Когнітивний тип Каган пов'язував з особливостями мотиваційно-афективної сфери особистості: орієнтацією на швидкий успіх (схильність до імпульсного стилю) або тривогою щодо можливості зробити помилку (схильність до рефлективного стилю).

Когнітивні теорії особистості

Ці теорії стверджують, що особистісні риси і своєрідність індивідуальної поведінки пояснюють особливості сприйняття, розуміння і пояснення людиною дійсності. З цього погляду принциповим було розмежування змістових і структурних аспектів пізнавальної сфери ("про що" людина думає і "як" вона думає).

О. Харві, Д. Хант і X. ПІродер вважали, що основним посередником між ситуаційними діями і диспозиціями є концепт (поняття), за допомогою якого отримане враження кодують, перетворюють або оцінюють.

Окремі поняття утворюють систему понять. Рівень структурної організації індивідуальної понятійної системи визначений співвідношенням процесів диференціації та інтеграції, що, у свою чергу, виявляється в конкретному або абстрактному способі (стилі) концептуалізації дійсності. Конкретність характеризується мінімальним рівнем розвитку процесів диференціації й інтеграції понять, абстрактність - максимальним. Відповідно "конкретним особам" властиві такі психологічні якості: схильність до чорно-білого мислення, залежність від статусу й авторитету, нетерпимість до невизначеності, стереотипність думок, висока контрольованість поведінки фізичними характеристиками ситуації тощо; "абстрактним особам" - орієнтація на внутрішній досвід при поясненні причин подій, схильність до ризику, незалежність, здатність гнучко змінювати свою поведінку, креативність тощо.

За теорією особистісних конструктів Дж. Келлі, людина оцінює і прогнозує дійсність на основі організованого суб'єктивного досвіду, представленого у вигляді системи конструктів. Конструкт - це суб'єктивна шкала, за допомогою якої людина може оцінити, як два або декілька об'єктів схожі між собою, а отже, відмінні від третього об'єкта або кількох інших об'єктів. Тому конструкт як біполярна суб'єктивна вимірювальна шкала реалізовує одночасно дві функції: узагальнення

(виявлення подібності) і зіставлення (виявлення відмінностей), наприклад конструкти "добродушний - злобливий", "розумний - дурний", "пізнаваний - непізнаваний", "можна довіряти - не можна довіряти" та ін.

Когнітивна складність індивідуальної конструктивної системи означає, що суб'єкт створює багатовимірну модель реальності, а когнітивна простота - що розуміння й інтерпретація того, що відбувається у свідомості суб'єкта, здійснюються у спрощеній формі на основі обмеженого набору відомостей. Тенденція сприймати реальність когнітивно простим або когнітивно складним способом характеризує стійкі переваги особистості, тому вимір "когнітивна простота - когнітивна складність" було зараховано до категорії когнітивних стилів.

У Радянському Союзі когнітивні стилі досліджували І. Козлова, В. Колга, А. Соловйов, М. Єгорова, І. Палей.

Отже, в широкому значенні когнітивний стиль - це характерний для особистості спосіб вивчення реальності, у вузькому значенні - індивідуально-своєрідні способи перероблення інформації про своє оточення. Фактично становлення стильового підходу стало свідченням трансформації предмета психології пізнання: якщо раніше в центрі уваги були загальні закономірності пізнавальної діяльності, то тепер - механізми індивідуальних відмінностей між людьми в способах пізнання навколишньої дійсності.

У стильовому підході відбулася радикальна зміна методичного інструментарію. Донедавна вивчення індивідуальних відмінностей в інтелектуальній діяльності здійснювали переважно на основі методу роз'яснення задач, а в стильовому дослідженні випробовуваному пропонували просту ситуацію без часових обмежень з інструкцією відкритого типу, згідно з якою він міг вибрати власний, найзручніший і природний варіант відповіді. Нормативи оцінювання індивідуального результату в стильовому дослідженні відсутні. Людей зараховували до певного полюса когнітивного стилю на основі медіанного критерію. Випробовуваний є суб'єктом стильового дослідження, а не об'єктом маніпулювання.