Самоосвіта керівника - процес активної боротьби з власною інтелектуальною бідністю. Як справедливо підкреслював К. Д. Ушинський, "вчитель живе доти, доки навчається; як тільки він перестав навчатися, в ньому вмирає вчитель". Це повною мірою стосується і керівника будь-якого рангу і фаху.
Самоосвіту керівника треба розуміти двояко: з одного боку - як постійне поповнення своїх фахових знань, з другого — постійне поновлення і перегляд свого власного досвіду, вилучення з нього того, що втратило свою актуальність.
Суб'єктивні мотиви самоосвіти звичайно формуються за умови усвідомлення проблем у процесі роботи. Якщо ж проблеми не усвідомлюються, то не виникає і потреби їх розв'язання. У таких випадках керівник живе минулим, застосовуючи знання і досвід своєї роботи, що втратили важливість.
Мотиви самоосвіти часто ґрунтуються на бажанні продовжувати роботу, враховуючи новітні досягнення науки, з потрібністю удосконалювати свою майстерність, розуміючи свою відповідальність перед підлеглими, сподіваючись на зростання результативності праці.
Програма самоосвіти не може обмежуватися вузьким колом спеціальної літератури і обміном досвідом. Вона включає і вдосконалення знань, ознайомлення з досягненнями науки, техніки і літератури. Інакше кажучи, самоосвічуючись, треба якомога частіше орієнтувати на відповідність з досягненнями науки власні уявлення про фах, виробничий процес і співпрацю з людьми.
Психічні стани керівника
Своїм психічним станом керівник помітно впливає на підлеглих. Це має свій вияв у таких засобах психічного впливу, як "захоплення", навіювання, переконання і наслідування.
Мета впливу - позитивна зміна поведінки і діяльності відповідно до завдань, що вирішуються закладом.
Психологічний механізм "захоплення станом" керівника зводиться до того, що підлеглий, часто не усвідомлюючи цього, створює в себе стан, подібний до стану керівника, і переживає співзвучні йому почуття і емоції. Цей психічний настрій, підсилюючись багато разів, впливає на інших учасників колективного спілкування. Підлеглий у такому стані не відчуває, що переконання містять навмисний тиск.
Він запам'ятовує взірець стану керівника і мимоволі підкоряється йому. Частим випадком "захоплення" з боку керівника є стан паніки. Він найчастіше виявляється як неозначений емоційний стан, що є наслідком відсутності інформації про нову ситуацію.
Підлеглий виявляється неготовим, бо не може знайти вихід із ситуації, що склалася і в якій він діє випадково. Стан паніки виникає і за надмірної інформації, що дезорганізує діяльність. Гірше за все, якщо джерелом виникнення паніки стає сам керівник, який втрачає контроль над собою і сіє довкола невпевненість.
Протилежним такому стану керівника, що передається підлеглому шляхом психічного "захоплення", є стан оптимізму.
Принцип оптимізму є плідною засадою діяльності керівника. Оптимістична спрямованість керівника ґрунтується на науковому пізнанні законів вдалої роботи, на впевненості у значному розвитку людських здібностей.
Керівник для своїх підлеглих - об'єкт наслідування.
У ньому відбиваються перетворені тією чи іншою мірою дії, ідеали, риси особистості, манери поводження і звички. Наслідування за своїм механізмом може бути неусвідомлюваним і свідомим. Тому керівникові потрібно бути дуже уважним і не допускати, щоб підлеглі наслідували його негативні вияви, і, передусім, бути позитивним прикладом для підлеглих.
У процесі спільної діяльності підлеглий і керівник переживають усю гаму почуттів, що виникають через їх активність.
Симптомокомплекс психічних станів керівника і підлеглого багато в чому збігається, до того ж виявляються всі форми станів: стан передстартової пропасниці, апатії, стан внутрішньої готовності до відповідальної (ризикованої*) дії. Зазвичай підлеглі ніби "вбирають" стан керівника, його ставлення до наступних дій і заходів.
Таким чином, регуляція і саморегуляція психічних станів керівника є головними рисами його фахової майстерності і дає йому змогу в найскладніших умовах бути прикладом для "захоплення" і цілеспрямованого наслідування його співпрацівників.
Конфлікт
Запитання для самостійної роботи
Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю
ЧАСТИНА ТРЕТЯ. МЕХАНІЗМИ ПСИХІЧНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ
8. Відчуття
Поняття про відчуття
Фізіологічні основи відчуттів
Класифікація відчуттів
Закономірності відчуттів