Загальна психологія - Максименко С.Д. - Запитання для самостійної роботи

Вчення 1. П. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності спричинило істотні зміни наукового тлумачення темпераменту. Поєднання різної міри вияву сили, врівноваженості та рухливості процесів збудження та гальмування дало підставу виокремити чотири головні типи нервової системи, а саме:

1. Сильний, врівноважений, але рухливий - жвавий тип.

2. Сильний, врівноважений, інертний - спокійний, але малорухливий тип.

3. Сильний, неврівноважений тип з переважанням збудження над гальмуванням - збудливий, нестриманий тип.

4. Слабкий тип.

Цю типологію нервової системи І. П. Павлов пов'язував з темпераментом. Вживаючи термінологію Гіппократа щодо темпераментів, він писав, що сангвінік - палкий, врівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли в нього є багато цікавих справ, які його збуджують.

Флегматик - врівноважений, наполегливий, продуктивний працівник. Холерик - яскраво бойовий тип, задерикуватий, легко й швидко збуджується.

Меланхолік - помітно загальмований тип нервової системи. Для нього кожне явище в житті стає гальмівним агентом, він недовірливий, в усьому бачить погане, небезпечне.

Холеричний і меланхолійний темпераменти І. П. Павлов розглядав як крайні, в яких несприятливі ситуації та умови життя можуть викликати психопатологічні вияви - неврастенію в холерика та істерію в меланхоліка. У золотій середині, за висловом Павлова, перебувають сангвінічний та флегматичний темпераменти - їх врівноваженість є виявом здорової, по-справжньому життєздатної нервової системи.

Але пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних особливостей нервової системи недостатньо.

Центральна нервова система функціонує у взаємозв'язку з ендокринною та гуморальною системами організму. Гіпофункція щитовидної залози, наприклад, спричиняє млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового придатка спричиняє зниження імпульсивності, вповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз - статеве дозрівання, старіння, кастрація - помітно позначається на функціях усього організму, в тому числі й на особливостях темпераменту. Не-вмотивовані вчинки підлітків - це динамічні вияви темпераменту під впливом статевого дозрівання.

Вплив темпераменту на діяльність людини

Діяльність (трудова, навчальна, ігрова) вимагає не лише певного рівня знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку людини, а й наявності певних типологічних особливостей нервової системи, а отже, й темпераменту.

Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) людини виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Коли необхідна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де потрібно виявити співчутливість, лагідність, там краще впорається слабкий тип нервової системи.

Неврівноваженість холерика йому шкодить, коли потрібні витриманість, терплячість. Надмірно повільний темп рухів, повільне, монотонне мовлення флегматика не сприяє успіху діяльності, яка вимагає значної рухливості, швидкості впливу на інших.

Слабкість збудливості та загальмовані дії, властиві меланхоліку, призводять до боязкості, нерішучості, порушують контактність з іншими. Схильність сангвініка захоплюватися новим, його нудьгування впродовж одноманітної, хоча й важливої діяльності зменшує активність діяльності, постійно спричиняє потяг до нового, модного.

Дослідженнями Б. М. Теплова, В. Д. Небиліцина, Е. А. Голубєвої доведено, що на ґрунті однакових властивостей вищої нервової діяльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності - силу дій, у неврівноваже-ного - врівноваженість, у інертного - жвавість, рухливість. Такі зміни можливі під впливом змістовного аспекту діяльності.

Вправи допомагають досягти певного рівня гальмування, слабкості, інертності або нестриманості рухів, але перетворені в такий спосіб позитивні дії (сила, врівноваженість, рухливість) не усувають вродженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової діяльності.

За екстремальних умов звичне здебільшого втрачає свою силу і вступають у дію природні особливості типу нервової системи, притаманної людині - слабкість, гальмівність, збудливість, які виявляються в розгубленості, стопорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті самовладання.

Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що є складовою структури її темпераменту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.

Формалізована структура змісту теми

Компоненти темпераменту: загальна психічна активність, моторика, емоційність.

Механізми темпераменту: тип вищої нервової діяльності.

Запитання для самостійної роботи

1. Якими властивостями психічної діяльності характеризується темперамент?

2. Яке поєднання властивостей вищої нервової діяльності І. П. Павлов зробив засадовим при поділі темпераменту на типи?

3. У чому виявляються особливості поведінки екстраверта?

4. У чому виявляються особливості поведінки інтроверта?

5. Як може позначатися темперамент на формуванні рис особистості?

6. У чому полягає вихованя темпераменту?

7. Яку роль у діяльності фахівця в системі суб'єктних відносин відіграє знання темпераменту людини?

8. У чому може виявлятися врахування вчителем, лікарем особливостей темпераменту учня або пацієнта?

Альтернативно-тестові завдання для самоконтролю

1. Чи тотожні поняття "тип вищої нервової діяльності" та 'темперамент"? Аргументуйте свою відповідь.

2. Чи можна стверджувати, що властивості темпераменту є природженими?

3. Чи завжди динаміка поведінки людини адекватно характеризує її темперамент?

4. Чи є екстравертність або інтровертність особистості закономірним виявом певного типу темпераменту?

5. Чи може темперамент людини зазнавати істотних змін упродовж життя?

6. Чи можна стверджувати, що темперамент безпосередньо впливає на формування рис характеру людини?

Завдання та проблемні ситуації

1. Чи можна дійти висновку про темперамент особистості за яскравими, але епізодичними виявами її поведінки? В яких життєвих ситуаціях темперамент виявляється найбільш повно?

2. Залежно від станів людини в неї можуть змінюватися темп мовлення, емоційна збудливість. Чи завжди ці особливості належать до темпераменту? Визначіть ті особливості, які належать до темпераменту, і ті, що зумовлені мотиваційним чинником. За якими ознаками це можна встановити?

3. Чи завжди індивідуально-психологічні властивості людини, що виявляються в ранньому дитинстві, зберігаються в подальшому її житті? Чим це можна пояснити?

4. Які поєднання типів темпераменту найчастіше зустрічаються? Чим це можна пояснити психологічно?

Література

1. Белоус В. В. К исследованию влияния типов темперамента на эффективность индивидуальной и совместной деятельности // Вопр. психологии. - 1986. - № 3.

2. Белоус В. В. Темперамент и деятельность: Учеб. пособие. - Пятигорск, 1990.

3. Загальна психологія / За ред. С. Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.

4. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т.1. Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. - К.: Форум, 2002.

5. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 2. Моделювання психологічних новоутворень. - К.: Форум, 2002

6. Мерлин В. С. Очерк теории темперамента. - М, 1964.

7. Небылицын В. Д. Основные свойства нервной системы человека. -М.: Просвещение, 1966.

8. Немов Р. С. Психология. - М.: Просвещение, 1995.

9. Общая психология / Под ред. С. Д. Максименко. — М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1999.

10. Общая психология / Под ред. А.В. Петровского. - М.: Просвещение, 1977.

11. И. Основи загальної психології / За ред. С. Д. Максименка. - К.: НПЦ "Перспектива", 1998.

12. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.

13. Психология индивидуальных различий: Тесты. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982.

14. Русалов В. М. О природе темперамента и его месте в структуре индивидуальных свойств человека // Вопр. психологии. - 1985. - № 2.

15. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. - М., 1982.

16. Теплое Б. М. Психология индивидуальных различий. - М.: Педагогика, 1985.

17. Хрестоматия по психологии. - М.: Просвещение, 1977.