Загальна психологія - Павелків Р.В. - 7.4. Види уяви

Ми вже говорили про те, що уява є виявом особистості саме з боку типологічного та диференціально-психологічного аспекту. Для характеристики особистості та її ставлення до світу важливі два чинники. По-перше, міра легкості чи трудності, з якою їй дається перетворення заданого; по-друге, характер того перетворення дійсності, яке властиве уяві.

Провідне значення тут належить співвідношенню між роллю в уяві даної людини емоційності (афективності) і критичного контролю інтелекту. Залежно від панування тих чи інших моментів виокремлюються різні типи уяви.

1. Суб'єктивна уява. Ця уява слабко підпорядковується критичному контролю мислення, мало рахується з реальністю, яку вона, як правило, покриває пеленою фантазії.

2. Критична, реалістична уява. Вона не безконтрольно підпорядковується суб'єктивності почуттів. Перетворюючи існуюче, така уява враховує закономірності та тенденції розвитку об'єктивної дійсності.

У різних людей виявляється переважання уяви в певних галузях. Суттєву роль у визначенні напряму, за яким іде розвиток уяви, відіграє, як указувалося раніше, спрямованість особистості, насамперед ії інтереси. Саме інтереси створюють пов'язані з ними своєрідні „осередки" сприйнятливості.

У зв'язку із загальною спрямованістю діяльності людини і її уява може бути найбільш дійовою в однієї - у сфері практичної діяльності конструктивного, технічного винахідництва, у другої -у сфері художньої, у третьої - наукової творчості. У кожної ЛЮДИНИ є якийсь „шматочок фантазії", але в кожної фантазія і уява виявляються по-своєму.

7.4. Види уяви

Відмінність видів уяви визначається насамперед тим, наскільки свідомим і активним є ставлення людини до реалізації головної функції уяви - трансформації образів — уявлень. В одних випадках зміна Образів відбувається мимовільно, в інших все більшу роль відіграє свідоме, активне ставлення людини до формування образів. У першому випадку має місце так звана пасивна уява, у другому - активна.

За пасивної уяви мимовільна трансформація образів здійснюється під впливом малоусвідомлених потреб і потягів, незалежно від якого-небудь свідомого втручання в цей процес суб'єкта. Образи нібито мимовільно перетворюються, випливаючи перед уявою, а не формуються нею. Уданому випадку немає власне оперування образами (це зустрічається в умовах бездіяльності свідомості - у стані дрімоти, у сновидіннях, при галюцинаціях, у стані афекту). У цих випадках за образом найчастіше стоять як рушійні сили афективні моменти потреб та потягів. Іншими словами, цей вид уяви тісно пов'язаний з так званим аутистичним мисленням, яке прагне не до встановлення істини, а до задоволення бажання. Це мислення, яке не пристосовується до зовнішньої дійсності, а саме створює уявлювану дійсність.

За активної уяви образи формуються і перетворюються свідомо відповідно до цілей, які ставить перед собою людина в конкретній діяльності.

Розрізняють два види активної уяви: відтворююча, яка полягає у відтворенні заданих образів, і творча, яка виявляється у самостійному створенні нових образів.

Відтворююча уява — процес створення людиною нових образів об'єктів, які раніше не сприймалися нею, на засадах опису схем, креслень, нотних записів, тобто в різних знакових системах.

Процес образного відтворення за своїм кінцевим результатом, за будь-яких умов свого вияву єдиний (створення нових образів). За характером же свого перебігу в кожному конкретному випадку (при сприйманні описів, схем, креслень тощо) він відрізняється низкою особливостей.

Відомо, що під час сприймання художніх описів діяльність відтворюючої уяви протікає особливо інтенсивно. У слухача або читача можуть створюватися закінчені образи персонажів, обстановки тощо. Та обставина, що у сприйнятому тексті опис відповідних об'єктів може бути далеко не повним, не перешкоджає виникненню цих закінчених образів. Індивід може створювати у своїй уяві і такі деталі, про які в тексті нічого не повідомляється. У подібних випадках діяльність відтворюючої уяви тісно переплітається з діяльністю уяви творчої. У результаті такого переплетення стає можливим уявлення додаткових деталей об'єкта, які є продовженням або завершенням сприйнятого опису.

По-іншому протікає діяльність відтворюючої уяви при сприйманні наукових текстів, коли людині необхідно уявити певні геометричні фігури, хімічні установки тощо. Заданих умов можливості для діяльності творчої уяви обмежені, оскільки в науковому описі найчастіше вичерпно даються всі ознаки описуваного об'єкта. Але це не означає того, що під час сприймання наукових текстів процес творчої уяви зовсім виключається. У даному випадку він функціонально змінюється: діяльність уяви спрямовується тепер не на доповнення образу об'єкта ознаками, відсутніми в описі, а на трансформацію тих ознак, які в описі відображені. Обмеження сфери творчої уяви при сприйманні наукових описів одночасно з цим передбачає активізацію процесів пам'яті та мислення, оскільки точність відтворення наукового тексту залежить головним чином від його розуміння та запам'ятовування.

Творчою уявою називають самостійне створення нових, оригінальних образів та ідей. Показниками продуктивності уяви є новизна, оригінальність і осмисленість обробки даних досвіду; широта оперування образами, яка розуміється як можливість виконувати перетворення з різного матеріалу, тип оперування (досяжний спосіб перетворення), який може характеризуватися або зміною положення об'єкта уяви, або зміною його структури, або комбінацією цих перетворень.

Саме творча уява, доповнюючи творче мислення і взаємодіючи з ним, є фундаментом людської творчості: художньої, наукової, технічної тощо.

Сутність художньої творчості полягає в створенні нових образів, які здатні бути пластичним носієм ідейного змісту. Особлива мета художньої творчості полягає в тому, щоб створити нову уявлювану ситуацію не шляхом порушення, а за умови збереження основних вимог життєвої реальності.

Вищим продуктом художньої творчості є образ, перетворений всередині ідеєю художнього твору так, що у всій своїй життєвості він виявляється пластичним виявом певного ідейного змісту. Творча уява використовує в художньому творі фантастику, відхилення від деяких сторін дійсності з тим, щоб надати образної наочності дійсності, головному задуму або ідеї, що відображає опосередковано яку-небудь сторону дійсності.

Створюючи картину дійсності, яка відхиляється від звичайної аж до крайньої фантастики, уява художника тим яскравіше висвітлює і випукліше виявляє яку-небудь значущу для нього сторону дійсності. Відійти від дійсності, щоб проникнути в неї -така логіка творчої уяви. Художня творчість виражається і в портреті, і в казці, і в фантастичному оповіданні. На відміну від наукового, будь-який художній твір виражає свій змісту конкретній наочно-образній формі.

Специфічна роль уяви у науковій творчості полягає в тому, що уява перетворює образний, наочний зміст проблеми і цим сприяє її розв'язанню. Як відомо, у реальному мисленнєвому процесі в єдності з поняттям тією чи іншою мірою, у тій чи іншій формі бере участь і наочний образ. Але образний зміст сприймання і уявлення пам'яті, що відтворюють цей зміст, іноді не дає досить опорних точок для розв'язання проблеми, що стоїть перед мисленням. Іноді необхідно перетворити наочний зміст для того, щоб просунути розв'язання проблеми; тоді уява вступає у свої права.

Залежно від часової спрямованості виокремлюють ретроспективну (уява — згадування) уяву, включену безпосередньо в здійснювану діяльність, і уяву, спрямовану на майбутнє.

За характером винищення образів уяву поділяють на конкретну, регулятором якої є конкретні образи та ідеї, і абстрактну, яка виявляється у створенні символів, схем.

Залежно від виду діяльності, у процесі якого функціонує уява, виокремлюють технічну, музичну, наукову, художню та інші види уяви.

Л.М. Веккер пропонує класифікацію, в основі якої лежать особливості матеріалу, предмета психічної діяльності. Такий підхід дає змогу виокремити сенсорно-перцептивну уяву (власне образну), яка включає зорову, слухову, рухову, просторову і, вірогідно, інші види уяви, словесно-логічну (концептуальну), яка виступає елементом мислення; емоційну. Як особливий вид виокремлюється оперативна уява, що визначається як активне функціонування образів як програми діяльності.

Виокремлюють й інші види уяви - сновидіння, галюцинації, мріяння і мрії. Сновидіння можна віднести до розряду пасивних і мимовільних форм уяви. їх справжня роль у житті людини до цього часу не встановлена, хоча відомо, що в сновидіннях людини знаходять вияв і задоволення численні життєво важливі потреби, які в силу деяких причин не можуть бути реалізовані в реальному житті.

Галюцинаціями називають фантастичні видіння, які не мають майже жодного зв'язку з навколишньою дійсністю, що оточує людину. Найчастіше галюцинації є результатом тих чи інших порушень психіки або роботи організму і супроводжують деякі хворобливі стани.

Мріяння на відміну від галюцинацій є досить нормальним психічним станом, який являє собою фантазію, пов'язану з бажанням, дещо ідеалізованим майбутнім.

Мрія від мріяння відрізняється тим, що вона дещо більш реалістична і більшою мірою пов'язана з дійсністю, тобто практично здійснима. Мріяння і мрії у людини займають досить багато часу, особливо в юності. Для більшості людей мрії є приємними думками про майбутнє. У деяких зустрічаються й тривожні видіння, які породжують почуття хвилювання, вини, агресивності.