Загальна психологія - Сергєєнкова О.П. - 2.7. Увага

Поняття про увагу, її критерії та функції

На людину одночасно впливає велика кількість подразників. Однак доходять до свідомості лише ті з них, які виявляються найбільш значимими для особистості. Вибірковий, спрямований характер психічної діяльності складає сутність уваги.

На відміну від пізнавальних процесів увага свого особливого змісту не має. Вона проявляється ніби всередині психічних процесів і невіддільна від них, характеризуючи динаміку їх перебігу. Не можна бути уважним взагалі. Увага завжди проявляється в певних конкретних психічних процесах: ми вдивляємося, вслухаємося, обмірковуємо щось, запам'ятовуємо. Увага може бути спрямована як на об'єкти зовнішнього світу, так і на власне внутрішнє життя.

"... Увага це саме ті двері, через які проходить все, що тільки входить в душу людини із зовнішнього світу".

К. Д. Ушинський

Увага - це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості та зосередженості свідомості на значимих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях

Увага - це аспект будь-якої психічної діяльності. Деякі дослідники відносять увагу до вибіркової активності особистості, яка є необхідною умовою успішного здобуття знань.

Можна виокремити критерії уваги, які торкаються практично всіх аспектів психічної діяльності, від зовнішніх реакцій до суб'єктивних вражень:

Рис. 2.7.1. Критерії уваги

Згідно Рис. 2.7.1. увага людини проявляється в моторних, вегетативних зовнішніх реакціях, які забезпечують умови кращого сприйняття сигналу. До них належать поворот голови, фіксація очей, міміка, затримка подиху тощо.

Ефективність перцептивної, мнемічної, розумової, моторної дії підвищується у разі "уважної" дії.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Такий суб'єктивний критерій як ясність і виразність змістів свідомості, що перебувають в полі уваги, було висунуто в межах психології свідомості. Усе поле свідомості розділяють на фокальну сферу і периферію. Одиниці фокальної сфери свідомості уявляються стійкими, яскравими, а змісти його периферії чітко не розрізнені і зливаються в пульсуючу хмару невизначеної форми. Така структура свідомості можлива не лише під час сприймання об'єктів, а й у спогадах і міркуваннях.

"Увага - це відносне панування цього уявлення цієї миті".

Рис. 2.7.2. Схема зон свідомості

Увага забезпечує успішну і чітку роботу нашої свідомості і не лише створює найкращі умови для психічної діяльності, а й виконує сторожову службу, допомагаючи людині своєчасно реагувати на різноманітні зміни в оточуючому середовищі та власному організмі.

Так, функціями уваги є:

Рис. 2.7.3. Основні функції уваги

Теорії та фізіологічні основи уваги

Психологи і фізіологи здавна намагалися з'ясувати ті механізми, які визначають вибірковість процесів збудження, які і лежать в основі уваги. Однак ці спроби часто мали описовий характер, і фізіологічні основи уваги глибоко не вивчалися.

Найбільш відомі підходи до розуміння природи уваги об'єднують в такі групи:

1. Увага як результат рухового пристосування (Р. Декарт, Т. Рібо, Д. Болдуїн). Прихильники даного підходу виходять з того, що оскільки людина може довільно переносити увагу з одного предмета на інший, то увага неможлива без м'язових рухів.

2. Увага як результат обмеженості обсягу свідомості (Й. Гербарт, В. Гамільтон). Не пояснюючи, що саме розуміється під обсягом свідомості, вчені вважають, що більш інтенсивні уявлення в змозі витіснити або придушити менш інтенсивні.

"Мати приємне або тяжке відчуття або ідею і бути до них уважним - одне і те саме".

Дж. Міль

3. Увага як результат емоції (Дж. Міль). Дана теорія отримала найбільше визнання в англійській асоціативній психології. Вона базувалась на ствердженні залежності уваги від емоційного забарвлення уявлення.

4. Увага як результат апперцепції, тобто як результат життєвого досвіду індивіда.

5. Увага як особлива активність духу. Прихильники даної позиції приймають увагу за первинну і активну здатність, походження якої невідоме та ін.

Незважаючи на значну кількість наявних теорій, проблема уваги не стала менш значимою. Досі тривають дискусії стосовно природи уваги.

Увага, як показали дослідження, детермінується співвідношенням збуджень в корі великих півкуль головного мозку, зумовлених подразниками, які впливають на органи чуття організму, а також внутрішніми установками та психічними станами. Ідеї І. П. Павлова про орієнтувально-рефлекторну діяльність організму, пізніше поглиблені нейрофізіологічними дослідженнями, розкривають фізіологічне підґрунтя уваги.

Отже, фізіологічним підґрунтям уваги є збудження, яке виникає в корі великих півкуль головного мозку під впливом подразнень, які на нас діють. Ця взаємодія відбувається на основі встановленого І. П. Павловим закону індукції нервових процесів, згідно якому процеси збудження, які виникають в одних ділянках кори головного мозку, викликають (індукують) гальмівні процеси в інших ділянках кори. Якщо людина зосередила увагу на якомусь предметі, то це означає, що даний предмет викликав збудження у відповідній ділянці кори великих півкуль головного мозку, решта ж ділянок кори виявилася загальмованою, внаслідок чого людина нічого не помічає, окрім даного предмета.

Значний внесок у з'ясування фізіологічного підґрунтя уваги зробив О. О. Ухтомський своїм вченням про домінанту.

Серед багатьох збуджень, які виникають одночасно в корі головного мозку, одне є домінуючим. Воно і є фізіологічним підґрунтям свідомих процесів, уваги. Інші збудження при цьому гальмуються.

Домінанта - це панівна ділянка, яка приваблює до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел

Загальмовані, відносно слабші збудження (порівняно з домінуючими) О. О. Ухтомський називав субдомінантними.

Між домінантою і субдомінантами триває постійна боротьба. Домінантне збудження залишається доти, доки якась субдомінанта не набуде більшої інтенсивності, ніж сила домінанти. Тоді субдомінанта стає домінантою, а домінанта - субдомінантою.