За допомогою кольорів тварини ховаються від ворога, лякають його, маскуються, підкрадаючись до здобичі, "говорять".
Найяскравішого забарвлення набуває багато птахів та риб у шлюбний період, хоча однозначного пояснення цьому явищу немає: одні вчені вважають, що яскраве забарвлення самця потрібне, щоб "полонити" самиць, інші гадають, що це турнірна зброя, яка відлякує суперника, чи просто розпізнавальна ознака. Те, що забарвлення може слугувати "посвідченням особи", незаперечне. Щойно вилупленим пташенятам чайки показували грубу подобу голови матері, вирізану з картону. Якщо дзьоб такої картонної моделі буде жовтий з червоною плямою на кінці, як у справжньої чайки, то він викличе різку прохальну реакцію у пташенят. А коли дзьоб буде без червоної плями, то реакція виявиться втричі слабшою.
Органи та "ліхтарики" також виконують різні функції - від освітлення для полювання та застереження до запрошення на побачення.
Багато тварин ведуть зграєвий і стадний спосіб життя, який має багато переваг і під час пошуку їжі, і при захисті від ворога, але йому властиві й певні недоліки: коли скупчується багато тварин, швидше вичерпуються запаси кормів, збільшується можливість захворювань, до того ж тварини, відчуваючи бік сусіда, стають менш обережні.
У табунах та групах ссавців установлюється біологічно виправдана нерівноправність. Як правило, в такій групі є вожак. Ним буває доросла, дужа й досвідчена тварина, що може постояти за себе рогами, копитами й зубами. Шукаючи для себе кращі кормові угіддя, кращі місця для відпочинку і ночівлі, вони забезпечують таким чином і іншим тваринам найкращі умови життя. У диких північних оленів, слонів, вовків вожаком бувають самиці, а в горил, павіанів, диких коней - самці.
У групах кожного виду існує своя ієрархія зв'язків. Наприклад, у родинах мавп по 15-20 особин. Усіма діями групи керує старий досвідчений самець. До того ж, у групі буває ще один чи кілька молодих самців і самок і, нарешті, дорослі самки з дітьми або без них. Сварок у цій сім'ї майже не трапляється.
Зовсім інша структура в стаді павіанів, де буває до 50-70 мавп. Вожак угруповання - великий дужий самець - щоразу дає волю іклам. З іншого боку, він піклується про своїх "підлеглих" і, коли треба, першим іде назустріч небезпеці. На відміну від горил, у яких ієрархія виражена слабко, у павіанів ЇЇ суворо дотримуються: коли павіани йдуть у похід, то йдуть у певному порядку. У центрі - самки з дітьми й підлітками, за ними йдуть вожак і декілька самців. Попереду й позаду також виступають самці. Сигнал небезпеки подають дорослі тварини, які перебувають у даний момент на найзручніших спостережних пунктах. Табун павіанів - це грізна сила, і коли вони разом, на них не наважується напасти навіть леопард.
У шимпанзе немає постійних груп. Щоденно одні мавпи залишають групи, інші приходять. Приблуд не виганяють геть. Шимпанзе завжди тримаються стадно. Тому в тій частині лісу, де живуть шимпанзе, лемент не вщухає ні на хвилину.
Отже, не можна однозначно відповісти на питання, як краще жити - разом чи нарізно - тваринам одного й того ж виду. Одним краще жити поодинці, іншим - разом, а деякі взагалі не можуть жити окремо.
Іноді птахи, відлякуючи ворога, стають у загрозливу позу. Індик настовбурчує пір'я і розпускає віялом хвіст. Під час бійки деякі птахи можуть сказати "я здаюся". Переможець, якщо він одного й того ж виду з переможеним, ніколи його не зачепить. Галка в такому випадку присідає, вигинає шию і, відвернувши голову від переможця, підставляє йому потилицю, одне з найуразливіших місць у птахів. Розпластаної пози з витягнутою вперед шиєю прибирає переможена чайка.
У мові жестів звірів не останню роль відіграє хвіст. Якщо собака крутить хвостом, значить він задоволений і ніколи в цей час не вкусить. Інша річ, коли хвіст у нього нерухомий і напружений. Наближатися до такого собаки небезпечно. Коли ж собака чимось наляканий, він підгинає хвоста, ніби каже: "Я й так боюся, не чіпай мене".
Коти також уміють розмовляти хвостом. Якщо в кота благодушний настрій, він ліниво помахує хвостом. Якщо ж розгніваний, то різко крутить ним з боку на бік, "б'є хвостом".
У козулі хвіст служить своєрідним семафором, її хвіст знизу білий, і, тікаючи, вона зводить хвоста вгору, повертаючи його білою підкладкою до дітей. У заростях він маячить, як біла хустинка, показуючи недосвідченим козенятам шлях.
Різноманітними є погрозливі жести у тварин, вишкіряння зубів, вигинання спини дугою, наїжачення шерсті, биття копитом, притискування вух тощо. Розгнівана горила б'є себе кулаком у груди і люто зиркає на порушника спокою.
У багатьох звірів, як і в птахів, є поза підкорення. Коли дорослий собака накидається на цуценя, те лягає на спину і піднімає лапки вгору. Зайнявши таку позу, цуценя опиняється в повній безпеці. Мабуть, це один із способів збереження виду, що виробився в процесі еволюції.
4.5. Суспільно-історичний характер свідомості
4.6. Свідомість та її структура. Свідоме й несвідоме в психічній діяльності людини
4.7. Свідомість та ментальність
РОЗДІЛ II. ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ
5. Відчуття
5.1. Поняття про відчуття
5.2. Фізіологічна основа відчуттів
5.3. Класифікація відчуттів
5.4. Види відчуттів