Загальна психологія - Скрипченко О.В. - Сприймання часу

Сприймання часу - це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі.

Фізіологічною основою процесу сприймання часу є умовні рефлекси на час, які людина виробляє постійно. Сприймання здійснюється шляхом взаємодії аналізаторів, якими ми відображаємо інші сторони явищ об'єктивної дійсності.

Серед них велике значення у сприйманні часу належить кінестезичному аналізаторові. Особливу роль виконує він у сприйнятті ритму. Під ритмом розуміють низку подразників, які послідовно змінюють один одного і мають періодичний характер. Ритм у роботі серця, ритмічне дихання, ритмічний характер повсякденного життя справляють вплив на вироблення рефлексів на час. Точному, безпосередньому сприйманню підлягають лише короткі часові інтервали. Встановлено, що найточнішого оцінювання часових проміжків досягають за допомогою слухових і рухових відчуттів. При сприйманні часу виявлено схильність перебільшувати коротші й применшувати довші проміжки часу.

Сприймання тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. Час, заповнений цікавими, значущими справами, спливає швидко. Учні не помічають, як "летить час" на уроці, коли вони зайняті активною розумовою діяльністю. І навпаки, урок "тягнеться" довго, якщо активність учнів не стимулюється.

На оцінку часу справляє вплив настанова особистості. Людині" яка чекає неприємних подій, час здається швидкоплинним. При очікуванні приємного зазвичай здається, що ця подія довго не настає.

При згадуванні минулого спостерігається інша оцінка часу. Час, наповнений у минулому переживаннями, діяльністю, згадують як більш тривалий, ніж він був насправді, а тривалі періоди життя, позначені малоцікавими й одноманітними подіями, згадують як швидкоплинні.

Ступінь суб'єктивізму в оціненні часу залежить також від віку людини: дітям здається, що час минає повільно, дорослим, навпаки - що він летить. Суб'єктивізм у сприйманні часу переборюється досвідом і практичною діяльністю людини. Деякі види професійної діяльності виробляють уміння дуже точно оцінювати проміжки часу. Так, досвідчений учитель без годинника вільно орієнтується в часі на уроці й точно оцінює проміжок часу тривалістю 45 хвилин.

Сприймання руху

Сприймання руху - це відображення зміни положення, яке об'єкти займають у просторі. Воно дає можливість людям і тваринам орієнтуватися у відносних змінах взаємо розташування та взаємовідношення предметів навколишньої дійсності.

Знання про переміщення предметів людина отримує, безпосередньо сприймаючи рух. Встановити, в який бік прямує дитина, з якою швидкістю пройшов потяг, можна на підставі досвіду просторової орієнтації.

Сприймання руху також здійснюється на базі умовисновків. Наприклад, про незначні зміни у швидкості автомобіля судять, спостерігаючи за змінами в показниках спідометра. Існують пози бігу, стрибків, ходьби, повзання, за допомогою яких, з огляду на досвід, доходять висновків про здійснюваний рух.

Ілюзія руху може виникнути за відсутності реального руху предмета, при фіксованому погляді. Якщо через незначні проміжки часу показувати низку зображень, які відтворюють етапи рухів предмета, то складається враження руху. Це явище дістало назву стрибкоскопічного ефекту. На його основі здійснюється сприймання руху при перегляді кінофільму. Дослідження В.П.Зінченка показали, що знання про рух предметів виникають як при фіксованому погляді, так і при стеженні поглядом за рухомим предметом.

Сприймання руху здійснюється зоровим, слуховим і кінестезичним аналізаторами. Сприйманню руху допомагає осмислення змін у навколишньому середовищі на основі індивідуального досвіду і знань особистості.

За активністю сприймання поділяють на ненавмисне (мимовільне) і навмисне (довільне).

Ненавмисне сприймання викликається особливостями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. У ненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля.

Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійсненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання. Таким сприйманням, наприклад, є слухання доповіді або перегляд тематичної виставки книг.

У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти у спостереження.

Спостереження - це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Воно є найрозвиненішою формою навмисного сприймання.

Спостереження характеризується великою активністю. З того, що впадає їй в око, людина вирізняє найважливіше і найцікавіше для неї. Диференціюючи предмети, вона організовує сприймання так, щоб ці предмети не зникли з поля зору її діяльності.

Систематичний характер цілеспрямованого сприймання дає змогу простежити явище в розвитку, визначити його якісні та кількісні зміни. Активне мислення, що включається в спостереження, допомагає відокремити головне від другорядного, важливе - від випадкового. Сприймання, мислення і мова об'єднується в єдиний процес розумової діяльності.

Спостереження розпочинається з постановки завдання, яке може складатися з низки питань, які розв'язують поступово. Наприклад, студент висунув перед, собою головне завдання: спостерігати за особливостями психічної діяльності одного з учнів класу. Він реалізує свій намір планомірно і систематично, розв'язуючи часткові завдання, спостерігає за ставленням учня до різноманітних навчальних предметів, за особливостями самостійної роботи, за активністю на уроках, за умінням контактувати з іншими учнями тощо.

Відповідно до завдань спостереження складають план його проведення. Спостереження передбачає також попередню підготовку спостерігача, наявність у нього певних знань, навичок оволодіння методикою роботи.

Систематичний характер спостереження дає змогу розглядати об'єкт, що вивчають, у різних умовах, фіксувати зміни, які відбуваються.

Доцільно спостереження супроводжувати записами, збиранням документальних матеріалів, які згодом піддають ретельному аналізу.

Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює культуру спостереження, в неї розвивається така особистісна якість, як спостережливість.

Спостережливість - це вміння вирізняти характерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ. Вона формується у процесі систематичних занять улюбленою справою і часто пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості.

6.6. Індивідуальні особливості сприймання

Сприймання та спостереження людини характеризуються загальними закономірностями й індивідуальними особливостями. Наявність загального у відображальній психічній діяльності дає змогу людям розуміти одне одного, робити зрозумілі усім висновки, об'єктивно відображати навколишній світ.

Утім, спостерігає конкретна людина. Тому відбір у процесі сприймання особливостей предметів є специфічним для кожного з нас. Пояснюють це психічним складом особистості й апперцепцією. Індивідуальні особливості сприймання можуть залежати також від специфіки функціонування органів чуття. Це визначає гостроту зору, чутливість слуху, витонченість нюху, смаку.

Індивідуальний характер сприймання та спостереження може виявитися в їхній динаміці, точності, глибині, рівні узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.

У практиці склалася така класифікація основних типів сприймання та спостереження: синтетичний, аналітичний, аналітико-синтетичний та емоційний.

Людям синтетичного типу властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основної суті того, що відбувається. Вони не надають значення дрібницям і не схильні заглиблюватись у них.

Меншою мірою виявляють схильність до узагальненої характеристики явищ дійсності люди аналітичного типу. Вони намагаються вирізняти й аналізувати насамперед дрібниці. Для них іноді буває проблемою зрозуміти загальну суть явища.

Люди аналітико-синтетичного типу сприймання однаковою мірою намагаються зрозуміти суть явища і фактично його підтвердити. Вони завжди співвідносять аналіз окремих частин з висновками, встановлення фактів - з їхнім поясненням. Подібне сприймання найсприятливіше для діяльності.

Трапляються люди, котрі намагаються не так вирізнити сутність явища та його властивостей, як висловити своє ставлення, власні переживання, спричинені цим явищем. Таке сприймання є плутаним, неорганізованим. Це люди емоційного типу сприймання, їм притаманна підвищена емоційна збудливість до різноманітних подразників.

Учителеві слід неодмінно зважати на індивідуальні особливості сприймання учнів і в процесі навчання та виховання формувати у них уміння якомога об'єктивніше відображати навколишній світ.

Контрольні запитання та завдання

1. Що таке сприймання?

2. Порівняйте два процеси чуттєвого пізнання - відчуття і сприймання:

а) виявіть спільні риси;

б) вкажіть відмінність між ними.

3. Які основні властивості сприймання?

4. Класифікуйте сприймання за трьома параметрами.

5. Як виявляються індивідуальні властивості сприймання?

6. Перерахуйте умови, за яких сприймання набуває нової якості, стає спостереженням.

Література

1. Ананьєв Б.Г. Психология чувственного познания. - М.: Просвещение, 1960.

2. Артамонов И.Д. Иллюзии зрения. - М.: Просвещение, 1969.

3. Бодалев A.A. Восприятие человека человеком. - Л.: ЛГУ, 1965.

4. Сеченов ИМ. Впечатление и действительность // Избр. филос. и психол. произведения. - М., 1947.

Сприймання руху
6.6. Індивідуальні особливості сприймання
7. Мислення
7.1. Поняття про мислення. Функції мислення
7.2. Теорії мислення
Асоціаністична теорія
Вюрцбурзька школа
Гештальтпсихологія
Біхевіоризм
Психоаналіз
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru