Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 7.8. Індивідуальні відмінності в мисленні людини та її інтелект

Мисленнєва діяльність завжди індивідуально своєрідна, вона виділяється в індивідуально-психологічних характеристиках, що впливають на протікання мисленнєвої діяльності: глибина, широта, гнучкість, самостійність, швидкість, послідовність тощо. їх називають якостями розуму.

Глибина розуму полягає у здатності суб'єкта виділити суттєві характеристики об'єкта і зробити відповідне узагальнення. Поверховість розуму - протилежна якість, що виявляється у вирізненні поверхових, несуттєвих, випадкових особливостей і зв'язків між ними, на основі яких не можна зробити правильних висновків.

Гнучкість розуму - це властивість, яка означає вміння змінити припущення, обраний шлях у вирішенні проблеми, коли змінились її умови і вибір не підтвердився. Протилежною до цієї якості є інертність розуму, що виявляється в малорухомості мислення, у здатності мислити звичним способом, за звичною схемою.

Стійкість розуму - це якість, яка виражається в постійному орієнтуванні на закономірні характеристики об'єкта. Нестійкість означає необґрунтований відхід від орієнтації на закономірні характеристики, явища, посилання суб'єкта на неістотне в об'єкті тощо.

Усвідомленість мисленнєвої діяльності полягає в тому, що суб'єкт розуміє і може виразити в слові особливості задачі, шляхи розв'язання її, особливості міркування та аргументи на користь правильності висновку.

Неусвідомленість мислення виявляється в тому, що суб'єкт відчуває труднощі, пояснюючи, які орієнтири добирав для вироблення припущення, якими прийомами можна перевірити його правильність, яких допущено помилок тощо.

Самостійність розуму полягає в тому, що суб'єкт виявляє прагнення самостійно проаналізувати задачу, прийняти рішення, довести його правильність. Стикаючись із труднощами в цьому процесі, суб'єкт виявляє чутливість до підказок, за незначної допомоги відносно легко розв'язує задачу. Наслідувальність розуму виявляється в постійному копіюванні відомих способів міркування, у відсутності потреби зробити самостійні кроки в розв'язанні проблеми.

До індивідуально-психологічних особливостей мислення психологи відносять навіюваність та критичність. Навіяння - це цілеспрямований вплив однієї людини на іншу, яка некритично, пасивно, в обхід своїх думок сприймає цей вплив. Критичність розуміють як усвідомлений контроль за перебігом інтелектуальної діяльності людини, під час якого відбувається оцінка роботи думки, вироблених гіпотез, шляхів їхнього доведення тощо. Українські психологи наголошують, що критичність і самостійність - важливі характеристики мисленнєвої діяльності, які свідчать про високий рівень її розвитку. Цим якостям розуму протиставляють навіюваність, яку оцінюють як негативну якість, що заважає повноцінній інтелектуальній діяльності.

Зовсім інше ставлення до критичності та навіюваності в зарубіжних психологів (А. Осборн, М. Гордон). Вони вважають, що з метою підвищення творчого потенціалу варто знижувати критичність і підвищувати певною мірою навіюваність.

Спеціальний аналіз, який провела Н.Б. Березанська, показав, що необхідно відмовитися від протиставлення навіюваності та критичності як абсолютно негативного і позитивного. Кожне з цих явищ відіграє свою роль і робить певний внесок у цілеутворення.

Індивідуальні особливості виявляються в умінні бачити проблемну ситуацію, у формулюванні й аналізі задачі, у цілеутворенні та виробленні гіпотез. Дж. Брунер описує чотири типи висування і перевірки людиною гіпотез. Перший тип вирізняється тим, що людина формулює всі можливі гіпотези, а потім виключає ті, що не підтверджуються. Другий тип полягає в тому, що суб'єкт діє покроково, висуває і перевіряє одну гіпотезу, а потім іншу і т. д. Для третього типу характерним є те, що гіпотеза не формулюється, суб'єкт діє шляхом спроб і помилок. Четвертому типу властивий азартний пошук рішення, що виявляється у безсистемності, хаотичності дій. Суб'єкт такого типу не докладає зусиль для виокремлення закономірностей у явищі, може визначити випадкові характеристики за основними орієнтирами, всебічно не обґрунтовує й не перевіряє гіпотези, що виникають.

Люди відрізняються почуттями, які вони переживають у процесі розв'язання задачі, досвідом, який вони використовують при перевірці гіпотез, своїм ставленням до процесу розв'язання задачі, до своїх міркувань, особливостями прийняття рішень та здатністю оцінити свою роботу. Так, Ю.М. Кулюткін та Г.С. Сухобська називають три варіанти прийняття рішення: імпульсивне, зрівноважене та обережне.

Отже, ми розглянули індивідуальні особливості, пов'язані зі змістовими й операційними та операціональними (загальними компонентами діяльності) структурними складниками мисленнєвої діяльності. Поділ їх на такі групи інтелектуальних властивостей слід вважати умовним.

Індивідуально-типологічні особливості мислення вчених описав Е. Кречмер, пов'язуючи особливості мислення з конституціональними особливостями людини. Так, для циклотимічного типу характерними є такі риси, як величезна екстенсивність роботи, наочно-емпіричний напрям у роботі, схильність до збирання та опису конкретного наукового матеріалу, схильність до всього чуттєвого, до безпосереднього споглядання. Водночас учені-циклотиміки виявляють схильність до популяризації здобутих ними знань.

У шизотиміків "потяги до форм" домінують над "потягами до змісту", виявляється інтерес до всього формального.

П.Б. Ганнушкін описав особливості інтелектуальної діяльності за деяких форм психопатії. Так, для конституційно-депресивних представників групи циклоїдів характерним є те, що вони природжені песимісти, у зробленому вони вбачають тільки помилки. Інтелектуальні зусилля пов'язані для цих людей з великим напруженням. Серед них домінують важкодуми.

Конституційно-збуджені психопати вирізняються гнучкістю та різноманітністю своєї психіки, багатством думки, часто художньою обдарованістю, душевною добротою, а головне - завжди веселим настроєм. Проте, як пише автор, при близькому знайомстві виявляються риси іншого ґатунку, зокрема, поверховість та нестійкість інтересів.

Для шизоїдів характерні відірваність від дійсності, відсутність внутрішньої єдності та послідовності у психічних процесах. Звідси їхня схильність до нежиттєвих формальних побудов, що виходять не з фактів, а зі схем. Ці схеми спираються на гру слів та довільні поєднання понять. Шизоїди полюбляють химерні, алогічні комбінації, формально зближують між собою поняття, які насправді нічого спільного не мають. Через нерозвиненість логічного мислення вони не помічають суперечливих суджень та логічних помилок. Але серед них трапляються люди, які досягають вершин царини ідей (естети-митці, талановиті вчені, філософи).

Мислення параноїків недосконале й неглибоке, воно нагадує дитяче, це мислення не тільки суб'єктивне, а й афективне. На думку параноїка, правильним є тільки те, що йому подобається. П.Б. Ганнушкін відзначає схильність параноїків до своєрідних побудов, в основі яких лежить щось сумнівне, логічно помилкове.

Головними особливостями мислення істериків є разюча суперечливість їхніх суджень, відсутність логічної оцінки фактів, наявність вигадок як продуктів їхньої багатої фантазії.

Про патологічних брехунів, які належать до групи істериків, автор, посилаючись на Е. Крепеліна, пише, що їхньому мисленню бракує планомірності, порядку, зв'язності, судженням - обґрунтованості, а всьому сприйняттю ними життя - глибини та серйозності.

Конституційно-тупі люди від народження нерозумні, обмежені, елементарно-прості, примітивні, виконують лише нескладні завдання.

К. Юнг показав, що мислення може залежати від орієнтації суб'єкта на внутрішнє або зовнішнє. Енергія інтровертів спрямована на внутрішній світ, а енергія екстравертів - на зовнішній. Інтроверти прагнуть до глибинної інтроспекції, екстраверт не має нахилу до "вникнення в себе", аналізу своїх внутрішніх переживань, його цікавлять переважно ідеї та думки інших.

Серед розладів у мисленні називають ментизм - некерований потік думок або невиправдана "обґрунтованість мислення" - багато зайвого, другорядного, дрібниць, а серед них втрачається суттєве; паралогічне мислення - намагання шукати зв'язки там, де вони насправді відсутні; функціональна ригідність у мисленні - неспроможність самостійно знаходити рішення; марення, або "інтелектуальну мономанію" - продукування думок, що не відповідають дійсності.