Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 12.6. Динаміка і саморегуляція активності особистості

Активність як діяльнісний стан людини - це цілісне утворення, що пов'язує процеси, які відбуваються у внутрішньому плані (становлення мотивів, мети) і в плані поведінки (діяльність, дії, операції).

Своєрідністю цієї динамічної системи є те, що вона перебуває в русі, об'єднуючи в собі велику кількість динамічних проявів. Характерною її властивістю є власний рух.

Власна динаміка активності людини виявлена у двох основних формах.

Однією з них є взаємо переходи між складовими частинами зовнішніх проявів активності - таких як діяльність, дії, операції. Прикладом може бути перетворення мотивів діяльності в її мету. Так, книга, куплена для підготовки до іспитів, може викликати зацікавлення, і тоді відбувається "зсув мотиву до мети'. Трапляються й протилежні перетворення. Те, що зовсім недавно мотивувало активність, втрачає привабливість і стає проміжною метою.

Іншою формою виявлення власної динаміки активності людини є "надситуативна активність". Феномен надситуативної активності полягає в тому, що людина вільно і відповідально ставить перед собою мету, надмірну щодо вихідних вимог ситуації. Прикладом "надситуативної активності" можуть бути факти з експерименту В.І. Асніна. В кімнаті дві дівчинки, одна - школярка, інша - дошкільного віку. Старшій пропонують виконати просте завдання: дістати предмет, який лежить посеред столу на такій відстані, що дотягнутись до нього рукою неможливо, для цього досить скористатися паличкою, що лежить на столі. Дівчинка ходить навколо столу, робить спроби, але завдання виконати не може. Дівчинка-дошкільниця спочатку спостерігає, а потім дає поради: підстрибнути, скористатися паличкою.

Потім сама бере паличку і намагається дістати предмет. Проте старша дівчинка відразу забирає у неї "знаряддя" пояснюючи, що дістати паличкою легко, "так кожний зможе". В цей час до кімнати заходить експериментатор, якому школярка повідомляє, що дістати предмет зі столу вона не може. Цікаво те, що дівчинка ігнорує паличку. Пошук неординарного розв'язання завдання, як ми бачимо на цьому прикладі, є виявом надситуативної активності - діяння над порогом вимог ситуації.

Серед виявів надситуативної активності особливе місце посідає феномен неадаптивності людини. В чому його суть? Обставини життя людини такі, що лише в небагатьох випадках можна гарантувати чітку відповідність між метою, до якої людина прагне, і результатами, яких вона досягає. Спеціальні дослідження переконують, що ефект непередбачуваності наслідків діяльності характеризується певною протилежністю результатів активності вихідним її мотивам. Тобто, результати активності людини неодмінно неадаптивні.

Інколи людина цілком свідомо ("відповідально і вільно") ставить перед собою мету, досягнення якої проблематичне; більше того - вибір мети мотивований самою можливістю недосягнення цієї мети. В такому разі, хоч як це парадоксально, людина відчуває себе справжнім суб'єктом того, що відбувається, хоча успіх досягнення мети не гарантований. У цьому суть "активної неадаптивності". Прикладом тут може прислужитися феномен "безкорисливого ризику".

За допомогою експериментів було виявлено, що люди, здатні до "ризику заради ризику", найчастіше трапляються серед монтажників-висотників, спортсменів-мотоциклістів, каскадерів. Експерименти переконливо свідчать, що особи, здатні до ситуативного ризику, схильні ризикувати "заради ризику". Обстежувані, котрі не продемонстрували під час дослідження безкорисливого ризику, зазвичай не ризикують за ситуацій, коли очікуваний виграш не перевищує очікуваної невдачі. Установлення рівня схильності до безкорисливого ризику дає змогу прогнозувати вольові дії людей у ситуаціях справжньої небезпеки. За допомогою ризикометра вдається здійснити оптимальне розміщення людей у пожежній команді, усунувши несхильних до ризику із зони вогню.

Суспільство визначає форми діяльності та свої вимоги до діяльності індивіда, а особистість виробляє свої, тобто індивідуальні, форми активності й утілює їх у діяльності. Особистісна активність виявляється, коли людина стає суб'єктом діяльності, коли в неї виникає власне ставлення до діяльності, створюється свій "стиль" її реалізування.

Становлення особистості як суб'єкта діяльності відбувається не тільки в процесі оволодіння нею суспільно-історичними формами діяльності, не тільки в її здійсненні, але й в організації своєї діяльності та активності. Організація особистістю своєї активності зводиться до її мобілізації, узгодження з вимогами діяльності, поєднання з активністю інших людей. Ці риси становлять важливу характеристику особистості як суб'єкта діяльності.

Активність особистості в діяльності виступає в різних конкретних формах: працездатності, дієздатності, індивідуальних здібностей особистості. Рівень активності, її тривалість, стійкість тощо залежать як від узгодженості й оптимальних поєднань різних компонентів (емоційного, мотиваційного тощо), так і від способу, за допомогою якого особистість включається у розв'язання завдань діяльності, від позиції, яку вона займає в цій діяльності.

В організацію діяльності входить неусвідомлена саморегуляція активності: послідовність "вмикання" активізації сприймання і мислення, спосіб реалізації своїх здібностей, психічні й особистісні темпи діяльності та багато іншого. Кожна особистість, ставши суб'єктом діяльності, певним чином пристосовується і реалізує свої особливості у зв'язку з характером діяльності.

Саморегуляція полягає у спрямованій активізації психічних процесів, у підтриманні їхнього певного характеру та інтенсивності; вона забезпечує безперервність психічної активності впродовж усієї діяльності. Підтримувати певний рівень активності можна двома способами: перенапруженням усіх сил, що призводить до втоми і зниження активності, або за рахунок емоційно-мотиваційного підкріплення.