Загальна психологія - Скрипченко О.В. - Регуляційний підхід

Багато вчених займались дослідженням регулятивної функції волі. Вольове регулювання розуміється як опосередковане метою і мотивами створення стану оптимальної мобілізованості, оптимального режиму активності й правильного спрямування цієї активності. Представники цього напряму вважають, що специфіку волі неможливо вивести з аналізу спонукальної сфери особистості або свідомого подолання перешкод. Вони ставлять питання про волю не у зв'язку з проблемою виникнення дій, а в контексті активності людини, спрямованої на саму себе. Тут воля розуміється як психічний механізм, через який особистість регулює свої психічні функції. Тоді воля посідає центральне місце в ядрі особистості. Через волю "Я" керує мисленням, емоціями, уявою, бажаннями та іншими психічними процесами. У волі є спрямувальна і регулювальна функції, вона балансує і конструктивно використовує всі види активності людини, не придушуючи жодну з них (М.Я. Басов, Р. Ассаджолі).

Інший план пов'язаний з ідеєю регулювання поведінки як особливого самостійного процесу, що не потребує психічного утворення, яке зветься волею. Причини дій при цьому пов'язують з чуттєвими збудженнями, думками, моральними почуттями, які надають дії певного смислу. В такому разі людина здатна до саморегулювання чи самоорганізації під час діяльності, спрямованої на досягнення мети (І.М. Сєченов, Ч. Шерінгтон, В.К. Калін, Л.М. Веккер, Р. Мей).

Загалом дослідження регуляції психічних процесів сприяли виникненню в межах проблеми волі аспекту саморегулювання. Цей напрям виокремився практично в самостійні дослідження, де предметом аналізу стали прийоми саморегулювання.

Ретроспектива розвитку знань про волю в Україні

Українські психологи не стояли осторонь проблеми волі і в різні періоди XX ст. зверталися до її вивчення. Аналіз наукових пошуків вітчизняних дослідників виявляє розбіжності в їхніх поглядах на природу волі. Разом з тим установлені українськими вченими способи виховання волі допомагають сучасній психології просуватися в таких складних питаннях, як формування особистості з розвинутою і моральною волею. Звернімося до основних надбань наших співвітчизників з аспекту вивчення феноменів волі.

Відомий український фахівець у цій галузі знань В.К. Котирло займалася проблемою розвитку волі дитини на початкових етапах онтогенезу. Загальна позиція вченої полягала в тому, що воля виявляється і як процес, і як дія, і як стан, але неодмінно виконує властиву їй функцію регуляції діяльності та поведінки. Вольовий процес, за В.К. Котирло, виявляється в його свідомій цілеспрямованості, умисності й довільності. Вольові прояви реалізуються через вольову дію, вольове зусилля і характерну напруженість, яка мобілізує і регулює активність особистості. Специфіку вольовій дії надає вольове зусилля, яке визначається своєрідною напруженістю мобілізувального характеру. Вольове зусилля лежить також в основі стану вольової активності, яка становить часову характеристику психічної діяльності людини.

Наукові досягнення В.К. Котирло пов'язані з виявленням психологічних особливостей вольових проявів, джерел вольової поведінки дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, з установленням значущості об'єктивних перешкод і суб'єктивних труднощів для генезису дитячої волі, з визначенням ефективних шляхів, засобів і умов формування вольової поведінки та виховання окремих вольових якостей у дитини.

Дослідженням специфіки волі займається український психолог В.К. Калін. У структурі людської діяльності він вирізняє самосуб'єктивні ставлення, в межах яких може реалізуватися цільова функція волі. Процесуальний аспект волі - вольову регуляцію - вчений розглядає як вибір і реалізацію індивідом найбільш ефективного способу перетворення вихідної організації психічних функцій на необхідну, адекватну цілям діяльності. Таке перетворення визначає можливість становлення й утримання обраної суб'єктом упорядкованості дій (або форм діяльності). Отже, проблема волі є проблемою суб'єктивних ставлень.

Як вихідне поняття В.К. Калін обрав поняття "вольове регулювання". Воно співвідноситься з іншими поняттями вольової сфери особистості (вольова дія, вольове зусилля, вольові якості) таким чином, що кожне з них відображає один бік реалізації самосуб'єктивних ставлень. Такий підхід дав ученому змогу скласти систему понять у новому варіанті. "Вольове зусилля" розглядається як найбільш згорнутий спосіб вольової дії, як форма прояву цієї дії, "вольові якості" - як стійкі психічні утворення саморегуляції поведінки. В класифікації В.К. Каліна визначені базальні й системні вольові риси особистості.

В.К. Калін плідно досліджує питання індивідуального стилю вольової регуляції, специфіки вольових процесів у груповій діяльності та методики самооцінення вольових якостей особистості. Він обґрунтував положення про те, що рефлексія є атрибутом вольової регуляції, а остання - найвищим рівнем прояву самосуб'єктивних ставлень.

Теоретичні засади вольового розвитку особистості вивчає психолог І.Д. Бех,один з відомих дослідників проблеми становлення моральності особистості. На думку вченого, воля, спонукаючи до моральних дій, приводить до розвитку особистості. Адже моральні властивості, які становлять ядро особистості, є похідними від волі, яка творить морально досконалу особистість за допомогою довільної поведінки. Будь-яка поведінка лише тоді моральна, коли вона становить результат самостійної, творчої волі. Довільна поведінка є, власне, людською самодіяльністю, тому що вона найбільшою мірою пов'язана з тими діями і вчинками, які диктуються свідомим, осмисленим рішенням. Для вольових проявів суттєве те, що вони перетворюють мислення людини у вчинкове, дієве, емоційно-вольове. А це - шлях до розвитку активної, творчої особистості.

З нової позиції щодо своїх попередників розглядає І.Д. Бех психологічну природу вольової спонуки. В процесуальній структурі волі ним виділені два періоди: рефлексії й виникнення вольового переживання. В цьому підході особливе значення надається формуванню мотиву до рефлексії як складової вольового процесу. Вчений у логічній послідовності визначає те, якою має бути особистісна рефлексія, щоб здійснився перехід від акту розуміння суспільної вимоги до акту її виконання. Рефлексивний процес мусить власною силою викликати емоційний образ моральної вимоги, тобто емоційно забарвлений зміст вимоги. Емоційний образ за правильно організованих впливів виникає в різних за змістом ситуаціях і може бути сформований за умови демонстрування суспільної вимоги у вигляді конкретної події, вчинку чи їх моделей. Створена таким чином розумово-емоційна єдність виступає у функції волі як спонука до дії чи вчинку.

Загалом вольова дія є для людини виявом її свободи, незалежності від зовнішніх і внутрішніх проблем. Сутність цієї незалежності визначається усвідомленням нею своїх можливостей і самої себе. Як указує вчений, суспільна цінність людини вимірюється не тим, скільки вона знає, а тим, яким чином і скільки вона здійснила. Тому формування волі має становити одне з найважливіших виховних завдань.

Отже, історія розвитку уявлень про волю свідчить про неоднозначність та багатоплановість розуміння цього поняття. За сучасного стану вивчення поняття волі його ще не можна підвести під загальну психологічну категорію.