Загальна психологія - Скрипченко О.В. - Вольові дії

У традиційній психології вольовими діями називають дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети і пов'язані з подоланням труднощів. Значна кількість дослідників вирізняють такі основні ознаки вольових дій:

1) свідоме подолання перешкод на шляху до досягнення мети;

2) конкурентні мотиви;

3) наявність вольового зусилля.

Загальні характеристики вольових дій такі:

1) вольові дії є усвідомленими, цілеспрямованими, умисними, здійсненими за власним свідомим рішенням;

2) вольовими діями є дії, зумовлені як зовнішніми (соціальними), так і внутрішніми (власними) чинниками, тобто завжди є підстави для виконання дій;

3) вольові дії можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з самого початку, або в процесі їхнього здійснення;

4) вольові дії можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.

Недостатність спонукання до дії може виникати при конкуренції слабкого соціального мотиву з емоційно привабливим особистісним мотивом, при конфлікті двох рівноцінних мотивів; дефіцит спонукання може виникати в діях без актуальної потреби, або коли постає необхідність подолання перешкоди без урахування психічних, фізичних та операційних наслідків дії тощо.

Реалізаційну мотивацію дії забезпечує спонукальна функція волі. Фактично "спонукання мотивами" - це необхідний аспект вольового акту при недостатності (дефіциті) реалізаційної мотивації дії, прийнятої людиною для обов'язкового виконання. Таким чином, усі ситуації (наявність внутрішніх чи зовнішніх перешкод, конкурувальних цілей, актуальної потреби), що з необхідністю пов'язані з вольовими діями, об'єднуються дефіцитом реалізаційної мотивації дії, яку необхідно, на думку самої людини, виконати. В чому ж полягає механізм поповнення дефіциту реалізаційної мотивації або спонукання до обов'язкової для людини дії (прийнятої нею усвідомлено)? Формування спонукання до вольової дії досягають або через зміну, або через створення допоміжного смислу дії.

Умовою, що породжує вольові дії, є умисна зміна смислу дії. Так, небажане завдання набуває смислу через отримання бажаного предмета (вивчиш уроки, тоді підеш у кіно; вимиєш вікна, будеш грати на комп'ютері; закінчиш добре чверть - отримаєш велосипед; станеш переможцем олімпіади - будеш зарахований студентом інституту тощо). У вольових діях новий допоміжний мотив (предмет нового спонукання) може діяти тільки своєю смислоутворювального функцією, а не спонукальною. Інакше новий мотив може зруйнувати задану дію, спонукаючи людину діяти за новим мотивом. Отже, умисна зміна смислу дії передбачає активну роботу практично всіх психічних Процесів: мислення, уяви, сприймання, пам'яті, емоцій, мотивації. За вольовим регулюванням поведінки приховане функціонування багатьох психічних процесів, тому волю можна розуміти як вищу психічну функцію, що забезпечує допоміжне спонукання до дії. В такому разі власне вольові дії визначають як дії усвідомлені й умисні, вчинювані людиною за власним рішенням на основі зовнішньої та внутрішньої необхідності, на основі допоміжного спонукання до них.

Зміни смислу дії досягають, по-перше, завдяки самостійному переоціненню значущості мотиву або за допомогою оцінювання і думок інших людей. По-друге, зміна смислу дії можлива шляхом зміни ролі, позиції людини. Яскравими прикладами є дослідження, в яких неуспішним старшим школярам доручали опікуватися учнями молодших класів, допомагати їм у навчанні. Зміна позиції старших учнів привела до того, що навчання отримало для них новий смисл і вони наполегливіше почали працювати над усуненням недоліків у своїх знаннях. По-третє, смисл дії змінюється через передбачення та переживання наслідків дій. Наприклад, радість батьків від вчинку сина, уявлення про майбутні вітання від друзів, передбачення наслідків від невиконаного, але обов'язкового завдання.

Допоміжний смисл дії створюється через постановку більш конкретної мети при включенні запропонованого завдання в іншу умову, що поєднується з наявним у людини бажанням, коли результати дії стають засобом для реалізації іншої дії, тобто коли одна дія починає виступати як частина іншої, ширшої.

Отже, волю розглядають як психічну реальність, що має свідомо-регулятивну природу. Іншими словами, воля - це єдиний, комплексний процес психічного регулювання поведінки (дій, вчинків) людини. Вольове регулювання поведінки як регуляція спонукання до дії відбувається на основі довільної форми мотивації, коли людина умисно й усвідомлено створює допоміжні спонукання (гальмування) до дії через зміну смислу дії. Вольову регуляцію при самодетермінації розуміють як останню стадію оволодіння людиною власними процесами, яка полягає в опануванні власного мотиваційного процесу через формування нової вищої психічної функції - волі.