Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 18.1. Поняття про спілкування

18.1. Поняття про спілкування

Серед чинників, що формують особистість, у психології вирізняють насамперед трудову діяльність, спілкування і пізнання. Аналізуючи ці найважливіші сфери людської життєдіяльності, можна помітити такий факт: форми і методи трудової діяльності людина засвоює багато років, способами пізнання світу ми також оволодіваємо тривалий час, натомість спілкуванню людина не навчається цілеспрямовано ніколи й ніде. Немає такої школи, в якій би навчали складного мистецтва спілкування. Звісно, досвід спілкування набувається людиною і в процесі праці, й у пізнавальній діяльності, проте цього замало. Велика кількість проблем у житті, зокрема в сім'ї та школі, виникають саме тому, що люди не мають навичок спілкування, не знають його механізмів, законів.

Останніми десятиліттями інтерес до проблем спілкування надзвичайно посилився. Це пов'язано насамперед з розвитком соціальної психології й підсиленням її впливу на всю систему психологічних наук.

Проте проблема спілкування має ширше значення. До неї звертаються такі галузі психологічних знань, як психологія праці, інженерна, медична, педагогічна, юридична психологія тощо, здобутки яких, своєю чергою, збагачують загальну теорію формування психіки людини і розвитку її як особистості.

Хоча спілкування протягом останніх десятиліть інтенсивно досліджувалось, воно не є новою проблемою для української та російської психології. Дослідження в цій царині ведуть свою історію від В.М. Бехтерєва, В.Н. М'ясищева, Б.Г. Ананьєва до Г.М. Андреєвої, О.О. Бодальова, П.П. Петровської, Т.С. Яценко та інших психологів, котрі розробляють проблеми спілкування сьогодні.

Біля витоків дослідження проблеми спілкування не лише в нашій країні, а й у світовій психології стояв В.М. Бехтерєв. Він розробив емпіричні методи дослідження спілкування, а також теоретичні положення про вплив групи на особистість, про специфіку перебігу психічних процесів в умовах спілкування. Ці дослідження стали важливим стимулом і джерелом розроблення проблем спілкування в подальшому, зокрема, у працях В.М. М'ясищева.

Ще на початку XX ст. В.М. М'ясищев під керівництвом В.М. Бехтерєва та О.Ф. Лазурського брав участь в організації та проведенні перших експериментальних робіт з вивчення спілкування в умовах колективної діяльності. Виходячи зі своєї концепції "ставлень особистості", він акцентував увагу на головних змістових і формальних характеристиках спілкування, намагаючись розглядати його цілісно, як процес взаємодії конкретних особистостей, які певним чином ставляться один до одного і виявляють взаємні впливи. Так, учений спеціально розглядав причини, які підсилюють чи послаблюють результати словесного впливу однієї людини на іншу, сформулював теорію трикомпонентної структури комунікативної діяльності, покладену в основу організації теоретико-експериментальних досліджень психології між особистісного пізнання та спілкування.

Б.Г. Ананьєв звертається до категорії спілкування у зв'язку з проблемами формування людини як особистості, як суб'єкта діяльності, виховання індивідуальності. Особливою і головною характеристикою спілкування як специфічного виду діяльності, на думку Б.Г. Ананьєва, є те, що через нього людина будує свої стосунки з іншими людьми. Він детально розглядає мовленнєві та допоміжні засоби спілкування, а також вирізняє в ньому внутрішній бік - пізнання учасниками спілкування один одного.

Розглядаючи спілкування як один з головних різновидів діяльності людини, Б.Г. Ананьєв трактує його як своєрідний сплав суспільного та індивідуального в соціальному житті людини. Ним виявлені та простежені основні напрями впливу спілкування на формування психічного світу людини і поставлена проблема вивчення залежностей, які пов'язують зовнішні і внутрішні характеристики з проявами психіки людей, що беруть участь у спілкуванні.

Проблема спілкування посідає центральне місце в психологічній концепції Л.С. Виготського, хоч сам термін "спілкування" не дуже часто трапляється в його працях. Основні його положення щодо спілкування та його ролі в розвитку психіки можна сформулювати так: спілкування, взаємодія в ранньому онтогенезі змінюють структуру психічних процесів. Таким чином, спілкування генетично передає психічні процеси в їхньому кінцевому вигляді, визначає їхню структуру, яка своєю чергою, детермінує їхні вияви як знову "відкритих" до спілкування, взаємодії, діалогу; носіями структурних новоутворень, які породжуються процесами спілкування, є знаки.

Ці основоположні ідеї були засвоєні практично всіма психологічними школами - як вітчизняними, так і зарубіжними.

Характерним для сучасного етапу вивчення проблеми спілкування є її комплексне розроблення на стикові різних галузей психології: філософії і загальної психології (Г.М. Андрєєва, О.О. Бодальов, А.В. Петровський та їхні учні), загальної психології і психолінгвістики (школа О.О. Леонтьєва), соціальної і диференціальної психології (М.М. Обозов та його учні), соціальної і педагогічної психології (школа С.В. Кондратьєвої, Т.С. Яценко та ін.), педагогічної психології і педагогіки (О.В. Мудрик та ін.).

Поняття "спілкування" вживається у психологічній літературі в різних значеннях:

- як обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн);

- як один із різновидів людської діяльності (Б.Г. Ананьєв, М.С. Коган, І.С. Кон, О.О. Леонтьєв);

- як специфічна, соціальна форма інформаційного зв'язку (О.Д. Урсун, Л.О. Резников) та інші;

- як взаємодія, стосунки між суб'єктами, які мають діалогічний характер (Г.М. Андрєєва, B.C. Соковнін, К.К. Платонов). При цьому поняття "спілкування" розмежовується з поняттям "комунікація". Останню тлумачать як передачу інформації в межах взаємодії різних систем, яка може мати однобічний характер.

У "Психологічному словнику" спілкування визначається як "взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективно-оцінного характеру".

Спілкування - це соціальне явище, яке виникає в процесі суспільно-трудової діяльності як потреба "людей сказати щось одне одному". Суспільна сутність спілкування виявляється в його змісті, функціях, видах, формах, способах і мотивах.

Філософи розглядають спілкування в діалектичній єдності матеріального та ідеального. "Саме спілкування, - пише Б.Ф. Ломов, - це об'єктивний матеріальний процес, але він виступає в ролі "носія ідеального".

Первинним у спілкуванні є матеріальне: довкілля, а також світ живих людей, умови діяльності, в які включене спілкування, ситуація і засоби спілкування. Матеріальне в спілкуванні визначає ідеальне (психічне): мету, мотиви, плани, програми, а також думки, почуття, засоби, прагнення, психічний стан учасників спілкування. Психологічні сторони спілкування можна зрозуміти лише на підставі аналізу конкретних проявів матеріальної сторони спілкування.

Спілкування, переважно, включене в практичну взаємодію людей (спільна праця, навчання, колективна гра) і забезпечує планування, здійснення і контроль їхньої діяльності. Разом з тим спілкування задовольняє особливу потребу людини в контакті з іншими людьми і пов'язане з виникненням почуття радості. Прагнення до спілкування нерідко посідає значне, а то й провідне місце серед мотивів спільної практичної діяльності.

Змістом спілкування є наукові та побутові знання, навички та уміння, сама людина (її зовнішній вигляд, особливості характеру, манера поведінки тощо) або ж колективне розв'язування якогось завдання, діяльність. Ставлення та стосунки, які наповнюють спілкування, надають йому своєрідності, певного емоційного забарвлення, диктують засоби, манеру спілкування. Від того, які складаються стосунки, залежить уся система спілкування особистості. Конкретних тем для спілкування в кожного безліч, і що вони різноманітніші, що ширше коло спілкування людини, то багатша і змістовніша сама особистість. Проте факт мовчання людини не є "не спілкуванням", оскільки її мовчання для інших людей є красномовним, комунікативним сигналом. Окрім того, в цей час людина мислить, а це вже контакт з уявним співрозмовником.