Загальна психологія - Скрипченко О.В. - 18.8. Оволодіння навичками спілкування

Природа людини, її індивідуальність та стиль спілкування з іншими формуються під впливом обставин життя. І природу, й обставини можна змінити. Звичайно, спосіб взаємодії суб'єкта з людьми довкола визначається не лише його навичками міжособистісного спілкування. Велике значення має також загальна настанова індивіда щодо світу інших людей та самого себе. Однак і ці стійкі моделі поведінки, стереотипи мислення та емоційних переживань, сформовані під впливом різноманітних обставин і ситуацій міжособистісного спілкування, можуть у відповідних умовах змінюватися. Створювати такі умови здатні люди, зацікавлені в самовдосконаленні.

Можливість саморозвитку значною мірою залежить від сформованості навичок міжособистісного спілкування, від того, наскільки людина зможе зрозуміти, що саме відбувається в процесі її контактів з іншими, від того, чи вдається їй знайти з ними спільну мову і спільно розв'язувати проблеми.

Метою розвитку навичок спілкування має бути не вдосконалення здатності маніпулювати іншими, а розвиток здатності створювати самому чи спільно з партнерами такі умови й атмосферу стосунків, які б сприяли психологічному зростанню людини, розкриттю її конструктивних можливостей.

Напрям практичної психології, змістом якого є підвищення комунікативної компетентності людини й оволодіння нею навичками та прийомами міжособистісного спілкування, дістав у літературі різні назви: соціально-психологічний тренінг (СПТ), лабораторний тренінг, групова психотерапія, активне соціально-психологічне навчання, тренінг сензитивності та ін. Він дає змогу розв'язувати цілу низку питань, поставлених суспільною практикою: підготовка керівників, учителів шкіл та викладачів вищих навчальних закладів, спортивних тренерів, лікарів, практичних психологів - усіх, чия діяльність реалізується в царині спілкування.

Існують три основні різновиди соціально-психологічного тренінгу: особистісно орієнтований, поведінковий та ситуаційний. Кожен із них реалізує свій власний підхід до шляхів розвитку комунікативної компетентності, ґрунтуючись на різних уявленнях про ключовий чинник, що визначає успішність спілкування.

В особистісно орієнтованому тренінгу основна увага приділяється усвідомленню та кореляції цінностей, настанов, позицій, що виражають ставлення особистості до спілкування і є посередниками у її взаємодії з навколишнім світом. У контексті цього підходу спілкування особистості розглядають як зовнішній вияв її внутрішнього світу, основні детермінанти спілкування - це властиві особистості почуття, потреби, ціннісні орієнтації, переконання, очікування та прагнення.

Поведінковий тренінг спрямований на усвідомлення власного "поведінкового репертуару" і збагачення діапазону можливих засобів, прийомів спілкування. Основну увагу в такому тренінгу приділяють аналізу властивих індивіду паттернів поведінки і виробленню нових, більш ефективних способів і прийомів спілкування.

Ситуаційно орієнтований тренінг базується на багато аспектному аналізі ситуацій міжособистісної взаємодії. Розрізняють дві основні форми ситуаційно орієнтованого тренінгу: ситуаційний, в якому ситуація розглядається як реальність соціальних стосунків (в основі лежить соціодрама Дж. Морена) і тренінг сенситивності - основна увага приділяється аналізу міжососбистісних ситуацій, які виникають безпосередньо в групі ("тут і тепер"). Механізмом психокорекції в цьому випадку є научіння на основі власного досвіду спілкування через отримання різноманітного досвіду переживань у ситуаціях міжособистісної взаємодії. Безпосередні цілі тренінгу сенситивності полягають у розвитку особистісної та міжособистісної рефлексії, емпатії, чутливості до групових процесів, умінь діагностувати та адекватно реагувати в ситуаціях міжособистісного спілкування.

Методами СПТ є лекції, семінари, бесіди з соціально-психологічних проблем, а також активні методи типу дискусій, рольових ігор тощо. Ці методи, як правило, використовуються в комплексі. З психологічного погляду вони характеризуються орієнтацією на широке використання навчального ефекту групової взаємодії, реалізацію активності кожного і є своєрідним варіантом навчання за моделями.

Навчання спілкуванню необхідне вже в процесі професійної підготовки студентів, щоб запобігти "експериментуванню" та "вправлянню" молодих вчителів на учнях.

Контрольні запитання та завдання

1. Визначте поняття спілкування. Що є змістом спілкування?

2. Охарактеризуйте функції та форми спілкування.

3. Розкрийте структуру спілкування.

4. За якими критеріями розрізняють види спілкування?

5. У чому полягає специфіка педагогічного спілкування?

6. Що таке вербальна і невербальна комунікація?

7. У чому виявляється та від чого залежить ефективність спілкування?

8. Які стилі спілкування Ви знаєте?

9. Як відбувається процес оволодіння навичками спілкування?

Література

1. Бодалев A.A. Личность и общение: Избр. тр. - М.: Педагогика, 1983.

2. Бачков И.В. Основы технологии группового тренинга. Психотехники: Учебное пособие. - М.: Ось-89,2000.

3. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. - К.: Вища шк., 1989.

4. Добрович A.B. Воспитателю о психологии и психогигиене общения. - М.: Просвещение, 1986.

5. Долинська Л.В., Гоголь О.В., Зінченко Л.М. Педагогічне мовлення. -К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 1996.

6. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. - Л.: ЛГУ, 1985.

7. Кан-Калик Ю.А. Учителю о педагогическом общении. - М.: Просвещение, 1987.

8. Коць М.І. Майбутній учитель: готовність до професійного спілкування. - Луцьк: Вежа, 1999.

9. Леонтьев A.A. Педагогическое общение. - М.: Знание, 1979.

10. Петровская Л.А. Компетентность в общении: социально-психологический тренинг. - М.: МГУ, 1989.

11. Проблема общения в психологии (Под ред. Б.Ф. Ломова). - М.: Наука, 1981.

12. Яценко Т.С. Социально-психологическое обучение в подготовке будущих учителей. - К.: Вища шк., 1987.