Суспільні умови життя впливають на розвиток здібностей не прямо, не безпосередньо, а через діяльність людини. Як уже говорилось вище, в діяльності її здібності не тільки виявляються, але й формуються, розвиваються. До діяльності вони існують тільки як задатки. Тепер ми спинимося докладніше на ролі діяльності у розвитку здібностей особистості.
Основними видами діяльності людини є навчання і праця. Навчання передує праці. Щоб включитися в будь-який вид праці, людині спершу треба вчитися. Навчаючись, вона готується до самостійної творчої діяльності. Вчитися доводиться всім людям незалежно від того, якими обдаруваннями вони відзначаються. Докоряючи деяким молодим письменникам, М. Горький зазначав: "Коли б вони вчились так ретельно, як покваппиво пишуть, їх обдарування розвивалися б значно швидше і яскравіше".
Спочатку дитина навчається в своїх "зустрічах з зовнішнім світом" (Сеченов), у процесі щоденного спілкування з дорослими, в ході своєї ігрової діяльності. Граючись, дитина активно пізнає навколишню і передусім соціальну дійсність, включається в доступній для неї формі в життя дорослих, входить в їх ролі (льотчика, водія машини, будівельника і т. д.), наслідує і засвоює їх функції. Гра є першою школою дитини, що має важливе значення для її загального розвитку. Згодом навчання виділяється в спеціальну діяльність, яка дедалі більше ускладнюється за своїми завданнями, змістом і формами.
Навчання необхідне для розвитку здібностей особистості. Без нього розвиток їх взагалі не може відбуватися і не відбувається. Потреба в навчанні випливає з самої суті цього процесу. Природні потенції дитини реалізуються не шляхом простого зростання того, що € у неї від народження, його визрівання, а шляхом утворення нових нервових зв'язків, їх систем, нових механізмів мозкової діяльності. Утворення ж їх відбувається в процесі навчання. Всяке навчання, зробив висновок І. П. Павлов у своїх дослідах вищої нервової діяльності, є не що інше, як утворення незчисленної кількості таких зв'язків. Вони стають основою набуваних знань, умінь, навичок, різноманітних психічних властивостей, що формуються у підростаючої особистості в процесі її навчання і входять до складу здібностей, які розвиваються у неї, її спроможностей виконувати такі завдання, які до цього були їй непосильні. Відіграючи на кожному етапі цього процесу необхідну роль, навчання само змінюється у зв'язку з розвитком особистості. Покажемо це, спинившись на деяких формах цього процесу.
Розвиток відчуттів і сприймань у дітей відбувається в їх діяльності, в яку ці процеси включаються, її орієнтують і регулюють. Діти активно знайомляться з об'єктами, оперують ними, виділяють їх властивості і якості, потрібні для діяльності, якою вони зайняті. Спілкування з дорослими включається в цей процес. З допомогою мови діти швидше виділяють оптичні, акустичні та інші властивості об'єктів, засвоюють людський чуттєвий досвід. Перехід їх від нижчих до вищих ступенів сенсорного розвитку залежить не просто від віку, а передусім від того, в які види діяльності діти включаються, як змінюється характер цієї діяльності і ті вимоги, що їх прямо чи посередньо ставлять дорослі до дітей в міру зростання їх фізичних і психічних сип (0. В. Запорожець).
Навчання відіграє важливу роль у розвитку здатності дітей розрізняти кольори об'єктів. В процесі навчання розвивається їх слухова чутливість. Виробляється зокрема мовний або фонематичний слух, що виявляється в розрізненні фонем рідної мови, а також інших мов, якими оволодіває дитина. Формується здатність виділяти окремі звуки в кожному слові, чути і встановлювати їх послідовність, означати звуки буквами, що необхідно для оволодіння вмінням читати й писати.
Особливості фонематичного слуху при цьому визначаються не мозком дитини, а системою фонем тієї мови, яку вона засвоює. Рідною мовою ЇЇ може бути будь-яка з мов, що є на Землі, аби дитина тільки жила змалку у відповідному мовному середовищі. ПІД впливом сприймання музики формується звукоеисот-на чутливість, мелодичний: та інші форми музичного слуху. І тут провідну роль відіграє музика як об'єктивне суспільне явище. Вона визначає якісні особливості музичного слуху особистості. Від особливостей слухового аналізатора залежить тільки швидкість і легкість його вироблення.
Експериментально доведено (О.М. Леонтьєв), що спеціальним навчанням у осіб, нечутливих до висоти тонів, можна виробити звуковисотну чутливість, спираючись на активність їх голосових зв'язок (підстроювання піддослідним його голосу під задану висоту, що звучить у наушниках, голосне проспівування порівнюваних звуків і, нарешті, мислене їх уявлювання).
Під впливом навчання відбуваються тонкі процеси диференціації І спеціалізації в дотиковій, кінестетичній і інших видах чутливості. Масова успішна практика навчання глухих дітей усної мови показує, наскільки витонченою стає при цьому кінестетична чутливість мовно-рухових органів, яка компенсує недостачу у них слуху. Глухі оволодівають усною мовою, не чуючи звуків, які вони вимовляють, а тільки відчуваючи рухи свого голосового апарату.
В процесі навчання розвивається спостережливість у дітей, формуються нові способи запам'ятовування І відтворення образного і словесного матеріалу, здатність створювати з його елементів нові образи. З допомогою засвоюваної мови в учнів із зовнішніх дій виробляються внутрішні мислительні дм з об'єктами, які стають далі розумовими операціями, спочатку конкретними, а потім - абстрактними. Засвоєння мови підростаючою особистістю спирається на розвиток її мислення, збагачення її знань про навколишню дійсність. Водночас воно стає і засобом її загального розумового розвитку. Словесна система (друга сигнальна система, за Павловим), уже в дошкільному віці починає брати активну участь у виробленні нових зв'язків, завдяки чому останні утворюються швидше, стають міцнішими і рухливішими.
Затримки у розвитку мовлення у дітей, як показують спостереження, позначаються на розвитку їх мислення. Коли ці затримки усуваються, розвиток його прискорюється.
В процесі навчання в учнів виробляється вміння вчитися, самостійно набувати знання, виховується любов до знань, допитливість та інші емоціональні якості. Навчання вносить свій вклад і в формування вольових якостей учнів, їх уважності, дисциплінованості, акуратності, свідомого, відповідального ставлення до виконання своїх обов'язків, самоконтролю. Отже, воно активно сприяє розвитку всіх компонентів їх здібностей.
"Часто думають, що здібності до навчання є тільки умовою його успішності. В дійсності ж вони є і його результатом. У навчанні здібності учнів не тільки використовуються, а й розвиваються.
Це не означає, що здібності просто набуваються, засвоюються як знання і вміння. Вони розвиваються завдяки набуванню учнями знань, умінь і навичок, формуванню у них різноманітних психічних властивостей. Взагалі психічний розвиток особистості не зводиться до нагромадження її навчальних надбань. Він являє собою ті "розумові перевороти" (Сєченов), які виникають у неї внаслідок того, що вона навчається говорити, читати, писати, оволодіває різними знаннями і вміннями. Зміни в здібностях є не прямим, а більш віддаленим і узагальненим наслідком навчання.
В зарубіжній психологічній літературі є дві точки зору в цьому питанні. В одній із них здібності (загальні й спеціальні) розглядаються як щось незалежне від навчання (В. Штерн і Ін.), як чинник, що обумовлює навчання, але сам від нього ніби не залежить. Це явно невірна точка зору, вона вступає в суперечність з життєвими й експериментально здобутими фактами, які стверджують-необхідну роль навчання в розвитку здібностей. У другій - здібності зводяться до сукупності набуваних індивідом навичок (Торндайк, Уотсон і ін.), до засвоєння ним соціальних надбань. Ця точка зору також неправильна, вона Ігнорує всім відомі факти, які говорять про те, що набування знань, умінь і навичок, засвоєння соціального досвіду у різних індивідів проходить по-різному в залежності від особливостей їх здібностей.
В дійсності між навчанням і розвитком здібностей учнів існує взаємний зв'язок. Внаслідок засвоювання учнями людських надбань підносяться на вищий ступінь їх здібності навчатися, а досягнення в розвитку здібностей уможливлюють перехід до вивчення нового, складнішого матеріалу.
Розвиток здібностей залежить не тільки від навчання, а й від інших видів діяльності, через які учні вступають у різноманітні зв'язки з об'єктивною дійсністю. Свою необхідну роль у цьому процесі відіграє і визрівання організму. Воно діє не специфічно, а через загальне зростання функціональних можливостей нервової системи, її енергетичних потенціалів, ЇЇ працездатності. Зокрема статеве дозрівання як фактор піднесення енергетики нервової системи теж відіграє тут свою активну роль.
Це не означає, як дехто думає, що факт вияву здібностей до поезії та інших видів художньої діяльності у підлітків зумовлюється віком і зв'язаними з ними процесами статевого дозрівання. Ці процеси відбуваються в усіх підлітків, а прагнення до поетичної, художньої, музичної творчості виявляються тільки у деяких з них. Тут свою роль відіграють індивідуальні їх нахили і здібності. Той факт, що у обдарованих дітей здібності до літературної, скажімо, творчості виявляються не раніше 13 років, обумовлюється не просто віком, а тим, що тільки на цей час у кожного з них створюються в ході навчання, пізнання об'єктивної дійсності ті внутрішні умови, за яких стають можливими більш серйозні спроби творчої діяльності, які несуть в собі елементи оригінальності і художньої цінності.
Енергетичні потенції нервової системи можуть знижуватися внаслідок послаблення фізичного стану, виснаження організму після тривалих захворювань, порушення нормального функціювання залоз внутрішньої секреції. Здавна відоме прислів'я, що в здоровому тілі і дух здоровий. Тому піклування про нормальний фізичний розвиток дитини має важливе значення для успіху її навчання, а тим самим І для розвитку та вияву її здібностей.
Проте при всьому своєму незаперечному значенні навчання само не може забезпечити всебічний розвиток здібностей підростаючого покоління. Праця, що створила людину в ході ЇЇ історії, повинна виконувати цю свою функцію і в індивідуальному становленні людської особистості.
Поєднання навчання з продуктивною працею відкриває широкі перспективи для поліпшення якості засвоєння знань учнями, підвищення рівня їх загальної освіченості і водночас для вдосконалення їх трудової, політехнічної і професіональної підготовки. Воно створює оптимальні умови для усунення розриву між розумовою і фізичною працею учнів, для застосування набуваних ними знань на практиці, формування у них готовності до праці. Воно розширює реальні взаємовідносини учнів з суспільним середовищем, під впливом якого формуються їх моральні розумові та Інші якості, розвиваються здібності.
Працюючи, учні навчаються того, чого вони не можуть навчитися в процесі учбової розумової діяльності. Праця стає для них джерелом запитань, які вони з'ясовують на уроках фізики, хімії, біології та з інших предметів. Вона виступає як метод пізнання прихованих властивостей, зв'язків і відношень речей, набування знань і як критерій їх істинності. Зв'язок праці з навчанням створює сприятливі умови для усвідомлення учнями значимості знань, любові до розумової і до фізичної праці. В доступній для учнів суспільно корисній продуктивній праці формуються необхідні для неї специфічні особливості: спостережливість, творча уява, мислення, здатність, як образно висловлюються, "поєднувати голову з руками". В ній виробляються розумові і практичні операції, вміння переборювати труднощі в практичній реалізації ідей, конструктивних і інших задумів, які виникають в учнів. Поєднання навчання з працею створює сприятливі умови для зміцнення зв'язку навчання з життям, для внесення елементів творчості в процес засвоєння учнями людського досвіду, що має дуже важливе значення в їх підготовці до творчої ДІЯЛЬНОСТІ.
Слід підкреслити, що не сама по собі, а поєднана з навчанням продуктивна праця вносить свій істотний вклад у розвиток здібностей учнів. Тривале виконання ними одноманітних виробничих завдань може бути виправдане тими чи іншими обставинами, але воно не розвиває їх здібностей. Сприяє їх розвитку така трудова діяльність, в якій учні поступово переходять від простіших до більш складних задач, розв'язання яких потребує поєднання пізнання і практики, використання наявних у них знань і здобування нових, вироблення вміння застосувати дедалі складнішу техніку.
Організуючи працю учнів, ми виходимо з того, що наша школа готує своїх вихованців до праці в умовах прискорюваного технічного прогресу, основним засобом якого є комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів. В цих умовах виробнича праця, залишаючись фізичною, все більше проймається розумовими елементами, насичується інтелектуальним змістом, наближається до розумової діяльності. Вона ставить особливі вимоги до здібностей працівників, до їх уважності спостережливості, кмітливості, здатності швидко орієнтуватися по показаннях автоматичних приладів з ході виробничих процесів, користуватися їх інформацією і розв'язувати виробничі задачі. Все це важливо враховувати при виборі профілів виробничої спеціалізації в школах, розробці програм і методів виробничого навчання учнів.
Виробнича спеціалізація, здійснювана на широкій політехнічній основі, не вступає в суперечність з завданнями всебічного розвитку здібностей учнів. Навпаки, вона потрібна для успішного виконання цих завдань. Є дуже багато різних видів професіональної діяльності. Людина, навіть коли б вона жила в десятки разів довше, ніж пересічно живе тепер, не могла б оволодіти і десятою їх частиною. їй доводиться обмежувати себе, бо "...без обмеження сфери діяльності не можна ні в одній галузі здійснити щось видатне". Вибір певної галузі діяльності дає змогу людині глибоко нею оволодіти, розвинути свої здібності до неї, стати талановитим митцем, давати максимум того, що вона може дати суспільству і діставати найбільше власне задоволення. Водночас вона має можливість в години свого дозвілля додатково включатися а інші види діяльності, жити повноцінним духовним життям свого суспільства, користуватися благами науки й мистецтва.
У зв'язку з цим важливого значення в сприянні розпитку здібностей підростаючого покоління набуває професійна орієнтація його в процесі навчання і праці, ознайомлення з тим, які є професії, який їх зміст і перспективи розвитку, які вони ставлять вимоги до людини, її фізичних І психічних якостей. Професійна орієнтація і консультація допомагає підліткам, юнакам і дівчатам правильно, обґрунтовано вибирати собі професію відповідно до своїх Інтересів, нахилів, здібностей і потреб суспільства. Улюблена професія відкриває кожному з них шлях до дальшого розвитку своїх здібностей у процесі творчої діяльності.
Навчання не припиняється з переходом особистості до професійної діяльності. Воно продовжується далі, але по-різному в залежності від того, наскільки особистість вдоволена своєю кваліфікацією, яка її вмілість в роботі який у неї рівень запитів. При високому їх рівні люди вчаться далі, працюючи, вчаться на власному досвіді і на досвіді інших працівників, оволодівають новими досягненнями науки й техніки, удосконалюють свої здібності. Праця в улюбленій галузі стає для них першою потребою, яка спонукає їх до руху вперед. Найкращі приклади цього дають нам знатні майстри своє? справи, видатні вчені, винахідники, митці, письменники.
Отже, здібності кожної особистості не є чимось сталим, еони прогресивно змінюються в міру того, як розвивається особистість в цілому. У дитинстві і юнацтві цей процес пов'язаний з дозріванням організму, його нервової системи. В зрілому віці він триває далі за рахунок збагачення досвіду людини, вдосконалення методики і техніки ЇЇ роботи. У різних людей цей процес триває до різного віку в залежності від індивідуальних особливостей організму, його працездатності.
Разом з цим здібності являють собою стійкі риси кожної особистості. Стійкість їх проявляється і в здібностях учнів до навчання. Учні, що відзначаються, наприклад, високими здібностями на початку шкільного навчання, зберігають їх на всіх його наступних етапах.
Показником їх є високий рівень засвоєння ними програмного матеріалу при інших однакових умовах навчання. Це дає підстави говорити про відносну постійність темпу розвитку здібностей, що виявляється в темпі і якості навчання учнів.